За дуже незначними винятками (наприклад, – окремі регіони Австралії) наскельне мистецтво у всьому світі є первісним мистецтвом. Творці його давно померли і разом з ними зникли міфи та вірування, відтворені на скелях у їхніх картинах та різьбленнях. Отож-бо науковець може робити свої обґрунтування лише на свідченнях, зафіксованих впродовж двох чи трьох останніх сторіч, коли різні народи в Америці, Африці та Австралії ще часто малювали на стінах печерних жител. Такі спроби не позбавлені небезпеки. Вірогідність оповідей та запозичених із них тлумачень часто вельми проблематична. Крім того, вірування такої групи аборигенів на початку XIX сторіччя в жодному разі не гарантують нам, що їхні предки, які практикували наскельне мистецтво в тому самому регіоні кілька тисячоріч тому поділяли їхні погляди.

Порівняльну етнологію — екстраполяцію звичаїв, виявлених у якомусь одному місці та в одному контексті на інші регіони світу — слід практикувати надзвичайно обережно і в дуже загальних рисах, з оглядом на певні універсальні риси людського мислення і не сподіваючись знайти вичерпні, докладні пояснення, що можуть бути застосовані будь-де.

У назві «шаманство», спершу вживаній щодо народностей Сибіру, сполучені вірування та звичаї багатьох народів світу, декотрі з яких ще й нині віддзеркалюють їх у своєму наскельному мистецтві. Серед численних складників системи (або систем) окремі ознаки видаються визначальними і загальнопоширеними. Назвімо три такі ознаки.

ІНШІ СВІТИ

Це насамперед концепція багатоярусного всесвіту з кількома нашарованими один поверх одного або паралельними світами. Події нашого світу, де ми живемо, згідно з цими уявленнями, безпосередньо зумовлені впливом сил того чи іншого з цих інших світів. Друга риса: віра в те, що окремі особи спроможні, в певних умовах, налагоджувати зв’язок з іншим світом або іншими світами і в такий спосіб впливати на події нашого світу. Зазвичай вони роблять це з практичною метою: щоб вилікувати недужого, поновити порушену гармонію, забезпечити вдале полювання, викликати дощ у посушливих регіонах, рідше, щоб завдати якоїсь шкоди. Третя риса: контакт з іншим світом налагоджується безпосередньо в тому чи іншому напрямку. Він може здійснюватися через викликання духів-асистентів, часто тваринного походження, які вселяються у шамана або в яких вселяється він сам. Часто це спонукатиме ототожнювати шамана з духом або перейматися вірою в повне або часткове перетворення людини на тварину. Якщо в ролі допоміжного духа виступає сірий ведмідь, людина ототожнюється з ведмедем цілком. Шаман може також послати свою душу в інший світ, щоб зустріти там духів і заручитися їхнім захистом та допомогою. Для цього він вдаватиметься до трансу, часто під час прилюдних церемоній, іноді на самоті.

На думку етнологів, шаманство часто розвивається в суспільствах загальної рівності, особливо серед мисливців, що полюють гуртом. Проте, не всім суспільствам таких колективних мисливців конче притаманне шаманство. З другого боку, такі релігійні обряди трапляються серед культур, що практикують інші види господарської діяльності. Всюдисущість шаманства у світі, очевидно, пояснюється не лише прямими чи непрямими контактами між віддаленими народами. Основна її причина могла б, принаймні частково, пов’язуватися з конечною потребою розумно пояснити і використати відмінний від звичайного стан свідомості, невід’ємний від нервової системи людини, стан, що виявляється в тій чи іншій формі у кожному суспільстві.

Справді, за всіх часів і на всіх континентах трапляються люди, підвладні галюцинаціям та видінням із причин таких самих різних, як і ці явища. Вони можуть бути викликані наркотиками або певними патологічними станами, а також голодуванням, самотністю, мороком, стражданням, глибоким зосередженням, пульсівними, періодично повторюваними звуками. Якщо в такому раціоналістичному суспільстві, як західне, ці явища засуджуються і найчастіше розглядаються як такі, що належать до компетенції психіатрії (спонтанні галюцинації) або поліції (вживання галюциногенних наркотиків), то в інших суспільствах на «візіонерів» дивляться як на таких, що перебувають у контакті з потойбічними силами, і вони стають духовними провідниками, пророками або шаманами.

Це не означає, що вони неодмінно увічнюватимуть свої видіння на скелях. Проте в окремих випадках вони це роблять, і що цікаво, етнографічні матеріали, зібрані дослідниками впродовж останніх десятиліть, виявили багато схожого у способі мислення та діях «візіонерів». Ці збіги зумовлені тим, що наскельне мистецтво є втіленням схожих між собою основних вірувань чи концептуальних структур. Вони зумовлені тим, у яких місцях творилося це мистецтво, тематикою зображень та причинами, що спонукали вдаватися до таких форм мистецтва.

Прикрашені зображеннями печерні житла часто розглядаються як «брама» між реальним і потойбічним світом, що може відчинятися звідси й звідти. Крізь неї можуть з’являтися духи, і крізь неї можна пройти в світ і зустрітися з духами. Такі місця також підходящі для переживання видінь. Той, хто хоче, щоб його відвідав допоміжний дух або хоче сам вступити до світу духів, вдавшись до трансу, подасться у відлюдну, сприятливу для таких зустрічей, місцевість, до підніжжя розмальованих скельних стін. Вступаючи до потойбічного світу, підземного чи схожого на наш, ми проходимо тунелем, що його охороняють сторожові тварини. У Каліфорнії такими охоронцями були ведмеді або гримучі змії.

