Маленький ліричний вступ: Будда осягнув просвітлення медитуючи на дерево Бодхі, а чи можна стати просвітленим медитуючи на гарний автомобіль? Перевірити це просто, достатньо скористатися послугою прокат авто в Донецке, і далі медитувати собі на то саме авто.

Всі ми з вами чули ім’я цього видатного і великого Чоловіка, який став засновником самої давньої світової релігії – Буддизму. Для буддистів всього світу постать Будди має таке ж глибоке значення, як для християн постать Ісуса Христа.

А ким справді був цей чоловік і яка його історія, спробую розповісти в цій статті.

Будда перекладається з санскриту як Просвітлений, взагалі Будда – це скоріше не ім’я, а титул. Якщо хтось з нас досягне цього стану – Просвітлення¹ (чи Нірвани), тоді він стане українським Буддою. У світі була велика кількість Будд (себто людей, які досягнули Просвітлення). Але той чоловік, від якого розпочалась традиція Буддизму, і який став першим Буддою – цілком реальна історична постать з дуже цікавим життєвим шляхом і біографією. Справжнє його ім’я Сіддхартха Гаутама², титул Будди він отримав лише, коли у віці 35 років досягнув стану Просвітлення, остаточно звільнившись від страждань, досягнувши абсолютного щастя та зрозумівши всю ілюзорність нашого буття.

Народився наш герой у сонячній Індії, в долині річки Ганг – найбільш економічно розвинутій частині країни. Точна дата народження, майбутнього засновника Буддизму невідома, історики сперечаються й досі, однак вона лежить, десь у часовому проміжку між 624 р. до н. е. і 566 р. до н. е. Його батьком був Шуддходана – раджа невеликого, але могутнього князівства. За легендою, в той час коли дружина³ раджі Шуддходани ще була вагітною, раджа зустрівся з мандрівним аскетом-астрологом, який напророкував раджі, що в нього народиться хлопчик, який стане або великим правителем, що об’єднає всі індійські князівства і створить наймогутніше царство, або стане великим святим. Звісно батько, раджа, дуже хотів, щоб син пішов по його стопам (а які батьки не хочуть, щоб діти йшли їхніми шляхами?) себто став великим правителем, і для того, щоб син обрав саме цей шлях, намагався робити все можливе (і неможливе теж). З самого раннього дитинства життя хлопця було оточено неймовірною розкішшю. Батько намагався не допустити будь-якого знайомства сина з релігійними вченнями та людськими стражданнями. Через це ніколи не випускав його з палацу самого. Коли юний принц мав проїхати містом, воїни раджі перед тим виганяли з нього всіх немічних, хворих і старих людей, щоб тільки вони не потрапили на очі принцу. Все своє дитинство та юнацькі роки юний принц жив в атмосфері постійного свята, в компанії прекрасних дівчат і хлопців, музикантів і танцівниць. Коли принцу виповнилось 16 років, батько женив його на троюрідній сестрі Яшодхара, незабаром вона подарувала йому сина, якого назвали Рахула.

Однак так не могло тривати постійно, і це все гламурне життя врешті потихеньку стало йому надоїдати. Якось вночі Сіддхарта таємно покидає палац і йде в місто. Там він вперше в своєму житті бачить хворих, старих, калік, жебраків. Це все його глибоко вражає, він розуміє, що краса, молодість, розкіш в яких він прожив все своє життя, то все не натуральне, штучне. Під цими глибоким враженням на ранок він повертається в свій палац, а там йде чергова п’янка-гулянка, прекрасні танцівниці танцюють танець живота, музиканти грають чарівні мелодії, але вони вже не радують нашого принца.

Нарешті скінчився ще один день безкінечного свята, всі досита напились вином, натанцювались і полягали спати. А в нього безсоння, він стає серед ночі, йде по палацу, бачить як його друзі і подружки сплять прямо на підлозі, в однієї прекрасної танцівниці, прямо з відкритого рота по обличчю стікає слина. Йому стає огидно від тої всієї розкоші в якій він провів своє життя. Цієї ж ночі він назавжди покидає палац (Також покидає і свою дружину з маленьким сином). І стає мандрівним жебраком-аскетом⁴ , яких багато було в усі часи, на індійській землі.

Він починає займається різними аскетичними практиками під керівництвом брахманів-відлюдників⁵, займається Йогою, дихальними вправами, голодує, спить на холодному камінні, медитує місяцями, живе в джунглях. Після шести років сурових йогічних практик, він все рівно відчуває, що чогось йому не вистачає, що і цей шлях сурової аскези не може задовольнити його спрагнену душу.

Якось сидів він у медитації під деревом Бодхі⁶ , на березі річки. Тим часом по річці пропливав човен на якому пливли два музиканти з сітарами⁷ та один старший і більш досвідчений музикант повчав молодшого: “Для того щоб твій сітар грав мелодійні звуки, мусиш навчитись натягувати струни як треба, якщо натягнеш їх слабо, вони будуть бовтатись і ти не добудеш з нього жодних звуків. Якщо ж натягнеш струни надто сильно, вони не витримають напруги і порвуться ”.

Ця фраза його немов би током вдарила (не дивлячись, що в ті часи не було жодних натяків на електрику). Він зрозумів всю помилковість свого життя. Постійно він перебував у двох крайнощах, спершу в палаці, утопаючи у неймовірній розкоші, потім займаючись суровою аскезою в диких джунглях. А істина завжди була посередині. Так появилось вчення про серединний шлях, яке є серцевиною Буддизму, а Сіддхарта Гаутама в той момент став Буддою – Просвітленим чоловіком.

Про основні засади віровчення, які сформував Будда, сидячи під деревом Бодхі буде йти мова в наступній статті “Мудрість Буддизму”.

А на завершення хочу сказати, що ідея про серединний шлях присутня не лише в Буддизмі, а і в Християнстві теж. Про це є гарна християнська притча про авву Антонія⁸ :

Прийшов один чоловік у пустелю пополювати на диких звірів і застав авву Антонія, коли той монахам жарти всякі розповідав, і подумав про нього недобре. А старець, бажаючи пояснити йому, що іноді і з монахами треба бути поблажливим, говорить йому: – Поклади-но стрілу на лук твій і напружуй тятиву. Той зробив як сказали. Старець знову каже: – Ще напружуй! Той напружує щосили, а старець знову за своє: – Напружуй! Відповідає йому мисливець: – Знаєш, якщо напружу занадто, тятива порветься. І тут старець каже: – Ось так-то і з справою Божою. Якщо, розмовляючи з монахами, напружувати тятиву понад даної ними змоги, вони скоро зірвуться. От і потрібно інколи явити їм трішки поблажливості. І мисливець, отримавши велику користь душевну, віддалився, і монахи, втішаючись від жарту, відійшли геть.