Страшний бич занесений над людством. Похмура тінь виступає із сутінків, і в іншій руці у неї заперечення цій загрозі – наркоманія! Немає в світі країни, що відчула на тілі своєму ударів отруйного бича. День у день все більше і більше жертв поповнюють ряди тих, хто знехтував вищим даром – розумом – заради миттєвого задоволення. Але чому ми настільки безпорадні перед цим великим і підступним злом? Може, це воістину «спокуса диявольська» і людина разом з первородним гріхом несе на собі невикорінну «каїнову печать»?

Ми звинувачуємо пристрасть до поганих звичок як елементарну розбещеність, малодушність і безвольність. Клітини мозку незворотньо руйнуються алкоголем і морфіном. Але люди вже не дослухаються ні до просвітницького запала моралізаторів, ні до суворих заборон законників. Тяга до гедонізму, до насолод сильніше застережень «раціо», а людина, яка вкусила від хімічного «древа пізнання добра і зла», мало вірить авторитетам і бореться не з заборонами, а тільки з самим собою – з власною бідою, за власне виживання.

Чи тільки людина тягнеться до забороненого плоду наркотичних речовин? Аж ніяк! Мавпи і слони оп’яняють себе деякими плодами, а потім буйствують, трощачи все, що підвернеться під руки-ноги. Щури в експериментальних (а тепер, кажуть, вже і в природних) умовах балуються горілочкою. Коти від валер’янки просто без розуму …

Отже, підступному, загадковому гріху схильні і істоти, що не переступили заборон часів Едему. Але, на жаль, все-таки вони придбали дивну «хворобу», що приводить до деформації сприйняття. Передбачається, що ця хвороба – наслідок найважливішої ролі емоцій в життєдіяльності розвиненого мозку: починаючи з птахів і кінчаючи ссавцями.

Філософ А. Н. Лук у своїй книзі «Емоції і особистість» стверджує, що емоції виникли і розвивалися в процесі еволюції як визначальний пристосувальний механізм живого до мінливих умов навколишнього середовища. Дійсно, в моменти підвищених нервових та інформаційних навантажень (під час полювання, переслідування, сутички) фізіологічна активність тварини повинна перемикатися на «аварійний режим». Емоції як би оптимізують енергетичну та інформаційну активність живої істоти.

Відомо, що у нижчих хребетних значного розвитку досягає тільки стовбур мозку. Ствол, як і інші структури заднього мозку, є джерелом жорстко запрограмованої поведінки, необхідної лише для виживання. Лімбічна ж система розвивається у еволюційно більш просунутих форм. Недавно з’ясувалося, що лімбічна система генерує сильні та особливо яскраві емоції, ті, що служать оптимальній пристосовності організму. Американський біолог Карл Саган пише: «Електричні розряди всередині лімбічної системи іноді викликають симптоми, схожі з тими, що бувають при психозах або після прийому галюциногенних засобів. Справді, мішені, на які діють багато психотропних засобів, знаходяться саме в лімбічній системи. Ймовірно, вона управляє веселощами і страхом, а також безліччю тонких емоцій, про які прийнято думати, що вони є чисто людськими… Порушення ж в роботі лімбічної системи можуть викликати нічим не з’ясовні напади люті, страху або чутливості».

І далі там же: «Є підстави думати, що й початки альтруїстичної поведінки таяться в лімбічній системі. Дійсно, за рідкісними винятками (головним чином до них належать громадські комахи) ссавці й птахи є єдиними організмами, які приділяють значну увагу турботі про підростаюче покоління. Ця здатність, що розвинулася в процесі еволюції забезпечує довгий період пластичності і завдяки цьому дозволяє скористатися величезними можливостями по переробці інформації, якою володіє мозок ссавців і приматів. Очевидно, любов – це теж винахід ссавців».

