Одного разу, на схилі років, Максим Горький кинув докір світовій літературі. Століттями, сказав він, письменники зображували, як людина все життя мучиться, і нікому не спало на думку розповісти про людину, яка все життя радіє. Маса нещасливих героїв – і жодного щасливого. Те ж відбувалося і в психології – науці, близької до літератури, хоча й незрівнянно більш молодої. Гори монографій і статей про всі негативні емоції, які тільки можна придумати, про всі відтінки депресій і стресів, про похмурі підвалини підсвідомості, розлучення, інцест, самогубства. І майже нічого про позитивні емоції, вдалі шлюби, душевне задоволення, джерела радості.

Висока література не почула, на жаль, заклик Горького і так загрузла в зображенні нещастя, що їй, напевно, вже ніколи не звернути з цього шляху. Психологія ж, будучи все-таки наукою, тобто певною мірою об’єктивним інструментом пізнання, помітила, нарешті, щасливих людей і почала досліджувати це явище. Взяти хоча б книгу психолога Девіда Майерса «Гонитва за щастям, або хто щасливий і чому», в якій ці дослідження узагальнені.

Хто ж щасливий? Це найпростіше питання в тисячу разів простіше питання про те, що таке щастя, яке в усі віки розуміли по-різному – і у всіх релігіях, і в одній соціальній групі, і навіть в одній сім’ї. А хтось переконаний, що щастя взагалі не існує. «На світі щастя немає, а є спокій і воля», – якось сказав Пушкін, і коли ми, буває, повторюємо його слова, ми в цю хвилину погоджуємося з ним.

Інша справа – щасливий чоловік, тобто той, хто сам себе відчуває щасливим. Хто відчуває, що життя його складається вдало і добре – так, як йому хотілося б. Цього визначення щасливої людини дотримувалися і древні мудреці, і мислителі пізніших епох. Виходять з нього і сучасні психологи.

І ось, коли вони почали вивчати щасливих людей і їх відмінність від людей нещасливих, виявилися дивні речі. Перш за все, зруйнувалися деякі міфи. Наприклад, досить поширена думка, ніби багатство мало не синонім щастя. Ми, звичайно, твердимо час від часу, що не в грошах щастя, але більше для власного заспокоєння або для того, щоб утішити приятеля. В глибині ж душі думаємо, що будь у нас мільйон (раніше говорили «рублів», тепер – «доларів»), все б тоді вирішилося само собою. Нічого подібного: не все. Психологи переконалися в цьому, задаючи досить «тонкі» питання і багатим, і бідним, і людям середнього достатку.

Кому не написано на роду бути щасливим, той і не стане їм, навіть якщо виграє в лотерею нечувану суму. Шок, вибух захоплення, лавина планів – і все поступово входить в колишню колію. А кому написано, тому не завадить ні фінансовий крах, ні службові негаразди, ні пожежа, ні повінь, ні автомобільна катастрофа з найбільш тяжкими наслідками. Вважалося, що в деякі вікові періоди – в отроцтві, наприклад, або при перших фізіологічних ознаках старіння, і вже, звичайно, в старості – людина відчуває себе нещасною. Так, так воно і є, але лише у тих, хто завжди незадоволений собою. У щасливця немає критичних точок, немає ні спадів, ні підйомів. Всі його роки – щасливі. Хто був щасливий у 33 роки, той щасливий і в 83.

Втративши супутника життя, він горює, але не робиться нещасним. Щастя, як показали психологічні дослідження, не залежить ні від віку, ні від статі, ні від грошей, ні від сімейного стану, ні від того, де і як живе людина. Що ж це за люди? Що відрізняє щасливу людину від нещасливої? Чотири основні риси характеру. Всього чотири.

Перша – самоповага, навіть з деякою часткою самовдоволення і зарозумілості. Є люди, задоволені собою, а є – незадоволені, і обидва ці відчуття майже не пов’язані з обставинами їх існування. Хто задоволений собою і цінує себе досить високо, той і всім своїм життям задоволений, той щасливий. Стендаль говорив, що справжній творець завжди нещасливий. Свята правда: чи може творець бути задоволений собою і не прагнути до досконалості? Хіба що на коротку мить, поки не висохло чорнило закінченого рукопису або фарби на завершеній картині.

85 відсотків американців повідомили Інституту Геллапа, що самоповага і висока самооцінка для них «незвичайно важливі». Це не означає, що всі 85 відсотків цінують себе високо, але всі вони до цього прагнуть. Цьому їх вчать популярні книжки з психології: припиняйте, говориться в них, всяку критику на свою адресу, від кого б вона не виходила, навіть від самих себе, не шкодуйте себе – жалість принижує вас у власних очах. І насамперед – навчіться любити себе.

Наука ця йде про запас. Вона, правда, плодить егоїстів, але, з іншого боку, їх егоїзм врівноважується тими добрими справами, які вони все ж творять, хоча і не з любові до ближнього, а з марнославства і від надміру почуттів. У них є слабкі струни, вони ласі на лестощі і похвали, але ж часто вони дійсно гідні похвал. Психолог скаже, що їх зарозумілість – одна з причин інстинкту самозбереження. Нехай так, але якщо він здатний приносити добрі плоди, що поганого в цьому інстинкті?

Друга риса щасливця – оптимізм. Оптиміст не здатний довго горювати про втрати, невмируща надія на поліпшення справ заглушає будь-яку печаль і тривогу. Пам’ятаєте стару приказку про акторів – песиміста і оптиміста? Для першого театр наполовину порожній, для другого – наполовину повний.

