На берегах Єнісею, в дрімучих тайгових нетрях живе дивовижний народ — кети. Їх всього-на-всього тисяча чоловік: кетську мову знає і того менше – кілька сотень. Представники цього маленького народу абсолютно не схожі на своїх сусідів — скуластих, жовтошкірих, що належать до «монголоїдного» типу селькупів, хантів, якутів. У кетів світле, майже біле волосся, «орлиний» ніс, блакитні очі; вони дивовижно схожі на європейців. Звідки прийшов цей народ на берега Єнісею? Чому він говорить мовою, зовсім не схожою на мову їх сусідів, та й взагалі, чому кетська мова стоїть осібно серед інших мов світу? Хто предки цього народу?

На ці питання наука поки що немає відповіді. Одні вчені вважають, що предками кетів були представники палеоазійців, найдавніших мешканців Центральної Азії, витіснених потім монгольськими племенами. Інші припускають, що кети — прямі нащадки легендарних аріїв, які тисячоліття тому завоювали Індію. Назви багатьох гір і річок на Алтаї, в Тибеті, Південному Єнісеї дивно нагадують кетські слова… Але переконливих доказів не дає ні одна точка зору.

До минулого століття рівень життя, культура кетів, або, як їх називали російські купці «єнісейських остяків» стояв на рівні самих примітивних племен на землі — австралійців, бушменів, індіанців Амазонки. За уявленнями кетів весь світ поділявся на «верх» і «низ» Єнісею, його «кам’яну» і «повстяну» сторони. На півночі, в гирлі Єнісею, небо сходилось з землею і там жив злий дух Хосэдэм, подібний до нашої казкової баби-Яги. На півдні, у верхів’ях Єнісею, небо також сходилося з землею і там жила «мати життя», Томам. Кети не знали про те, що є безліч таких річок, як Єнісей, що є величезний світ. Вони не вірили розповідям мандрівників і купців, що за тайгою лежить велика країна. Саме слово «кет» у них означає «людина». Інші народи належали до «нелюдей», злих духів і всякої нечесті, на зразок лісовиків, відьом, болотних чортів…

Збереглася від старих часів і одна дивовижна кетська гра… Втім, в ній самій немає нічого дивного — вона дуже схожа на наші шашки. Але боротьбу ведуть не чорні і білі шашки, а фігури жінок і чоловіків! Майже точно такі ж шашки, що зображують жінок і чоловіків, були знайдені за тисячі кілометрів від Єнісею при розкопці таємничого міста стародавньої Індії Мохенджо-Даро. Що це? Випадковий збіг? Або ж мають рацію ті вчені, які говорять про найдавніші зв’язки між племінними союзами в Сибіру, Туркменії, Афганістані, Індії?

Коли-небудь наука вирішить цю загадку. До речі, шашкові фігурки цікаві не лише своєю спорідненістю з шашками найдавнішого міста Індії. Адже війна «чоловіків» і «жінок», можливо, навіяна боротьбою матріархату і патріархату!

Вчені наполегливо вивчають кетські перекази і легенди, що відновлюють давнє розуміння світу цим народом. І ціль їх не тільки в тому, щоб дізнатися про походження та історію дивного народу, вона набагато важливіша, більше потрібна.

Саме її переслідують етнографи, семіотики, лінгвісти, що вивчають і спосіб життя папуасів Нової Гвінеї, ведів Цейлону, народу кубу (о. Суматра) та інших «відсталих» народів.

Ця мета — зібрати дані про саме далеке минуле людства, про його «дитинство», від якого не залишилося майже ніяких слідів.

Слідами праісторії

Звичайно, жодне з нинішніх «відсталих» племен не є точною подобою первісних людей. Навіть за самими дикими племенами австралійців або ведів — століття і тисячоліття розвитку культури. Але умови життя, суспільне буття цих племен нагадують зниклий тисячоліття тому кам’яний вік. І у них, більш ніж у кого-небудь, збереглися сліди і пережитки первісного ладу.