Отже, ми бачимо, що розвиток лімбічної системи мозку поступово збільшував роль емоційного аспекту в різноманітних взаємовідносинах живого з навколишнім середовищем, а те, що цей пристосувальний механізм вельми швидко розвинувся, незаперечно підтверджує – він був надзвичайно важливий і прогресивний. Вищі тварини завдяки йому позбавлялися необхідності забезпечувати колосальну чисельність відтворення, характерну для всіх нижчих видів – комах, риб тощо. Більший час віддавався тепер процесам соціальної поведінки, навчання та … сну!

Як відомо, парадоксальний сон, так званий ШРО (супроводжуваний швидкими рухами очей), характерний для тваринного світу вже з розвиненою лімбічною системою мозку. Під час ШРО-сну відбувається перенос інформації в найглибші структури довготривалої пам’яті. Недарма Н. Вінер назвав сон «непатологічних очищенням» оперативної пам’яті. Таким саме чином тварина реалізує механізм інтуїції або первинного (образного) мислення, що дозволяє контролювати зміни навколишнього середовища. Ми знаємо про передчуття землетрусів домашніми тваринами, дивуємося навігаційним здібностям пернатих і т. п. Цей же механізм і породив таємничий дух Пізнання в самій людині.

Американський психоаналітик Еріх Фромм вважав, що при довільному придушенні у сні раціонального менталітету «ми тимчасово повертаємося до примітивного, тваринного, нерозумного стану свідомості». «На користь такого припущення можна навести, – продовжує він, – безліч аргументів, і багато хто з дослідників стану сновидінь, починаючи від Платона і кінчаючи Зигмундом Фрейдом, дотримувалися тієї саме точки зору, що подібне повернення, регресія є головна і суттєва риса всякого сновидіння». Фромм підкреслює, що інтуїція з її надзвичайною чуттєвою організацією передається людині у спадок ще від механізмів доінтелектуальної діяльності тварин. Але що ж таїть в собі цей винайдений природою механізм? Чи немає тут біблійної «змії під квітами»? Звернімося знову до робіт А. Н. Лука.

«Задоволення і невдоволення – основні стани людини, на базі яких формуються всі інші незліченні відтінки почуттів. Задоволення і незадоволення, які забарвлюють всі (або майже всі) людські переживання, пов’язані з порушенням деяких ділянок проміжного мозку (лімбічної системи). Про це ж свідчать експерименти американських фізіологів С. Олдса і П. Мілнера, повторені згодом в лабораторіях всього світу.

Дослідники імплантували електроди в мозок лабораторних щурів. На підлозі клітки знаходилися педалі-контакти, що включали струм. І виявилося, що в центральній нервовій системі є ділянки, подразнення яких викликає у тварини задоволення, про що можна судити з його поведінки: пацюк безперервно стукає лапками по контактам, включаючи струм до 8000 разів на годину. Відволікти його від цього заняття може лише дуже сильний голод. Такі місця, які тварини охоче дратують самі з чисто «гедоністичних» спонукань (тобто заради задоволення), розташовані в різних ділянках проміжного мозку. Сукупність цих ділянок позначають як центр приємного, хоча це не єдиний анатомічний центр. Подібним же шляхом в мозку вдалося виявити і центр неприємного, тобто ділянки нервової системи, електричні роздратування яких настільки неприємні, що тварина після першого ж включення струму активно уникає повторення».

Отже, механізм емоційного забарвлення сприйняття – таємний і грізний «приводний ремінь» ейфорії, який можна «запустити», дратуючи електричними імпульсами ті чи інші зони лімбічної системи мозку. Центрів задоволення дещо більше, ніж центрів неприємного, але вони розташовуються поруч і діють цілком узгоджено, реалізуючи так званий «емоційний ехо-маятник». Іншими словами, людина (і тварина) не може весь час відчувати емоції лише одного знака. Всяке позитивне переживання потім компенсується негативним і навпаки, причому глибина того чи іншого переживання приблизно однакова.

Далі буде.

Автор: Володимир Коршиков.