У VII столітті на сході Махараштри (нині один з штатів Індії) побував китайський вчений монах-буддист Сюань Цзан. Він повідомляє, що в цій країні був гірський монастир, нижні приміщення якого знаходилися в темній ущелині. Його величні зали і глибокі печери висічені в відвислій скелі. Серед будівель монастиря, заснованого мудрецем Ачалою, «був великий храм, понад 30 м висоти в якому знаходилося кам’яне зображення Будди більше 21 м в вишину». «На стінах цього храму зображені події з життя Будди», « все велике і мале тут було накреслено». По боках монастирських воріт стояли кам’яні слони.

… Одного разу під час полювання на берегах Вагхори («Тигрова ріка»), в місцях, описаних китайським паломником, англійські солдати натрапили на напівзавалений вхід до печери. Так в 1819 році були виявлені печерні храми, що увічнили назву довколишнього села Аджанти. Буддійські монахи облюбували цю віддалену мальовничу ущелині в II столітті до нашої ери. Роботи з перетворення природних гротів і печер вздовж скелястого закруту річки тривали аж до VII століття нової ери і були припинені з початком занепаду індійського буддизму. 29 печер Аджанти і є ті «нижні приміщення» в «темній ущелині», про які писав Сюань Цзан, – все що залишилося від монастиря мудрого ченця Ачали.

Всі печерні входи з’єднує дорога, що проходить по середині 75 метрового гірського відрогу, який спускається до лівого берега Вагхори. Чудова кам’яна різьба покриває стелі, стіни колони, чудові скульптури. Але головна визначна пам’ятка Аджанти – настінні розписи, багато з яких до сьогоднішнього дня відрізняються глибиною і яскравістю фарб. Їх творці, в основному буддійські ченці, керувалися високим принципом творчості: шлях чесноти – шлях краси.

Живопис Аджанти – реалістичний. Природність і конкретність притаманні не тільки зображенням повсякденного життя індійців – їх іграм, святам, побуту, а й сценам, які ілюструють сюжети з «джатак» – розповідей про колишні втілення майбутнього Будди. Фольклорним і міфологічним героям аджантського стінопису властиві правдивість і людяність, краса і витонченість, відсутність грубої чуттєвості, тонкий психологізм.

Вдивіться в портрет Бодхісаттви з блакитним лотосом. Хіба «все велике і мале», з чого складається життя людське не відбилося в цьому одухотвореному обличчі, якби міркувати про нескінченний ланцюг смертей і народжень!

Інший чудовий образ – вмираюча Сундарі, молода дружина раджі Нанди, який став послідовником Будди. Як знак свого зречення від високого сану і мирського життя Нанда посилає дружині свою корону. Сундарі побачила корону чоловіка в руках слуги і все зрозуміла. Не в силах подолати свої земні прихильності, вона помирає. Взагалі жіночі образи в розписах Аджанти особливо поетичні, вони привертають глядача неповторною пластикою і чарівністю. Монахи-живописці були великими знавцями не тільки жіночої психології, але і дамського туалету: до 240 видів зачісок можна розрізнити на жіночих головках, зображених у печерах Аджанти .

Розписи Аджанти стоять у ряді кращих пам’ятників світового мистецтва. Вчені вважають що для культури Азії цей стінопис мав таке ж значення, як італійські фрески для Європи. За образним висловом індійського письменника Ходжі Ахмада Аббаса, «Аджанта – це печери, де і зараз у глибокій темряві ночі палає факел життя».

Автор: Вадим Розов.

P. S. Духи вещают: А еще порой священные росписи пещер Аджанты захватывают дух не менее, чем, скажем, прыжки в воду с вышки, прыжки с парашютом, полет на дельтаплане и прочие экстремальные развлечения. Настоящее искусство всегда умеет захватить.