Добродушність могутніх товстунів і злопам’ятство худих і гостроносих суб’єктів увійшли в приказку. Ось привід думати, що психічна конституція пов’язана з фізичною. Статура принаймні визначає особливості темпераменту. А вони, ці особливості,— щось вроджене, як і будова тіла. Так може бути, темперамент — це і є «психічна конституція»?

Але що таке темперамент? Це, здається, всім відомо. Ми говоримо «холерик», «сангвінік» і т. п., немов називаємо давно відкриті планети: Марс, Венера, Юпітер… А діло було так.

У V столітті до нашої ери грецький філософ Емпедокл розвинув вчення про чотири стихії — «корінні» всього сущого. Вогонь, повітря, земля і вода. У ті ж часи одноплемінник Емпедокла, знаменитий лікар Гіппократ, проголосив, що різні змішування цих стихій дають різного типу «соки» в організмі. Ці гіпотетичні соки — кров, жовч, чорна жовч і лімфа. По переважному соку були виділені відповідно темпераменти: сангвінічний, холеричний, меланхолічний і флегматичний. По суті — міф. Але який стійкий! Ймовірно, у формі міфу до нас дійшли досить-таки ґрунтовні спостереження древніх. Найбільша заслуга Гіппократа і продовжувача його справи, давньоримського лікаря Галена була в тому, що вони пов’язали особливості темпераменту з особливостями організму, а не з чим-небудь іншим (наприклад, з промислом і примхою богів). Так виникла спокуса заглянути в душу, розглядаючи тіло.

Першою великою вдачею на цьому шляху була прославлена робота німецького психіатра Е. Кречмера «Будова тіла і характер» (1921 рік). В його дослідженнях більше половини хворих з діагнозом «шизофренія» виявилися тонкокістними, худими, з довгими ногами, вузькогрудими і вузькоплечими — «астеніками». Більшість пацієнтів з діагнозом «циклофренія» були, навпаки, повними, з короткою шиєю, круглою головою, масивним тулубом — «пікніками». Серед епілептиків переважали особи атлетичної статури і «диспластичні» (з негармонійним складанням). І тут Кречмер припустив наступне.

Зв’язок фізичної конституції з певною формою душевного захворювання не випадковий. Мабуть, астеніки мають вроджені психічні особливості, при яких «розквітає» шизофренія; темперамент пікніків має спорідненість з циклофренією; атлети близькі до епілептиків (трудність переключення, вибуховість, грубість). І ось, після роботи Кречмера, здорових людей певного типу психологи почали називати «шизоїдами», «циклоїдами», «эпілептоїдами». Передбачається, що одні і ті ж хімізми крові забезпечують і певну статуру, і прив’язаний до неї темперамент (ось вони, гіппократові «соки» на новий лад!).

Не всім відомо, що одним з перших, хто запротестував проти цієї типології, був В. П. Павлов. Як це можна, дивувався він, розділяти людей на типи, виходячи з передбачуваних «зародків» психічної хвороби, які нібито кожен носить в собі?.. У шістдесяті роки минулого століття, знайшлися вчені, які вирішили ретельно вивчити матеріали Кречмера. Виявилося не зовсім зрозумілим, з чого він виходив, ставлячи свої психіатричні діагнози («шизофренія», «циклофренія»). Гірше того, склалося враження, що нерідко підставою для діагнозу служила… будова тіла пацієнта!

Це не говорить, звичайно, про недобросовісність Кречмера або підтасування фактів. Так буває в науках, які не досягли зрілості: вихідна система суджень поволі підпорядковує собі, здавалося б, об’єктивні методи і статистично переконливі результати…

Але найбільшого удару по концепції Кречмера завдала група сучасних дослідників, дослідивши психологічними методами 400 здорових осіб — астеніків і пікніків. З тридцяти порівнюваних у них рис характеру лише з двох (!) рис астеніки мали значущу відміну від пікніків, а це може бути і абсолютно випадковим результатом!

Треба сказати, праці Кречмера не пропали даром. Досвід психіатрії підтверджує: є чимало психічно здорових людей, яких можна за складом характеру визначити як «шизоїдів», «циклоїдів», «эпилептоїдів». Шизоїд схильний, наприклад, всі свої почуття переживати «в собі» (як і шизофренік, з чого не випливає, що він, шизоїд, хворий або коли-небудь захворіє на шизофренію). Ці «конституціональні радикали», психіки пов’язані з спадковістю; ймовірно, вроджені властивості психіки сприяють формуванню певних рис характеру. Однак «радикали» підігнані до статурі далеко не так чітко, як це уявлялося Кречмеру. Іншими словами, можна зустріти циклоїда-астеніка і шизоїда-пікніка, причому досить часто!

