Наскельне мистецтво, хоч би де його виявлено — чи в глибині печери, чи просто неба, — є істотною часткою історії людства. Його тендітне, а отже, винятково цінне існування свідчить про давнє і глибоке бажання людей залишити сліди в пісках часу. Це бажання, яке ми й досі відчуваємо, пов’язане сьогодні з обов’язком, обов’язком передати це мистецтво майбутнім поколінням. Щоб цей обов’язок міг бути виконаний успішно, він має містити в собі поняття наукової етики — як на рівні особистої етики дослідника, так і на рівні колективної етики установ,— а також нові підходи до освіти в царині збереження культурної спадщини.

Протягом тривалого часу ставлення до наскельного мистецтва визначалося провідними вченими, вихованими в дусі традицій великої історичної школи та класичної археології, тож відповідно уваги більше приділялося питанням тлумачення, аніж проблемам збереження. Найважливішим було виявити, де містяться мистецькі витвори, зареєструвати та прокоментувати їх, їхньою ж майбутньою долею переймалися менше. Сьогодні справи стоять інакше. По всьому світі наскельне мистецтво зазнає дедалі більших ушкоджень. Як нам нині відомо, будь-які операції на поверхні каменю руйнують тендітну динамічну рівновагу між гірською породою та атмосферою, яка раніше в нормальних умовах регулювалася природними чинниками. Мікроорганізми, присутні всередині та зовні скелі, здатні тоді розмножуватись і ушкоджувати її поверхню, або виробляючи мінеральні речовини (біомінералізація), або руйнуючи їх.

АРХІВИ ПРОСТО НЕБА

Будь-яка скельна поверхня просто неба поводиться як прилад для фіксації змін у навколишньому середовищі. За допомогою сучасної лабораторної техніки по ній можна вивчати природну еволюцію клімату і навіть головні етапи цієї еволюції, але бездумні дії дослідника або туриста можуть зруйнувати незамінні джерела інформації. Хоча інколи й треба взяти мікрозразки, етичні норми вимагають як від дослідника, так і від будь-якої порядної людини, щоб вони виявили належну пошану до самого твору і до природного оточення, частиною якого він є.

Що більше багатих джерел інформації, які містяться в наскельному мистецтві, відкривають і реєструють, то глибшим стає розуміння комплексу причин їхнього ушкодження або навіть руйнації. У відповідь на пришвидшення темпів зростання урбанізації та індустріалізації, які істотно видозмінюють чимало природних краєвидів провадяться термінові заходи щодо врятування місцевостей та їхнього перепису, але вплив використовуваних методів не завжди вимірюється так, як би то годилося. Річ у тім, що такі дії, як зволожування доісторичних малюнків у пустельній місцевості, окреслення різьблень крейдою або навіть фарбою, застосування вапняного розчину та брання зразків за допомогою хімічних речовин викликають фізичні, хімічні та мікробіологічні зміни як у самих малюнках, так і в їхній кам’яній основі.

У своїй недавній промові на захист первісного мистецтва австралійський фахівець Роберт Беднарік навіть закликав видавців утриматися від публікацій праць про наскельні зображення, де демонструються методи їхньої реєстрації за допомогою прямого контакту.

Автор: Франсуа Солейаву.