Знайомство з індуїзмом для декого з нас обмежується рядками з пісні Володимира Висоцького: «Странную религию придумали индусы…» Що й казати, ідею перевтілення поет сформулював просто і дохідливо: «Если ты свиньею жил — останешься свиньею…» Навряд чи складеш повне уявлення про індуїзм і, скажімо, по проповідям і книгам Товариства Свідомості Крішни. Адже індуїзм – велика і багатолика, «майже світова» релігія.

Тобто як це «майже світова»? – запитаєте ви. Дуже просто: в число «офіційних» світових релігій індуїзм не входить, а тим часом його сповідують понад півмільярда осіб, і не тільки в Індії, але і в Непалі (де індуїсти становлять 90 відсотків населення), Індонезії, Малайзії, Бірмі, Сінгапурі, В’єтнамі, Таїланді, Камбоджі, Брунеї. А якщо додати сюди ще ті напрямки, які у релігієзнавстві прийнято називати неоіндуїзм, то ареал поширення цієї релігії охопить практично всі континенти.

Індуїзм, як і сама Індія, при першому зіткненні з ним справляє враження приголомшливе. На непідготовленого прибульця з християнського світу обрушується – з пронизливим співом раковин, гуркотом барабанів і мелодійним побрязкуванням дзвіночків – абсолютно незрозумілий, жахливий і прекрасний, величезний, як Всесвіт, хаос «інопланетної» цивілізації. Під яскравим розплавленим сонцем, на цегляно-червоній землі розгортається перед вами грандіозне дійство, котре триває вже кілька тисяч років, – і звичайний літак Москва – Делі (або ж Київ – Делі) представляється чи то машиною часу, чи то космічним кораблем, який доставив вас в зовсім інший простір.

Тут поєднується непоєднуване. Храм як підручник сексуальної насолоди; галасливий і багатолюдний базар як арена жорстокої аскези; танцюючі багаторукі боги зі звірячими мордами і люди, що сидять перед ними в глибокій тиші медитації; і, як вершина всього, каламутний багатоводний Ганг, воду якого благоговійно п’ють і брудні жебраки, і європеїзовані бізнесмени, не помічаючи того, що поруч хтось пірнає, хтось полоще мильну білизну, хтось чистить зуби, не помічаючи і того, що води ці з однаковою вічною меланхолійністю несуть на собі і червоні пелюстки принесених в жертву квітів, і роздуті до невпізнання холодні трупи тварин.

І не спокушайтеся, якщо в грандіозному цьому калейдоскопі вам вдасться вихопити щось знайоме, близьке, співвідносне з нашою традицією: не встигли ми знайти щось зрозуміле і з’ясовне, як воно тут же перетворюється у щось абсолютно інше, наповнене чужими глибинами і чужою міццю. За зовнішньою схожістю форми виразно проступають страшні безодні принципово іншого змісту. Ось майнув серед божественних хоботів, рогів і оскалів скорботний материнський образ – не поспішайте ототожнювати його або хоча б порівнювати з трагічно-світлим ликом Богородиці, бо тут же на ваших очах перетворюється він у чорну криваву маску великої богині Калі, в страшне обличчя з висунутим і прокушеним язиком, або богині, танцюючої на мертвому тілі: богині, прикрашеної намистом з безоких черепів.

Ледве, придивившись, виокремили ви своєрідну індуську тріаду богів і угледіли в них таку близьку християнській душі Трійцю, як раптом кожна з цих осіб починає роз’їжджатися і множитися, риси їх перетворюються, функції перемішуються, лукавий пастушок перетворюється в нез’ясовно жорстокого витязя, добро перестає бути добром, зло виявляється неоднозначним, і врешті-решт міріади богів то зливаються в єдине Космічне Світло, то знову розбігаються по химерним тілам і формам.

Зневірившись накласти на індуїзм своє чітке уявлення про те, що таке релігія і якою вона має бути (подання, народжене вивченням християнства та ісламу), європейські дослідники ось вже двісті років ламають списи в безглуздих суперечках. Що таке індуїзм: одна релігія чи конгломерат кількох? Та й релігія це взагалі або просто спосіб життя? Аморальний він чи до країв переповнений етичними нормами? І головне – чи хаос перед нами, незвідний ні до яких моделей, або ж, навпаки, струнка і внутрішньо логічна система?