Для історії та антропології, для всіх наук про людину ці «сліди» первісної історії, безіменної і безписьменної — безцінний матеріал. Перші дослідники життя «примітивних племен» були поставлені в глухий кут. Мислення, поняття, вчинки представників цих племен найчастіше зовсім відрізнялися від образу думки і правил поведінки цивілізованих народів.

Ів д’Эвре, один з перших європейців, що бачили тубільців Південної Америки, з подивом писав: «Люди, що побились між собою, після закінчення бійки підпалювали свою хатину і ніхто не мав права перешкоджати цьому; все село повинно було вигоріти». Чудовий вчений Вл. Богораз, етнограф народів Сибіру, писав про чукчів: «Після вдалого полювання на якого-небудь звіра — вовка, чорного або білого ведмедя, дикого оленя, моржа або тюленя — завжди дотримуються різних обрядів.

Йому завжди готують постіль, дають пити. Це символізується наступним чином: виноситься назовні з будинку невелика кількість води, яка виливається на голову звіра, покладеного на сніг біля входу. Ззаду кладуть невелику гілку, яка повинна зображати постіль. Австралієць бачить у сні, що він повинен завдати собі серйозну рану. Прокинувшись він робить це. Жителю Ново-Гебридських островів сниться, що його житло повинно бути знищено. При пробудженні він спалює свій будинок.

Приклади такого роду можна продовжувати до безкінечності… Але як пояснити їх? Неповноцінність, розумова відсталість первісних племен — так на це питання відповідають реакціонери. Зрозуміло, що такий, з дозволу сказати, «висновок» нічого спільного з наукою не має.

Майже всі дослідники відзначають воістину дивовижну спритність і мистецтво в організації полювання та рибної ловлі, яку проявляють австралійці, індіанці, ескімоси, бушмени. Ці «відсталі» народи створили чудові твори мистецтва, справжні перлини поезії, скульптури. Так і розмовляють «примітивні» народи мовами, синтаксис яких часом не менш досконалий, ніж синтаксис наших «цивілізованих» мов. Потрапивши до школи, діти індіанців, австралійців, ескімосів вчаться так само добре, як і діти білих.

Але все ж, як пояснити, такий, скажімо, факт, коли люди, якими б вони не були відсталими в культурі, начебто всерйоз вважають себе червоними папугами. І коли вони переконані в тому, що зображення і оригінал — одне і те ж? «Ми знаємо,— говорили північноамериканські індіанці про замальовки в альбомі художника Кэтлина,— що цей чоловік поклав у свою книгу багато наших бізонів, і тепер у нас не буде більше бізонів для їжі»?

Бути може взагалі мислення первісних народів відрізнялося від нашого, цивілізованого? У нас воно засноване на законах логіки, а у них «дологічне», ми мислимо поняттями, розчленовуючи і узагальнюючи, а вони — разом, користуючись емоціями і містичним уявленням? Цю гіпотезу висунув у 1910 році французький етнограф Люсьєн Леві-Брюль і протягом багатьох років відстоював її.

Вона давно вже спростована, бо була не в силах пояснити сприйняття світу, поведінку, образ думок первісних народів.

«Так само, як більярдний гравець підпорядкований законам механіки, іноді не підозрюючи про їх існування, дикун у своїй практиці змушений мислити за законами логіки, не маючи про них жодного уявлення», — зауважує відомий антрополог В. К. Нікольський. При всьому розходженні первісної і сучасної культур людина залишається одним і тим же, одними і тими ж залишаються і закони мислення. Але умови людського існування змінюються.

Кілька століть тому дослідники ставали в глухий кут перед загадкою «первісних народів». Але поступово етнографам, археологам, історикам культури та іншим вченим вдалося знайти ключ до загадки «первісних людей», які примудряються поєднувати жвавість розуму з дикими забобонами, дивовижну спостережливість з неймовірним невіглаством.

А в наш час робляться спроби описати поведінку і мислення первісних народів навіть у термінах точних наук. Робить це семіотика. Сприйняття — «моделювання» — світу у первісної людини,— говорить ця наука,— відбувається з допомогою особливої знакової системи. Називається ця система — міф.

Далі буде.

Автор: А. Кондратов.