Гойю мучила важка хвороба. Перший раз він переніс страшну депресію в 1778 році, коли йому було тридцять з невеликим. Промучившись близько трьох років, Гойя одужав і з властивою йому нестримною люттю накинувся на роботу. Але років через десять йому стало зовсім погано: правобічний параліч, втрата почуття рівноваги, слуху, частково мови і … зору! – такий страшний перелік нещасть, що обрушилися на нього. І поки хвороба не залишала Гойю, він страждав частими запамороченнями, галюцинаціями та муками. До творчості він повернувся кілька років по тому.

Зовсім недавно з’явилися дані, які дозволили Вільяму Нідерланду з медичного центру нью-йоркського університету в Брукліні висунути свою гіпотезу.

Хімічний аналіз картин великого іспанця привів до висновку, що найбільш часто вживаною ним фарбою була «сніжинка» – сильно отруйний карбонат свинцю. Нею Гойя користувався як основою для усього розмаїття іскристих сіруватих тонів, якими відрізнялася його палітра.

Але чому ж інші художники, сучасники Гойї, врятувалися від наслідків свинцевого отруєння? Адже і вони, не знаючи ніяких пересторог, самі змішували вручну фарби, включаючи і токсичні, так само, як і він, вічно дихали їх парами. По-перше, не виключено, що Гойя був схильний до таких захворювань: сьогодні науці відомі такі випадки. По-друге, великий художник володів небаченою працьовитістю і плодовитістю: на великий портрет у нього йшло всього кілька годин, і до кінця свого життя він залишив понад 1800 картин.

Та й техніка його була незвичайною. Відомий французький письменник Теофіль Готьє залишив нам таке свідоцтво: «Його метод був настільки ж ексцентричним, як і самий талант його. Він викидав фарби з тюбиків, розмазував їх губкою, шваброю, ганчіркою – чим під руки попадеться. Він прямо-таки розкидав і з розмаху тьопав згустки фарби, як муляр свій розчин, а потім якось особливо, по-своєму наносив штрихи і мазки рухами великого пальця».

Всі ці відомості і привели Нідерланда до висновку: «Саме в зв’язку зі своєю здатністю писати з неймовірною швидкістю Гойя був приречений більш інтенсивно поглинати шляхом вдихання і навіть ковтання використовувані ним токсичні матеріали».

Художник, звичайно, міг би і поберегтися. Ще задовго до його часу, на початку XVIII століття, лікар і зачинатель вчення про професійні хвороби Бернардіно Рамацціні, який жив в Падуї (Італія) писав: «Майже всі художники, з якими мені доводилося спілкуватися, були хворі через матеріали, які входили до складу фарб, якісь вони постійно нюхали і тримати в руках своїх». Втім, будь це застереження навіть і відомо Гойї, такого одержимого мистецтвом, як він, зупинити, ймовірно, було все одно неможливо.

З іншого боку, доктор Нідерланд передбачає, що саме крайня ступінь симптомів хвороби могла в якійсь мірі продовжити життя художника. Важкі напади не раз змушували його кидати незакінчені картини, і поглинання отрути на час переривалося. Але варто було хвороби відступити, і Гойя знову шаленів.

Отже, можливо, свинець був винуватцем мук, перенесених автором «Капрічос»? …