Самі зображення були наділені силою — їх малювали одне поверх одного на тих самих стінах і кожне нове творіння вбирало в себе нагромаджену енергетику спіднього образка, додаючи до нього свою власну. Певні домінантні теми весь час повторюються, варіюючись від регіону до регіону. У Дракенсберзі, в Південній Африці, переважають південноафриканські антилопи. У горах Косо (центральна Каліфорнія) — муфлони, що асоціюються з дощем, життєво необхідним для цього пустельного регіону. У цих відмітних місцевих рисах віддзеркалюються особливості культурного вибору і вірувань творців та споживачів наскельного мистецтва. Фігурують і постаті напівлюдей-напівтварин. Це — істоти, побачені під час шаманських мандрів або навіяні трансформаціями, що їх зазнав шаман.

Часто до наскельного мистецтва вдавалися, аби зафіксувати видіння після того, як їх пережито. На думку Девіда Уайтлі, автора ґрунтовних досліджень про наскельне мистецтво на південному заході США, коли б «візіонери» в Неваді та Каліфорнії не фіксували своїх видінь, вони б їх «втратили» і як наслідок померли. В інших випадках надприродна подорож шамана зображувалась метафорично. Наприклад, смерть була метафорою трансу. «Забивання муфлона», тварини дощу, у каліфорнійських горах Косо означало, що шаман подався у потойбіччя, щоб викликати дощ. Поширеною була метафору смерті на означення трансу та статевих зносин («мала смерть»), Інші, не такі поширені, метафори нагадують нам про неможливість осягнути нюанси і точне значення мистецтва без допомоги його творців.

Наскельне мистецтво могло також зображувати й щось інше, ніж пережиті у трансі видіння, залишаючись, проте, пов’язаним із шаманським баченням. Так, Девід Уайтлі повідомляє, що до кінця останнього сторіччя обряди, пов’язані з настанням статевої зрілості у дівчат, передбачали їхню кількаденну ізоляцію від світу, ознайомлення їх з всіма табу, чинними в період материнства, піст, всілякі церемонії, а також жування тютюну, щоб викликати галюцинації, під час яких дівчатам мали явитися духи в образі тварин, зазвичай гримучої змії. Тоді вони йшли до розмальованого печерного житла, званого «шамановим домом», і залишали на його стінах відбитки своїх долонь (позитиви і негативи), користуючись червоною фарбою (червоне — колір, що асоціюється з дівчатами), аби засвідчити, що вони «доторкнулися» до надприродного.

МІСТОК МІЖ ДВОМА СВІТАМИ

Південно-Африканський дослідник Девід Левіс-Уїльямс, який багато років вивчав малювання та вірування самських бушменів своєї країни, пішов далі багатьох дослідників шаманства та наскельного мистецтва. До нього кілька науковців розробляли цю ділянку без особливих успіхів, за браком достатньо точного підходу. Його ж дослідження дали змогу виявити незаперечні зв’язки з шаманізмом образів наскельного мистецтва, твореного культурами в різних частинах світу, особливо на території південної Африки та північної й південної Америки. Схоже навіть на те, що багато витворів європейського палеолітного мистецтва, «печерного мистецтва», пов’язані з шаманством.

Ця гіпотеза, що не дає певного єдино правильного пояснення, а може служити хіба за пояснювальні рамки, ґрунтується на багатьох спостереженнях. Понад 20000 років тому глибокі печери використовувались не під житло, а для малювань. Тих, хто сюди приходив, цікавили їхні найглухіші закутки. Бо в усьому світі підземний світ завжди сприймався як потойбіччя, царство духів та мертвих. Отож, коли люди заглиблювалися в печери, їх вела не просто цікавість дослідника. Люди палеоліту усвідомлювали, що вони заглиблюються в царство духів і сподівалися їх там зустріти. Від мерехтливого світла їхніх смолоскипів стіни оживали, і вони розпізнавали на них форми тварин. Ми це знаємо, бо вони дуже часто використовували більш-менш промовистий природній рельєф стін, який служив за своєрідний проникний серпанок між цим світом і тим. Багато постатей малювали чи різьбили також там, де були розколини, вилами чи отвори у стінах і кудою тварини могли б заходити в печеру чи виходити з неї. До того ж, численні свідчення спелеологів підтверджують галюциногенний вплив печер, де холод, вологість, кромішня пітьма та брак будь-яких орієнтирів для органів чуття, можуть викликати маячню.

Отже, печери могли відігравати подвійну роль: допомагати довести свідомість до аномального стану, коли з’являються видіння, і уможливлювати спілкування з духами крізь печерні стіни.

Отже, те, що значну частину мистецьких витворів періоду палеоліту створено в рамках шаманства, видається найімовірнішою гіпотезою. Це, звичайно, не означає, що всі наскельні зображення є наслідком маячних видінь, чи що вони всі служать тій самій меті. Людська уява та винахідливість безмежні, і традиційне мислення не завжди просте. Це саме з цілковитим правом можна сказати й про світове мистецтво просто неба. Поза всяким сумнівом, декотрі наскельні зображення в Америці, Африці і, можливо, на інших континентах — результат шаманства. Однак ми не можемо накинути цю модель всьому доісторичному наскельному мистецтву без огляду на його етнологічний контекст. Такий підхід був би виправданий лише після глибокого критичного аналізу всього того, що пов’язане з наскельним мистецтвом.

Автор: Жан Клотт.

P. S. А ще мудрі шамани доісторичних часів могли залишати у вигляді наскальних малюнків якісь дуже ціні знання, скажімо, рецепти якихось ліків, і хто зна, може і сучасна фармацевтична продукція, яку можна придбати зокрема і на сайті мережі аптек D. S. https://dska.com.ua, була відома багато тисячоліть тому шаманам давнини.