Історія Ангкора

Історія Ангкора

Ангкор-Ват

Місто-держава Ангкор широко відоме своїми чудовими пам’ятками мистецтва та архітектури. Але не слід забувати, що такий надзвичайний злет художнього генія став можливий завдяки невичерпній винахідливості людини в пристосуванні до навколишнього середовища, завдяки перетворенню природних умов кхмерського суспільства XII століття, яке прагнуло забезпечити інтенсивне виробництво рису.

Мабуть, ніде в світі значення цього поняття – «довкілля» – не розкривається з такою повнотою, як тут, в Ангкорі. Це древнє камбоджійське місто, столиця кхмерської держави в IX-XIV століттях, являють собою яскравий приклад боротьби цивілізації за забезпечення засобів для виробництва надлишкової кількості продуктів харчування, без чого в умовах несприятливого оточення – джунглів Індокитайського півострова – був би неможливий розквіт високої культури.

У цій статті ми постараємося стисло охарактеризувати основні моменти, що визначили своєрідність камбоджійської цивілізації, її незрівнянної архітектури.

Ангкор-Ват

Ангкор – це монументальний архітектурний ансамбль, що включає десятки храмів і селищ-«супутників» з системою водопостачання, необхідною для сільського господарства і повсякденних потреб населення. Можна сказати, що Ангкор – це чудесна амальгама, в якій гармонійно злилися воєдино Земля і Вода, Люди і Боги. Злиття і взаємодія цих чотирьох елементів і викликала до життя одну з найбільших цивілізацій середньовічної Азії.

Вплив розвиненої індійської цивілізації, і особливо її релігії і мистецтва, став поширюватися на сусідні з Індією країни і райони Азії ще до початку нашої ери. Першим впливу буддизму піддався Цейлон – в III столітті до н. е. У Бірмі, Індокитаї, на островах Ява і Балі цей вплив проявився лише в перших століттях нашої ери. Торгівля екзотичними товарами між Далеким Сходом і Римською імперією проклала ті шляхи, по яких буддизм та індуїзм поширювалися по всій Південно-Східній Азії. Зв’язки, що встановилися в ту далеку епоху між Індією і Далеким Сходом, зберігалися в ряді випадків протягом багатьох століть, хоча і втратили свій первісний комерційний характер.

У цій частині світу відбувся свого роду розділ сфер культурного впливу між Індією і Китаєм; це відбилося і в самій назві півострова, яка зрошується трьома річками: Мінам, Меконгом і Червоною. Перші дві протікають там, де розвивалися культури, що випробували сильний вплив Індії; третя несе свої води в районах, що відчувади вплив китайської культури.

Вплив індійської культури проявився в перших же кхмерських архітектурних спорудах з твердих матеріалів. Однак відомо, що ще до них в дельті річки Бассак, в долині нижнього Меконгу, існувала древня кхмерська столиця Окео. В III столітті н. е. це місто розташовувалося на прямокутному майданчику завдовжки 3000 і шириною 1500 метрів. Майданчик цей утворювали п’ять земляних терас, розділених ровами з водою. Святилища, що знаходилися в цьому районі (китайцям він був відомий тоді під ім’ям Фунань), були, ймовірно, зведені з таких недовговічних матеріалів, як дерево і солома, і тому ніяких слідів від них не залишилося.

Ангкор-Ват

Серед перших відомих нам пам’яток потрібно назвати, перш за все, святилища в Самбір-Прей-Кук. Це місто в Камбоджі займало територію приблизно 2 квадратних кілометра. На початку VII століття тут була столиця імперії Чен-ла, і будівлі її були досить-таки значними: святилища, викладені з цегли, оточені квадратними огорожами, вінчалися високими вежами зі східчастими склепіннями. Конструктивна особливість цих веж – поставлені один на одного, поступово звужені вверху обсяги – додавала їм легкість, спрямованість вгору; ця особливість потім повторилася і закріпилася в кхмерській кам’яній архітектурі.

Самбор-Прей-Кук

Протягом VIII століття, після розколу імперії Чен-ла на два царства, історія яких нам мало відома, скільки-небудь помітних явищ у подальшому розвитку кхмерського мистецтва не було. В Малайзію і Індокитай проникли яванці, і вплив яванської культури зіграв свою роль в ході формування камбоджійської цивілізації.

