Місця для храмів у Стародавньому Єгипті вибирали згідно з традицією, витоки якої сягали в сиву давнину. Так, храм Амона- Ра в Карнаку стоїть на пагорбі, який першим зринув із вод первісного океану noun. Той гостроверхий горбок Бог Амон звів, ще на початку творення, аби навколо нього розбудовувати світ далі. Саме ім’я Бога — Амон — означає «той, хто сховався», з чого випливає, що він може набирати будь-якої форми та розміру і критися в потаємних глибинах всього живого й неживого.

Однак єгиптяни вірили, що існують ще й сили зла, подолати які може тільки Бог, та й то не одразу й не назавжди. Ось чому для них вкрай необхідно було заохочувати Амона до постійної боротьби зі злом і раз по раз відновлювати акт творіння. Саме в цьому й полягало основне значення культових обрядів вшанування Бога в усіх його храмах. Привабливі для Бога офіри, що їх підносили в належний час за розробленим до найменших дрібниць ритуалом, мали за мету підтримувати в Амона такий настрій, за якого б він зберігав Всесвіт у рівновазі.

Крихітна дрібка Божої сутності містилася в золотій статуетці заввишки з лікоть (52 см), яку встановлювали в нішу naos, вирубану в суцільному граніті. Ця ніша мала форму піраміди і зачинялася припасованими до неї віконницями. Отже, єгипетський храм був не місцем для молитви, де збиралися б численні віруючі, а Божим домом на землі, таємничою і загадковою оселею, доступною лише для тих, хто правив службу, тобто жерцям, найголовнішим серед них був сам фараон. Тільки він мав виняткове право дивитися на лик Божий.

Хоч як то дивно, але найважливіша частина храму, де зберігалася величезна енергія — потрібна для підтримки творення, золота статуетка, — була і його найменшою частиною. Всі наступні монументальні надбудови над нею споруджувалися для того, щоб захистити її від будь-якого ворога чи шкоди. Статуетка разом з нішею naos, яка й була першою захисною оболонкою, стояла в темній кімнаті — святилищі. Обабіч простягались приватні помешкання Бога, що мали всі ознаки розкішного палацу, де він жив і панував, наче земний цар. Єдиною функцією жерців було вірно йому служити.

Бога вшановували щодня так, нібито він жива істота. Ці усталені церемонії включали ритуальні дійства, гімни та молитви. Щоранку жрець-прислужник ламав глиняну печатку, яку накладали щовечора на шнур, що ним зачинялися віконниці, і так діставався до священної статуетки. Потім умивав та вдягав Бога, далі дбав про те, щоб протягом дня Бог одержав всі належні йому поживні дари. Вважалося, що Богові для бенкету досить самого запаху їжі, тож потім її клали на вівтар, звідки вона потрапляла до жерців, які вдовольнялися вже матеріальним боком речей.

В Єгипті Амонові було присвячено багато храмів, в тому числі й знаменитий храм у Луксорі. Та як міг один і той самий Бог, якого в гімнах та молитвах називали єдиним, як він міг бути одночасно в різних місцях? Таке протиріччя єгиптян не бентежило. Справді, статуї Амона в центрі святилища правили лише за точки «концентрації» та «появи» всюдисущого Бога.

Деякі міста вшановували й інших богів, однак їхні храми збереглися гірше. Величне святилище в Геліополісі, присвячене Ра, було майже вщент зруйноване, тоді як храми Птаха в Мемфісі та Тота в Гермополісі дуже потерпіли від ерозії й не можуть змагатися з руїнами Карнака, що вражають уяву.

Династичний храм Карнак

Ймовірно, що храм Амона-Ра в Карнаку було засновано в XX столітті до нашої ери за фараона Сесостріса (1971 —1929 рр. до н.е.). Храм постійно зростав, аж поки не перетворився на гігантський ансамбль будівель у формі чотирикутника, кожна сторона якого дорівнювала 600 метрам. Він набув таких розмірів і зазнав численних перебудов через те, що став великим династичним храмом Єгипту, до якого в пошуках джерел своєї влади звертався кожний фараон. Тільки-но здобувши такий статус, новий володар зводив для свого божественного батька Амона нову будівлю, аби одержувати від Бога якісь вигоди в майбутньому. Отож між батьком і фараоном встановлювався зв’язок за принципом «я — тобі, ти — мені», від якого залежала стабільність країни. Кожна така споруда була, насамперед, офірою. Наступний фараон міг залюбки її зруйнувати і використати каміння, що від неї лишилося, на будівництво нового монумента.