Тим часом у індусів подібних питань не виникає. Не тільки богослови і мудреці-відлюдники, але й безграмотні селянські дружини вільно орієнтуються в хитросплетіннях мільйонів богів і богинь, священних тварин і птахів, річок, гір, дерев, символів і знаків, філософських понять і магічних мантр, і так само легко орієнтуються вони в найскладнішій вертикальній павутині каст і варн, правил прийому їжі, заборон і табу, в поняттях «чистоти» і «нечистоти», у всіх лабіринтах соціальної «сітки» індуїзму. Іншими словами, те, що здалеку представляється хаосом, всередині себе живе і розвивається як чітко налагоджена і постійно самовідтворювана система – відкрита, зауважу мимохідь, будь-якого роду інноваціям. Питання ж про те, релігія індуїзм чи ні, для індуса принципово неправомірне. Бо, як це не дивно для всіх нас, що намагаються ззовні заглянути на Гімалаї, поняття «релігія» для індуса немає взагалі.

Звичайно, коли ми говоримо про Індію або про індуїзм, будь-яке категоричне твердження може бути спростовано. Слово «релігія» ми знайдемо чи не на кожній сторінці опублікованих в Індії книг і газет. І хіба храми, жерці, зображення богів, ритуали, паломництва, співи не свідчать про те, що індуїзм це саме релігія (в нашому, традиційному розумінні цього слова)?

Безсумнівно, індуїзм це релігія. Але не тільки. Спосіб життя? Так, звичайно – але не тільки. Філософія? Поза всяким сумнівом. Але, знову ж, не тільки. І релігійний, і соціальний, і філософський компоненти міцно спаяні в ньому в щось єдине. Як позначити цю єдність, яким з наших, зовнішніх для індуїзму, термінів? Може бути, це світосприйняття?

Слово «релігія» явно не покриває всього того, що так неадекватно іменується у нас індуїзмом (до речі сказати, слово «індуїзм» чуже індуському менталітету, це запозичене, позикове, іноземне для Індії визначення того, чим живе і дихає її народ). До якого б ступеня церковного диктату і контролю не скочувалася Європа в минулому, але чи могло кому-небудь прийти в голову, що, скажімо, ранковий туалет, фізичні вправи, статевий акт, саме дихання, нарешті, є акт по суті своїй релігійний? А індуїзм не тільки вважає саме так, але ще й скрупульозно розписує: як, коли, в якій послідовності повинні відбуватися ці акти – саме як релігійні обов’язки кожної людини.

Саме тому, що для індуса релігійно все, все покривається словом «релігія», тому, що немає для нього нічого світського, профанного, мирського, а є тільки сакральне, саме тому немає і точного аналога нашому поняттю «релігія» в мовній спадщині Індії. Як назвати те, що охоплює все на світі і не має протиставлення?

Втім, неназваним це бути не може. І індуси називають його, але не релігією і не індуїзмом, а багатозначним словом «дхарма», іноді ж «Санатана дхарма» – «вічна дхарма».

Перекладати такі специфічні поняття, як «дхарма» або, скажімо, улюблена нинішніми нашими екстрасенсами і окультистами «карма», не тільки важко (зважаючи на багатозначність самих цих понять), але й небезпечно. Будь-який з запропонованих в якості нашого еквівалента термін потягне за собою асоціації та алюзії, почерпнуті з абсолютно іншої традиції. Так і виходить, коли ми починаємо чіплятися за почуте в Індії: «Індуїзм – це дхарма». Значить, робимо ми поспішний висновок, дхарма – це релігія. Втім, пастка навіть не в тому, що для нас за словом «релігія» бачаться церква, канон, ієрархія священнослужителів – а нічого цього ми в індуїзмі не знайдемо; але як бути з тим, що у вогню, скажімо, теж є своя дхарма? Чи означає це, що у вогню є своя релігія? Так, дійшовши до абсурду, ми геть заплутуємося в трьох соснах – релігія, дхарма, індуїзм.

Але невидима оку стрункість індуїзму як системи тим і доводиться, що увійти всередину цієї системи, пізнати її суть можливо через будь-які двері, через будь-який прийнятий у ній термін. Для цього треба тільки на перших порах забути все те, чого вчили нас на уроках релігієзнавства. Спробуємо ж відчинити двері з написом «Дхарма». Але вже в наступній частині.

Автор: Ростислав Рибаков.