Розквіту кхмерської архітектури передував період дозрівання, який протікав вже в районі гір Кулен, кілометрах в 50 на північний схід від озера Тонле-Сап, куди камбоджійські правителі, як би передчуваючи, що доля кхмерів вирішуватиметься в серці країни, а не в південній дельті (Окео) або на сході (Самбір), перенесли свою столицю. Саме в цей період (800-850 роки) були закладені справжні основи камбоджійського мистецтва, які вперше виявили себе в будівлях Ролуоса, неподалік від Ангкора. В Ронг-Чене був споруджений перший «храм-гора», конструктивні принципи якого типові для всієї наступної кхмерської архітектури. У ньому виявляється єднання двох архітектурних форм, успадкованих від Індії через посередництво Яви: ступи, штучне піднесення, навколо якого роблять ритуальну ходу буддисти (характерний приклад – Боробудур), і багато ярусність індуїстського храму, зразком якого є храми Махабаліпураме в Індії.

Ролуос

Таким чином, «храм-гора» – це ступа, увінчана квадратної форми святилищем, над яким височить багатоярусна, тоншаюча вверху покрівля. В цілому ця композиція як би символічно відтворює місто богів, споруджене, згідно індуїстської міфології, на священній горі Меру.

Побудований на зорі IX століття на північний захід від Ангкора храм Ак-Юм являє собою ще одну спробу втілити в храмовому ансамблі цю ідею. Досить можливо, що цей храм був побудований за наказом Джаявармана ІІ, який довгий час жив при дворі яванських царів династії Шайлендра й у правління якого царський двір остаточно влаштувався в районі Ангкора.

храм Ак-Юм

Але лише з будівництвом Ролуоса в південно-східній частині Ангкора, вжиті Індраварманом II (877-889), специфічні риси кхмерської архітектури оформилися в остаточному вигляді. Саме тут вперше кхмери не обмежилися риттям каналів для кращого використання вод, принесених мусонними дощами, але здійснили широку програму землевпорядних робіт з метою підвищити врожайність рису, основного продукту харчування у всій Південно-Східній Азії. Саме завдяки успіхам у цій важливій справі, забезпечити економічне процвітання держави, і стало можливе створення величезних архітектурних ансамблів Ангкора.

Індраварман зрозумів, що є лише один засіб боротьби з фатальним циклом мусонів, коли протягом чотирьох місяців йдуть суцільні дощі, а в решту вісім на землю не падає ані краплини: потрібно зберігати надлишки води, а потім, в суху пору року, розподіляти їх по полям.

Так можна було з великою вигодою використовувати природні умови камбоджійської рівнини: рясне зрошення протягом усього року давало можливість знімати до трьох врожаїв рису на рік. Щоб добитися цього, Індраварман повелів розпочати широкі Гідробудівельні роботи, в результаті яких були створені величезні штучні водосховища барай, де збиралася вода, необхідна для зрошення.

Перше таке водосховище, часткою, прямокутної форми, довжиною 3000 і шириною 800 метрів і було створено в Ролуосе. Греблі забезпечували постійний високий рівень води. Досить було лише відкрити прорізи в греблях, і вода в необхідній кількості надходила на рисові поля. Наповнюване або по спеціальним каналам, або мусонними дощами, це рукотворне озеро ємністю в 6 мільйонів кубометрів стало джерелом добробуту кхмерів. Інші кхмерські правителі продовжували розпочаті при Індравармані іригаційні роботи. До 900 році н. е., за царя Яшовармане, був створений величезний Східний барай (7000X1800 метрів), а потім, в 1050 році, – ще більший Західний барай (8000X2200 метрів), ємністю понад 40 мільйонів кубометрів.

Східний барай

Бурхливий процес освоєння камбоджійської рівнини викликав помітні зміни в місцевому ландшафті. Незліченні канали та рівні квадрати рисових полів перетворили його в свого роду «шахову дошку». Так кхмери створили свою систему землеустрою, і Ангкорська рівнина стала виробляти щорічно 150 000 тонн рису (площа полів становила приблизно 1000 квадратних кілометрів). В XII столітті цього було більш ніж достатньо для 700-800 тисячного населення Ангкора; тому близько 40% урожаю рису експортувалося в менш родючі країни, туди, де не було такого «рисового заводу».