Знайомі всі обличчя

Наступну велику спробу зіставити психічні особливості з типом статури («соматотипом») зробили в сорокові роки американці У. Шелдон та С. Стівен. Вони виділили чотири типи статури і заодно — «характери» (або, швидше, темпераменти, що визначають характер).

«Вісцеротонік»: переважає розвиток внутрішніх органів. Фундаментальні риси — любов до фізичного комфорту і плотських радощів; товариськість, жвавість і теплота; поверховість і недолік цілеспрямованості. Так це наш знайомець — пікнік! Чим не класичний сангвінік?

«Соматотонік»: переважає розвиток мускулатури. Жага діяльності, нехтування комфортом, м’язова активність, велика енергія. Невибагливість, стійкість, міцні прихильності. Недолік самозаглибленості, інтуїції, тонкощі в розумінні інших… мабуть, той же кречмерівський «атлет». І чи не Гіппократів це холерик?

«Церебротонік»: переважає розвиток нервової системи. Підвищена вразливість і гострота уваги; любов до розумових занять; помітна фізична і нервова стомлюваність. Труднощі у встановленні контактів; недолік товариськості і життєвої енергії… Астенік? І при цьому меланхолік?

Є ще «змішаний тип». Нам якраз бракує флегматика — не помістити його на цю полицю? Правда, може, не варто втискувати наукове відкриття в прокрустове ложе старого міфу.

Але флегматики — не міф, ми всі таких зустрічали. Зустрічали і худих, навіть субтильних людей з енергією, що б’є через край. Та й атлетів з чудовою інтуїцією. І похмурих, недовірливих товстунів. Прокрустовим ложем тут виявляються скоріше шелдонівські типи. Люди дуже різноманітні, щоб відповідати цій доктрині.

І насправді, хіба можуть особливості соматотипу (включаючи хімізм крові) безпосередньо впливати на спрямованість поведінки? Якщо вони позначаються, то за посередництвом нервової діяльності. Тепер подивимося «з іншого кінця»: відразу за поведінкою слід шукати не «таку» то довжину ніг і не такі характеристики обміну речовин. Відразу за поведінкою стоїть психіка — система управління цілеспрямованими діями. Психіка спирається на нервові процеси в головному мозку. Ці процеси, очевидно, можуть протікати в різному «стилі», що визначає особливості психіки, і не виключено, що цей «стиль» частково пов’язаний з соматотипом. Тільки при такому підході можна зрозуміти, чому Кречмер і Шелдон фіксували подібні психічні особливості у людей подібної статури. І чому такий «паралелізм» фізичної і психічної конституції не є жорстким: між цими рівнями організації є опосередковувані ланки!

Але ні Кречмер, ні Шелдон не обтяжували себе системними міркуваннями. Заворожені статистикою, вони поспішали навпростець до характеру, до особистості, до «душі»…

Брюнети проти рудих!

І людей насмішили. Прекрасний експериментатор У. Шелдон пускається в теоретичні міркування, і ось вся історія людства постає перед нами, як… боротьба соматотипів. Боротьба неминуча: адже різні темпераменти (що випливають з соматотипу) тяжіють до різних ідеалів. Все життя вісцеротоніків «спрямоване на службу шлунку», життя атлетів-соматотоніків — «на фізичні вправи і боротьбу», церебротоніків — «на служіння духу». І все зрозуміло. Християнство? Це була перемога церебротоніків над соматотоніками. Перша і друга світові війни? Бунт соматотоніків проти церебротоніків і вісцеротоніків… Науковості тут не більше, ніж якщо б історія описувалася як війна коротунів і довгих, горбоносих і кирпатих, рудих і брюнетів.

Десятиліттям раніше Е. Кречмер припустив, що великі філософи, теологи і засновники релігій повинні були бути в більшості своїй шизоїдами-астеніками. А великі натуралісти, лікарі та експериментатори — циклоїдами-пікніками. Для перевірки цієї гіпотези він вивчив безліч портретів великих людей. І правда, Декарт, Локк, Спіноза, Гегель, Шопенгауер — всі як один були худорляві і тонкокістні

По праву знущаючись над цими «знахідками», французький філософ Люсьєн-Рев пише: «Звичайно, зустрічаються худі філософи. Однак… легко скласти зустрічний список, настільки ж «переконливий» у зворотному сенсі, причому не тільки з імен філософів… але і з імен спірітуалістів… таких, як Фома Аквінський, Берклі, Лейбніц, Шеллінг або Лашелье, які були повною протилежністю худим людям».

Далі буде.

Автор: А. Добрович.

P. S. К слову интересно как психическая конституция влияет на выбор человеком профессии, будь-то хранение шин в Киеве или торговля на фондовом рынке. Наверняка на этот счет еще появятся многотомные психологические исследования.