Одного разу правитель Бухари проїжджав повз саду і побачив за парканом старого, який садив персикове дерево
– Ей, старий, – звернувся правитель до садівника, – ти вже не молодий і твоє життя хилиться до заходу, напевно ти не дочекаєшся плодів цього дерева, так до чого ж твої старання?.. Так, так, я знаю, ти мені почнеш розповідати, що наші предки працювали для нас, а ми повинні трудитися для нащадків. Ні, ти мені краще дай відповідь: чи є сенс думати про минуле, яке пішло в пітьму і про майбутнє, яке ще не вийшло з пітьми? Адже нам належить тільки сьогоденням.

– Чи тобі, правителю, зрозуміти садівника, – відповідав старий, – Ти не хочеш думати про минуле – значить, воно у тебе таке, що краще б його зовсім не було. Ти не хочеш думати про майбутнє – значить, ти боїшся його. Отже не заздрю я твоєму сьогоденню.

«Без минулого немає сьогодення, без сьогодення немає майбутнього» – так кажуть суфії.