Так, дійсно, на іконі цій, абсолютно загадковій для не утаємниченої в церковні премудрості людини, три руки. На правій сидить немовля Ісус, лівою Богородиця бере від сина згорнутий трубочкою папір, а внизу підмальована в горизонтальному положенні ще одна права рука. У великій безлічі православних богородичних ікон ця у своєму роді унікальна і, природно, завжди привертала увагу навіть тих, хто змалку оточений був іконами. Наприклад, героїню «Чистого понеділка» – чарівну, загадкову дівчину, створену уявою Івана Буніна.

– Богородиця Троєручиця. Три руки! Адже це Індія – говорить вона, дивлячись на образ, що висить в залі охотнорядської корчми.

Але при всій незвичайності своїй «Троєручиця» – типова православна ікона, яка розкриває основні особливості цього віровчення.

Для православ’я найвищою мірою характерний надзвичайно розвинений культ «чудотворних» богородичних ікон. Ікони відобразили практично всі церковні свята, незліченну безліч святих. В першу чергу найбільш популярні: Микола-угодник, Георгій Побідоносець, Сергій Радонезький, Серафим Саровський та інші. Однак Богородиця перевершила всіх, навіть власного Сина. І не випадково в сучасному «Православному церковному календарі» – два алфавітних списки: «святих, що згадуються в месяцеслові» і «чудотворних ікон Божої Матері, що згадуються в месяцеслові».

Про масштаби шанування таких ікон дають наочне уявлення деякі статистичні викладки. Скільки «чудотворних» накопичило православ’я до 1917 року, більш ніж за дев’ять століть своєї історії? Не менш чотирьохсот. Стільки описано їх в церковно-довідковій книзі «Земне життя пресвятої Богородиці та опис святих чудотворних її ікон», виданої в 1909 р.

У списку ікон, що згадуються в месяцеслові сучасної церкви, їх менше: 177. Не тому, звичайно, що церква «відсіяла» ті, «чудотворність» яких здалася їй недостовірною. Для загальноцерковного шанування були відібрані ікони найбільш популярні, достатньою мірою відомі віруючим, а так звані «місцевошановані» залишені за межами цього кола.

Свят ж на честь богородичних «чудотворних» значно більше: 217, бо багато згадані в месяцеслові двічі, тричі і навіть чотири рази (до речі, чотири рази згадана так звана «Курська-Корінна» ікона, зображена на картині І. Ю. Рєпіна «Хресний хід в Курській губернії»). Значить, на кожні три дні в середньому припадає дві Богородичних-іконних святкування.

Така картина культу «чудотворних» богородичних ікон, про одну з яких і піде мова. Які ж милості вимолювали перед ними? Які лиха та напасті мріяли відвести, від яких нещасть позбутися? Які чудеса від них походили?

Чудеса завжди обумовлювалися життєвою потребою, і відповідали тим чи іншим реальним лихам і нещастям. І найстрашнішими з них завжди вважали всілякі недуги, епідемічні хвороби, каліцтва. Одним словом, втрату здоров’я, ущербність тіла. І серед «чудес зцілющих» на першому місці – недуги і каліцтва найважчі, непоправні: параліч, сліпота, втрата кінцівок. Тут ми і підходимо до «Троєручиці» – ікони, яка в поданні віруючих людей зберігає пам’ять про чудесне прирощення відрубаної руки. Звернемося до церковної легенди.

На відміну від безлічі інших переказів, позбавлених слідів історичної достовірності, в оповіді про «Троєручицю» такий елемент є. Достовірний герой її – найбільший православний богослов і письменник Іоанн Дамаскін.

Іоанн Дамаскін.

Що повідомляє про Іоанна Дамаскіна православне богослов’я? Іоанн, говорить церковний переказ, народився, виріс і більшу частину життя прожив в Дамаску (звідси і його прізвисько). Слідуючи по стопах батька, який обіймав, незважаючи на свою релігійну приналежність, найвищу посаду в державі Дамаського халіфа, Іоанн, не змінюючи християнству – вірі батьків і предків теж піднявся на верхню сходинку урядової ієрархії халіфату.

Любим калифом Иоанн;
Ему, что день, почет и ласка;
К делам правления призван
Лишь он один из христиан Порабощенного Дамаска.
Его поставил властелин
И суд рядить, и править градом.
Он с ним беседует один.
Он с ним сидит в совете рядом;
Окружены его дворцы
Благоуханными садами.
Лазурью блещут изразцы.
Убраны стены янтарями;
В полдневный зной приют и тень
Дают навесы, шелком тканы,
В узорных банях ночь и день
Шумят студеные фонтаны.

Це перші рядки поеми «Іоанн Дамаскін», написаної на основі житія А. К. Толстим. І все було б добре, якби, на біду свою, Іоанн (а це справжній історичний факт) не вплутався в тривалу і запеклу суперечку, відому в історії християнської церкви і Візантійської імперії як «іконоборство». Він прилучився до прихильників «іконошанування», став затятим прихильником та ідеологом «іконошанування». Його послання – «охоронні слова проти лихословників святих ікон» (до нас дійшло три таких полемічних твори) проникали в Константинополь, надихаючи і поповнюючи ряди «іконошанувальників» і, зрозуміло, сильно турбуючи «іконоборців», очолюваних візантійським імператором.

З таким могутнім противником жарти погані. На Іоанна обрушився жорстокий удар. Високе становище при дворі мусульманського правителя не захистило його, а навпаки, зіграло фатальну роль. За розпорядженням імператора була розроблена і успішно здійснена акція, яку можна було б включити в історію секретних служб. Один з чиновників по оригіналам послань Іоанна вивчив його почерк і написав, як казали у давнину, «під його руку» підроблений лист візантійському імператору з пропозицією зрадити халіфа і тим самим сприяти розгрому халіфату Візантією. Цю фальшивку і переслали дамаському халіфу.

Володар Дамаска прийшов в невимовну лють і зопалу, не розібравшись, наказав відсікти уявному зраднику кисть правої руки і виставити її на міському базарі. Але, охолонувши від гніву, халіф прихильно поставився до прохання Іоанна повернути йому відсічену руку. І ось, приклавши відрубану кисть до покаліченої руки, Іоанн всю ніч підносив молитви перед іконою Богородиці, благаючи Божу Матір зробити диво – повернути йому здатність і надалі викривати письмовими посланнями «богомерзенну єресь іконоборства». Він забувся в «тонкому сні», а прийшовши до тями, виявив, що кисть приросла. У подяку Іоанн замовив срібну статую своєї правої руки і підвісив її під зображенням Богородиці.

За переказами, ікона ця зберігається в одному з афонських монастирів. З Афона виносили іноді тільки копії, на яких третю руку вже просто домальовували.

Автор: Олександр Шамара.