Ще півстоліття тому психологи опитали випускників Гарвардського університету і з’ясували, хто з них природний оптиміст, а хто песиміст, і в 1981 році, через 35 років, подивилися, що з ними сталося. Оптимісти жили собі приспівуючи, двоє, щоправда, загинули від нещасних випадків. Песимістів ж і половини вже не було на світі, ті, що залишилися не вилазили з клінік. (До речі, фахівці з хвороб вуха, горла, носа мають справу тільки з песимістами.)

Звичайно, оптимізм оптимізму різниться, і психологи застерігають нас від оптимізму, ні на чому не заснованому – безоглядному, безрозсудному, відчайдушному і так далі. І все ж безрозсудний оптимізм краще самого помірного песимізму. Він хоч і пов’язаний з ризиком, але приносить щастя. Песимізм же, як відомо, не приносить нічого, крім абсолютно непотрібної інформації. А забирає все і в першу чергу – здоров’я.

Всі щасливі люди – екстраверти (третя риса). Всі їхні помисли звернені до зовнішнього світу, до людей, до зовнішнього успіху. Вони завжди в гущі подій. Вони вміють і слухати, і розповідати; це самі чуйні люди на світі. Вони терпіти не можуть самотності, страждають без спілкування, але страждають недовго: на ловця і звір біжить – співрозмовник, такий же екстраверт, вже на порозі. І життя прихильне до них. Вони швидко знаходять покровителів, роботу, дружин чи чоловіків, легко заводять друзів і обростають купою родичів, зовсім для них не обтяжливих. Вони створені для сімейного блаженства, приємного проведення часу, азартних ігор і веселих пригод.

Екстраверт впевнений у собі. Йому не вартує ні найменшого зусилля увійти в кімнату, де сидять незнайомі люди, і весело представитися. У нього на обличчі завжди щира, доброзичлива посмішка; його міцне рукостискання свідчить про те, що на цю людину можна покластися. Ваше відчуття передається йому, він надихається ще більше, і ви разом відчуваєте, що життя, незважаючи ні на що, чудове.

Я знаю одного письменника, який щотижня, а іноді й частіше, становить «графік життя» на місяць вперед. Акуратний, гарний графік, на якому червоним чорнилом позначені свята, дні народжень, концерти, а чорними – що треба зробити. Складається такий графік вже років сорок, і якщо він ненавмисно втрачається, його укладач не може згадати нічого, аж до того, який йде місяць. Сам письменник переконаний, що складання графіка – не що інше, як плід активної ліні і разом з тим спосіб зібратися з думками, зосередитися. Психологи ж стверджують, що наш письменник таким способом – нехай наївним, але цілком дієвим – встановлює контроль над власним часом і завдяки цьому відчуває себе господарем власної долі, а не іграшкою в її руках.

Почуття особистого контролю над часом життя – четверта межа щасливої людини. Нічим не зайнятий час – погибель для непрацюючої людини. Вона спить до полудня, тиняється потім з кутка в куток і дивиться телевізор, навіть не розуміючи, що там відбувається. Вона сама нещасна істота на світі. Придумайте для неї заняття, покладіть на неї яку-небудь місію, яка вимагає від неї пунктуальності, – і ви повернете їй щастя і життя.

«Якщо хочеш бути щасливим – будь ним», – сказав незабутній Козьма Прутков. Справді, всі чотири складові щастя нам відомі, залишається лише виробити їх у собі. Але легко сказати: будь про себе високої думки; знай – що б не робилося, все на краще; вироби в собі відкритість; візьми під контроль час і обставини. А як це зробити? Адже це все вроджені риси, все, як ми вже сказали, на роду «написано». Так, це так, але написано не фатально, можна і підчистити. Все піддається переробці: це не колір очей і не форма вуха. Якщо і довела що-небудь соціальна психологія за останні 30 років, так це те, що не риси нашого характеру визначають нашу поведінку, а наша поведінка формує наш характер.

Та що там соціальна психологія! Рівно сто років тому видатний американський психолог Вільям Джеймс розробив свою теорію емоцій. Спочатку з’являється факт, організм відповідає на нього тілесним збудженням, потім ми усвідомлюємо це збудження. Це усвідомлення і є емоція. Звичайно вважають: ми щось втратили, засмутилися і плачемо. Нас образили, ми прийшли в лють і наносимо удар. Ні, ми втратили, плачемо – і від того засмучуємося. Ми наносимо удар – і від того приходимо в лють. Фізіологічний механізм часто діє раніше психічного. Просидите цілий день в меланхолійній позі, відповідаючи на питання млосним голосом, і вам дійсно стане сумно. Прийдіть в рух, і від смутку не залишиться і сліду.

Та ж думка: вчинки формують психіку. Давайте робити вчинки, що ведуть до щастя («Давайте говорити один одному компліменти» – це все та ж ідея, трохи в іншій модифікації, але та ж).

Вам важко бути вічним оптимістом? Вдавайте! – Кажуть психологи. Зображайте оптимізм! Прикидайтесь самовпевненим! Симулюйте дружелюбність! Можливо, що спочатку буде виходити з рук геть погано, але потім точно справа піде як по маслу. З кожним разом ви будете почувати себе все більше в своїй тарілці. Особливо якщо вам вдасться поєднувати ваше удавання і симуляцію з терапією поведінки. Є така корисна практична дисципліна. Втім, можна і без неї. Невелика хитрість прикинутися щасливцем.

Але прикидатися недобре, заперечать нам. Адже це все одно, що брехати. А брехня в порятунок? Та це взагалі не брехня! Подібним чином ми «брешемо», починаючи грати будь-яку незвичну ще роль – вчителя в класі, продавця, батька сімейства. Час іде, і брехня стає правдою, вдавання перетворюється в щирість … Якщо хочеш бути щасливим – будь ним!

Автор: Сергій Іванов.