2007 рішенням Генеральної Асамблеї ЮНЕСКО оголошений Роком Джеляледдіна Ар-Румі (в офіційному зверненні), або просто Румі. Втім, кожен з минущих з дня його народження восьмисот років може бути оголошений його роком. Це був один з найяскравіших, мудрих, щедрих і найбільш таємничих поетів Людства. Ось вже вісім століть припадає воно до цього невичерпного життєдайного джерела Любові і Добра.

Важко повірити, але Румі, суфій, поет, законознавець і проповідник, який жив в епоху глухого Середньовіччя, в наші дні за популярністю і тиражами проданих книг в скептичному, прагматичному і настороженому англомовному світі перевершив самого Шекспіра. У мусульманському світі і взагалі на Сході книги Румі по затребуваності слідують за Кораном і хадисами пророка Мухаммеда.

Нашому читачеві він відомий менше, хоча існують блискучі переклади його поезії Е. Дунаевського, І. Сельвінського, В. Державіна, Н. Гребнева. А найкраща книга про нього в серії «Життя чудових людей», написана Радієм Фішем в 1972 році, давно стала бібліографічною рідкістю.

Чому ж така затребуваність в усі часи і в різних кінцях світу? Люди Сходу називають його Мевляна – Повелитель, Пан душі або ж коротко Румі, тобто чоловік з Рума – Малої Азії, сучасної Туреччини, де покинув він земний світ, щоб знайти безсмертя…

Його книга притч «Месневі-і Манева», або «Поема з прихованим змістом», що містить 15 тисяч двовіршів (бейтів), відома читаючому Заходу і наспівуючому її ритмічні рядки Сходу просто як «Месневі» – «Вірші».

В його житті, як в істинному коханні, все яскраво і таємничо. Вчені Заходу і улеми Сходу погодилися вважати датою народження Джеляледдіна Мухаммеда 30 вересня 1207 рік, імовірним місцем народження – Вахшську долину або місто Балх. Проте є думка, що народився він саме в місті Вахш (в нинішньому Таджикистані), а дата його народження – 549 рік по хиджрі (ісламському літочисленням), тобто листопад-жовтень 1198 року від Різдва Христова. Не будемо сперечатися з ЮНЕСКО і прийнятою нею датою ювілею – нехай буде 2007-й. А жителі Вахша нехай відзначають дату народження земляка до самого Судного Дня. Румі безсмертний.

Схід живе довгою пам’яттю, честю і традиціями. По лінії батька, Мухаммеда Бахаеддіна Веледа (1148-1231) рід Румі безпосередньо сходить до сподвижника пророка Мухаммеда, першого праведного халіфа Абу Бакра, який очолював мусульманську громаду з 632 по 634 рік. Мати Муміне-хатун була дочкою Балхського еміра, всевладного Рукнеддіна Бахаеддіна Веледа – видатного богослова свого часу і блискучого оратора, якого сучасники назвали Султан ал-Улема – Король вчених. Румі за народженням належав до еліти таджицько-іранського суспільства. Але обласканий і захищений з дитинства до старості різними правителями, він ніколи не піддавався спокусам багатства і влади, він знав:

Хто умертвив в собі спокусу гордині,
Той цар землі і цар небесної сині.

У будинку Бахаеддіна Веледа шанували блискучого суфійського поета, автора збірок притч ал-Газапі (помер в 1123 році), який був сучасником і співрозмовником незрівнянного Омара Хайяма. Вірші обох, розповіді про них супроводжували дитинство Джеляледдіна. У колі Веледа обговорювалися також ідеї живого практика суфізму Наджмуддіна Кубра (помер в 1220 році), який шукав шлях до пізнання Всевишнього в самовдосконаленні особистості – через вправи для розуму, волі і тіла.

В епоху Румі суфії віднайшли своє, цілком певне місце в світі ісламу. Це були ті, хто вважав, що до Істини (одне з імен Всевишнього в ісламі) слід йти дорогою любові, добра, терпимості, але кращий шлях, тобто найбільш угодний Богу, – відмова від мирських благ.

Порвіть ж ланцюг. Свободу знаходячи,
Хоч, може, цей ланцюг і золотий.

Чистота помислів і внутрішня свобода, потужність інтелекту, великі знання, ні тіні раболіпства перед грубою силою і багатством, але поважність до освіченої влади, – все це забезпечувало суфійським поетам і вченим почесне становище при дворах правителів, але, зрозуміло, мудрих і освічених. Так було з батьком Румі, з ним самим, а потім і з його синами.

Для суфіїв Любов до Бога була дороговказною зіркою на їх Шляху, яким вони йшли до Нього.

Для Істини іншого немає дзеркала –
Лиш серце, що Любов’ю палає.

Надзвичайну популярність на Сході мала суфійська поезія, вся присвячена цій Любові. Містична термінологія в віршах-повчаннях суфіїв з часом ставала настільки витонченою і невловимо прозорою, що часом навіть фахівець-сходознавець губиться: чи про матеріальний світ, чи про земні пристрасті йдеться. Дійсно, Любов у всіх її проявах організує свідомість людини в єдино вірному напрямку – до Бога, Світла, Слова…

Кажуть, суфієм треба народитися. Але що це означає? Втім, про суфіїв – де вони і хто вони – з повною визначеністю нічого не можна сказати, як 800 років тому, так і сьогодні …

А продовження про життя великого суфійського поета Румі читайте вже в наступній частині.

Автор: Віталій Шеремет.