Ця своєрідність природного середовища, створеного руками людини і повністю підпорядкованого її інтересам, знайшла відображення в містобудівних планах, для яких характерна, перш за все, ортогональність. Пересічні під прямим кутом лінії огорож і вулиць становили хіба рамку для храму, що розміщувався в самому центрі міста. В кхмерській державі все, починаючи від перемичок, що розмежовують селянські поля, і кінчаючи храмом з його трьох поясними огорожами і ровами, з’єднаними з іригаційною системою, перебувало в тісному взаємозв’язку…

Ангкор-Ват

Це підтверджує і приклад Ролуоса, першої великої столиці в районі Ангкора. Індраварман не обмежився будівництвом водосховища Лолей: в 881 році було розпочато будівництво «храму-гори» Баконг в центрі міста, що називався тоді Харіхаралайя. Цей храм складається з п’яти терас, викладених з пісковика і майже квадратних в плані. Розміри основи храму – 67X65 метрів. Тераси піднімаються на висоту 15 метрів, складаючи монументальний п’єдестал головного святилища. Передостанню терасу облямовують 12 «капличок», а навколо всієї гігантської піраміди розташовуються 8 великих цегляних веж Прасат – вони побудовані всередині огорожі, розміри якої 160 X Х120 метрів.

Огорожу оточує рів 60-метрової ширини, протяжністю 1500 метрів. Навколо рову розташовувалися будинки жителів міста – солом’яні або очеретяні, встановлені на палях для захисту від повені в період мусонних дощів. Навколо міста йшов ще один рів шириною 22 метри, який утворює квадрат зі сторонами 800 метрів. Населення міста становило 7-8 тисяч осіб. Дороги, що ведуть до головного храму, перетинали рови по насипним дамбам і служили як би осями, ділячи місто на чотири рівні частини.

Такою була кхмерське міське поселення в його закінченому вигляді: барай живив водою рови міста, в центрі якого височів «храм-гора» або піднімалося царське святилище. Храмовий-міський архітектурний комплекс являв собою складний техніко-економічний і магічно-релігійний механізм, що забезпечував процвітання аграрного суспільства, заснованого на інтенсивному виробництві рису.

В цьому і полягає ключ до розгадки таємниці кхмерської культури. Коли комплекс Ролуоса згодом буде відтворено в новому, вчетверо і вп’ятеро більшому масштабі – в Ангкорі, в обнесених стінами містах Яшодхарапура, ще пізніше – Ангкор-Тома, – система залишиться тією ж самою. Камбоджійська архітектура служила лише свого роду декоративним оформленням для іригаційних споруд. Боги, зображення яких знаходяться у внутрішньому святилищі храму, охороняють і освячують всю цю техніку. Кхмерський храм, чи присвячений він індуїстським божествам – Шиві, Вішну, Брахмі – або (на заході сонця камбоджійської цивілізації) Будді-Царю, є для кхмерів центром світобудови, гора Меру, обитель богів (як Олімп був обителлю грецьких богів).

Квадратний або прямокутний в плані храмовий комплекс з його геометричними підрозділами представляє хіба грандіозну мандалу (індійський графічний символ Всесвіту), яка включає власне храм (і він тим самим приходить в гармонію з законами космосу), місто – царську столицю і обитель людей (і місто, отже, ототожнюється з центром Всесвіту), весь простір навколишньої рівнини (і це пов’язує рівнину з Богом, присвячує її Божеству). А панорама в цілому пересічена чотирма осьовими дорогами, які виходять з святилища і спрямовуються по кхмерській землі в нескінченну далечінь…

Така всебічна симетрія розташування будівель вздовж осьових доріг – основний композиційний закон будівництва храмів в архітектурі країн, що випробували на собі вплив індійської культури. Але, мабуть, одні тільки кхмери підпорядкували цьому закону буквально все: і архітектуру культових споруд, і планування міст, і навіть ландшафт країни.

Саме в такому всеосяжному злитті релігійно-магічного і функціонально-практичного начал і знайшов вираження кхмерський народний геній. Ця дивовижна здатність до синтезу, який охоплює усі сторони людської творчості, і породила чудовий апофеоз Ангкор-Вата.

Далі буде.

Автор: Анрі Штірлен.

P. S. Духи вещают: Благодаря этому удивительному памятнику кхмерского искусства Камбоджия становится привлекательной туристической страной и многие люди могут познакомиться и с бытом простых камбоджийцев. Так, например, при строительстве простых домов в Камбоджии часто используется террасная доска из лиственницы, славная своими экологическими свойствами.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

UA TOP Bloggers