Ще зовсім трішки і закінчиться тепле безтурботне (для діток) літо і наші малята вкотре понуро одягнувши рюкзаки (що подекуди більші за них самих) з підручниками, зошитами підуть гризти отой граніт науки. Але якби й тільки це. Адже не секрет, що окрім знань (безперечно потрібних та необхідних) школа дає і багато всього зайвого і навіть шкідливого, наприклад, закладає в молодих людей психологічні комплекси. Саме так, яким чином це робиться спробую написати далі, і загалом наша школа потребує кардинального реформування та змін. Щоб зрозуміти це, достатньо зазирнути в її (сучасної школи) історію.

Історія нашої сучасної школи та сучасної освіти не така вже й давня і налічує трохи більше 200 років, саме тоді, 200 років тому в 19-му столітті з періодом індустріалізації почали з’являтись масові і загальнообов’язкові школи приблизно в такому ж вигляді як вони існують і сьогодні. До цього часу багаті батьки наймали своїм діткам приватних вчителів, бідні частенько взагалі були неграмотні або займались самоосвітою (хто справді прагнув знань, як от видатний вчений Михайло Ломоносов, який був з дуже бідної сім’ї). І тут з’явилась школа. Ніби добре, що з’явилась, бо завдяки цьому важливому інституту кількість неграмотних людей у тодішньому світі почала стрімко скорочуватись. Але не тут то було, адже школа, що з’явилась у 19-му столітті мала чіткі і конкретні завдання – фабрики та заводи, що немов гриби після дощу виростали по цілій Європі (та й не тільки Європі) – гостро потребували кваліфікованих робітників. Ключове слово тут «кваліфікованих». Не неграмотні селяни феодальної епохи, здатні лишень орати та сіяти землю, а саме КВАЛІФІКОВАНІ робітники. Тож школа і була покликана забезпечити тих самих кваліфікованих робітників.

Але що таке робітник, нехай і кваліфікований десь на заводі? Гвинтик, шуруп величезного механізму, не впорається один, буде замінений іншим, таким же самим кваліфікованим, тож школа індустріальної та пост індустріальної епохи покликана забезпечити суспільство саме слухняними гвинтиками. Ви згідні? Якщо ні, то давайте ще раз подивимось на нашу сучасну школу, яка насправді має мало відмінностей від школи початку 20-го століття, чи кінця 19-го, ті самі парти, дошки, строгі вчителі з указками, зошити, щоденники, оцінки. Стоп, оцінки. Оцінки – ось що в найбільшій мірі перетворює щасливих, веселих, життєрадісних, творчих особистостей, якими є наші діти, на слухняні і безликі гвинтики.

Взагалі чому хтось чи щось має давати нашим дітям оцінки? Хто вправі вирішувати, хто кращий, а хто гірший? Чому ми маємо порівнювати наших дітей? Кожна дитина унікальна, єдина і неповторима, зі своїми талантами та задатками, як їх можна порівнювати, ставлячи оцінки?

Шановні батьки, подумайте ось над чим, якщо ви вважаєте, що оцінка, яку ваше чадо приносить із школи – це щось важливе, що це показник «просунутості» вашої дитини, якщо ви сварите ваших дітей за погані оцінки і хвалите за хороші (що однаково погано), тоді ви попросту нав’язуєте своїй дитині/дітям підсвідому думку про те, що вся їх цінність, цінність як особистості, визначається оцінками чужих тьоть. Те, що думає про них якась чужа тьотя важливіше зате, яка дитина є сама, які в неї схильності та інтереси. А коли дитині на протязі десяти чи одинадцяти років шкільного навчання нав’язується, що зовнішня оцінка сторонніх людей (шкільних вчителів) – саме важливе в її житті, тоді це чи не кращий спосіб виростити людину невпевнену у собі, без своєї думки та свободи вибору. Але зате слухняного гвинтика, так потрібного суспільству, людину якою надзвичайно легко маніпулювати. Скажіть батьки, ви хочете щоб ваше чадо було таким гвинтиком?

І взагалі це ж так важливо, що про нас думають інші, значно важливіше ніж те, якими ми є насправді, чи не так? Знаєте, звідки все це йде? Саме так, зі школи, із шкільних оцінок.

Але їдемо далі, позаяк, але школа вбиває в дітях творчість, адже на заводах, фабриках, і тепер вже офісах, зовсім не потрібно бути творчим, потрібно лишень чітко виконувати інструкцію, тому-то шкільна програма така строго сертифікована, коли є тільки правильно відповідь і неправильна. А коли це знову таки вбивається в дитячі голови на протязі десяти-одинадцяти років шкільного навчання, це породжує в головах так зване чорно-біле мислення, коли або правильно або не правильно, або «так» або «не так», але ж між тими двома варіантами є ж ще безліч інших можливостей, так само як між чорним і білим кольором є ціла веселка кольорів.

Шкільна освіта часто вбиває в дітях цікавість, дух дослідження, адже навчаючись у школі не потрібно нічого досліджувати, потрібно просто вивчити певний матеріал, а ще краще, зазубрити його. І в жодному разі не сумніваючись у його правильності. Так у школах середньовіччя теж певно зубрили, про те, що наша Земля – це велика тарілка, яка стоїть на трьох слонах, а ті в свою чергу стоять на великій черепасі. Але чим ми кращі? Адже те що ми зубрили і наші діти зубрять навчаючись у школі також в один прекрасний день може виявитись зовсім невірним, от з’явиться ще один «двійочник» типу Альберта Ейнштейна, який не буде нічого зубрити, а буде сумніватись, він-то і зробить чергове наукове відкриття, яке переверне догори дригом всю шкільну програму…

Взагалі нашу сучасну школу можна уявити таким собі монстром, який живиться душами юних людей, точніше навіть не те що живеться, а займається стандартизацією людських душ, вбиваючи творчість, унікальність та неповторність, натомість нав’язуючи комплекси, почуття невпевненості, залежність від чужої думки, від чужих оцінок. Але тим не менше, школа потрібна, і навіть необхідна, просто її треба реформувати, змінити, або принаймні, якщо ви батьки, то треба докласти максимум зусиль аби нівелювати негативний вплив школи на вашу дитину.