Науково про міфологію. Частина друга.

Науково про міфологію. Частина друга.

міфологія

Брехня, казка, вигадка… Те, чого немає на світі — таке звичайне життєве уявлення про сенс слова «міф». Історія релігії і ряд інших наук називають міфом вигадані історії, що не мають ніякої реальної основи (на відміну від легенд і оповідей). Теорія Знаків під міфом має на увазі щось інше. Для семіотики міф — це особлива знакова система, яка по-своєму відображає, «моделює» реальний світ. Події дійсності знаходять своє знакове відображення в мозку людини; з точки зору семіотики цими системами знаків є і мова, і наука, і мистецтво. Такою ж «відбиваючою» знаковою системою є і міф.

Ми можемо легко закодувати «морзянкою» слова мови. Азбука Морзе, не є самостійною мовою, самостійною системою знаків. Це тільки спеціальний технічний код. Ми мислимо мовою, але можемо перевести вже сформовані з допомогою слів думки в безпристрасну і чітку послідовність точок і тире. Аналогічно і в сприйнятті світу, в мисленні первісних людей є первинна «мова», первинна знакова система — система міфу. А все інше як би кодує цю систему правилами поведінки, легендами, обрядами, переказами, піснями.

Світогляд первісних людей, в якому злиті воєдино правда і вигадка, емоції і логіка, знання і віра, теорія знаків і називається «міфом».

«У будь-який момент, навіть у повсякденному житті марінд (папуасів Західного Іріана) доводиться на кожному кроці натрапляти на міфи, від яких залежить і які є творцями всього — магії, давніх звичаїв, свят, танців, гімнів, церемоній і таємних культів. Все стоїть на міфології», — писав відомий етнограф Вирц.

Міф пояснює первісній людині народження і розвиток світу, в якому вона живе. Міф дає детальні правила поведінки, аж до виховання дітей і т. п. Міф вчить, коли і на кого треба полювати, міфи вчать трудовим навичкам. Міф в той же час говорить про магічні заклинання і закляття, про засоби «спілкування» з богами і злими духами.

Кетський міф говорить про родовід шаманів. Перший кетський шаман по імені Дох має родинний зв’язок з першою людиною на Землі — Альбэ. Далі міф перераховує спадкоємців Доха, настільки ж казкових, як і «перша людина». І раптом ця позаісторична, міфічна вісь часів перетинається з часом реальним, історичним. Шаман Пуртос зустрічається з росіянами — каже кетський міф. Дата першої зустрічі росіян та кетів є в анналах російської історії. Значить, це вже не казка, а бувальщина.

Останній же кетський шаман — Васька Лесовкін — особа не тільки історичне, але й цілком сучасна: він помер у 1938 році. Точно таке ж переплетення подій казкових, вигаданих і реальних подій, достовірних є майже у всіх міфах індіанців, австралійців, ескімосів. Вододілу між історією, що говорить про реальні події, і казкою, що говорить про події, яких ніколи не було, практично не існує. Втім, цього вододілу немає і між наукою, мистецтвом, релігією, правом — недарма мислення первісної людини називають «комплексним», нероздільним. Бо рівень розвитку суспільства був настільки низький, що не вимагав поділу.

Отже, міф — єдина система знаків, за допомогою якої первісна людина усвідомлює, свій досвід, сприймає навколишній світ.

Втім, якщо не враховувати одну важливу обставину, слово «система» по відношенню до міфу не зовсім доречно.

«Ми не віримо, ми боїмося…»

Перших дослідників міфів, вчених XVIII і XIX століть, вражала одна характерна і дивна особливість міфів — їх неузгодженість, а часом і суперечливість. Вчені намагалися знайти в міфології первісних людей систему, що пояснює світ і його походження подібно філософським, науковим чи богословським системам.

Шумерійські, античні, давньоєгипетські «культурні» міфи дійсно були такими системами. Але, на жаль! Первісні міфи ніяк не могли бути названі «філософією світу». Міфологія стародавніх племен невичерпно багата, але не утворює стрункої системи.

Те ж відноситься і до міфології так званих «відсталих» народів. Один і той же тубілець Андоманських островів в різних випадках розповідав зовсім різні міфи про походження вогню, початку людського роду і т. д. В одному міфі індіанців Амазонії вогонь у ягуара викрадають, в іншому він усиновляє хлопчика-людину і велить йому віднести вогонь людям. А в третьому міфі того ж племені розповідається, що вогонь впав з неба і тільки ягуар, єдиний з усього живого у світі, не любить і боїться вогню.

Явне протиріччя! Але оповідача воно не бентежить, більше того, йому не приходить в голову, що тут є протиріччя… Чому?

Вчені минулого століття намагалися пояснити це «відсталістю» тубільців, особливим «первісним мисленням», але ці гіпотези були невірні.

(«Первісне мислення» існує лише в головах вчених — дотепно зауважив один з етнографів). Але у міру того, як збільшувалися знання про життя первісних людей, вченим ставало ясно, що «протиріччя» виникають в міфах в силу характерної особливості моделі світу. Ця особливість — емоційність міфу. Самі розрізнені і навіть суперечливі уявлення первісних людей об’єднуються воєдино емоціями, почуттями, які відчуває як окрема людина, так і весь колектив, все плем’я.

У свідомості цивілізованої людини поняття, почуття, що ними викликаються, і поведінка розділені. Ми розуміємо відмінність логічних уявлень і почуттів, ми пригнічуємо інстинктивні реакції, якщо вони виникають під впливом почуттів. У первісній свідомості такого чіткого поділу, очевидно, не було: емоції злиті з поняттями, злиті з дією, з поведінкою. «Численні етнографічні факти свідчать, що у первісних народів емоційно-моторна сфера психіки якщо і не переважає над сферою свідомості, то у всякому випадку відіграє дуже важливу роль в діяльності людей, визначаючи багато їх вчинків» — пише історик релігії В. Ф. Зибковець.

«Ми не віримо, ми боїмося», — так визначив один шаман джерела своєї віри.— «Ми не знаємо, що відбувається, але ми дотримуємося правила, щоб вберегти себе від нещасть». По мірі розвитку суспільства єдина і «комплексна» знакова система — міф — розпадається. Замість неї виникають спеціальні системи знаків, більш пристосовані для потреб людей. Первісна «модель світу» розпадається: на зміну їй приходять наукова, художня, релігійна, філософська картина світу. Міф залишається тільки у відсталих суспільствах, де рівень розвитку настільки низький, що там не виникає потреба в «спеціалізації» знань, без якої неможлива культура.

Наскальні розписи австралійців, папуасів, є своєрідними «заклинаннями» в картинках, «ілюстраціями міфів». З розвитком цивілізації живопис втратив свій прикладний і містичний характер і став самостійним мистецтвом. З ритуального співу і танцю народжується поезія, музика, мистецтво танцю.

Закони природи, наукові уявлення, що містилися в міфах, перестали бути уривчастими, перестали вбиратися у фантастичний наряд переказів, вони стали систематизуватися в науці. Розвиток суспільства, його продуктивних сил вимагав точних, а не міфічних знань. Вчинками людей, їх поведінкою в суспільстві став керувати не міф, а спеціальні «регулюючі» знакові системи, етикет, адміністративне, цивільне, кримінальне право.

Виділилися в самостійну систему — релігію — містичні, надприродні уявлення, що були в міфі.

Далі буде.

Автор: А. Кондратов.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

UA TOP Bloggers