Карнак є продуктом довгої історії зруйнувань, добудов та перемін, тож його підвалини та мури складено з тисяч кам’яних брил, розкиданих навколо поодинці чи купами. їх ретельно вивчають і припасовують до колишніх структур археологи, які прагнуть відтворити первісний вигляд занедбаних пам’яток.

Сам собою цей вигляд не має нічого особливого, бо всі храми Стародавнього Єгипту були схожі між собою. Перед святилищем — приміщення, долівку яких було вимощено величезними кам’яними плитами. Через вхід до гіпостилів (колонних залів) пролягала основна вісь храму: великі двері з каменю трималися на двох масивних вежах, які символізували гірські хребти на кордонах Єгипту, а саме — Арабського на сході та Лівійського на заході. Разом двері та вежі утворювали структуру, відому під назвою «пілон», якою і позначалися межі священного місця. Височенні дерев’яні щогли перед порталом прикрашалися прапорами, що майоріли на вітрі і в такий спосіб унаочнювали «дихання Бога» в цьому світі.

Загальна орієнтація храмів також обиралася свідомо. Основна вісь храму Амона-Ра збігалася з напрямком руху сонця зі сходу на захід. Її перпендикулярно перетинала інша вісь, що пролягала з півдня на північ, подібно до течії Нілу. Ця вісь використовувалася тільки для урочистих процесій. На неї «нанизувалися» двори та пілони, перед якими височіли статуї фараонів — уособлення вічної присутності Правителя в храмі.

Зображення на стінах розміщувалися так, що в них відбивалися реалії життя єгиптян. Унизу стіни прикрашалися географічними пейзажами, на яких Боги Нілу зображувалися поруч із сільськими богинями та постатями, що символізували різні адміністративні регіони країни — номи. Стелю оздоблювали малюнками на астральні теми: тут були зорі, сузір’я, знаки зодіака або ж відтворення небесного проходження сонця крізь тіло Богині неба Нут.

Чітка система символів

Барельєфи на стінах кімнати чітко вказували на її призначення. Божества й рослинність, які були емблемами півночі (дельта Нілу, Нижній Єгипет), розміщували з північного боку, тоді як емблематику півдня (долини Нілу, Верхній Єгипет) — з південного боку.

На рівні високих карнизів, що виступали над дверима, можна було бачити сонячний диск, який охороняли дві насторожені кобри. Небесну ходу сонця уособлювали двоє широко розгорнутих крил. У середині приміщень містилися зображення релігійних сцен та основних ритуалів за участю божеств, фараона й жерців: жертвоприношень, процесій, освячень, урочистостей з нагоди коронацій та ювілеїв. Ззовні були сцени, де прославлялися подвиги, що їх вчинив фараон за час свого правління,— знищення ворогів, перемоги, битви.

Заснування храму відзначалося церемоніями, в яких у символічних сценах послідовно відтворювалися всі будівельні операції. В багатьох сценах показано, як фараон мотузочком розмічує план храму, мотикою веде першу борозну, содою очищує підвалини, з допомогою важеля закладає наріжні камені і, нарешті, дарує житло його господареві Амону-Ра.

Отож храм входив у життя, як жива істота. В одному з його кутків закопували «закладний скарб», що складався з набору предметів, серед яких були зменшені моделі інструментів, зразки жертвувань (полив’яні салати, бичачі ноги та голови, жертовні гуси) та брикети з іменем правителя — засновника храму.

Археологи дуже цінують такі схованки, тому що вони використовуються як свідоцтва про народження, завдяки яким можна визначити дату будівництва храму.

Інші храми, що входили до ансамблю, мали на меті забезпечити покійному фараонові життя в потойбічному світі. На думку стародавніх єгиптян, людські істоти складаються з кількох компонентів: з тіла, яке є матеріальною оболонкою людського духу (задля збереження цю оболонку піддавали муміфікації), а також з душі (Ба), безсмертного принципу (Ах), тіні й життєвої сили (Ка). Ка фараона якраз і була втіленням його царської влади, непорушною космічною часткою його істоти, яка по смерті правителя возз’єднується з життєвою силою його божественних предків.

Піраміда асоціювалася з могилою фараона, по-перше, завдяки формі, яка була символічною згадкою про первісний горбок і, отже, про народження світу, а по-друге, завдяки проекції чотирьох стін — сторін світу, які часом ззовні, часом зсередини мали ступінчасті сходи. Саме вони ставали в нагоді фараонові під час сходження на небо, тобто у вічність.

Щоразу відроджуючись — так само, як ранкова зірка щоранку спалахує на сході,— фараон мав змогу жити протягом безлічі мільйонів років.

Автор: Жан Клод Гольвен.