Сьогодні на сторінках нашого сайту відбудеться чергове цікаве інтерв’ю темою якого буде прадавня слов’янська (до християнська) рідна віра або ж язичництво, яке, як не дивно дожило до нашого часу. Знайомтесь Славолюб Богач представник спільноти рідної віри у місті Львові.

– Доброго дня пане Славолюбе, на початок саме традиційне питання: чим займаєтесь, цікавитесь?

Я Славолюб Богач на сьогоднішній день – голова Львівської громади і Владика Західноруського Краю Родового Вогнища Рідної Православної Ври, кудесник Родового Вогнища, відичний психолог, учитель знахарської системи духовного цілительства Жива, вертебролог, батько чотирьох дітей. Маю 4 освіти, перша з яких медична, друга ведична (був такий львівський університет Махаріші), економічна (ЛДНУ ім. І.Франка), і Духовна Православна Рідновірська Академія Віровідання (ПРАВ).

– Як ви прийшли до рідної віри?

В свій час я просто відкрив сайт Родового Вогнища і побачив рідновірський образ Божича Коляди. І от коли я побачив цей образ, то відчув, як моє серце розкрилось і вже не закрилось. Ще прочитав прадавню колядку до Божича Коляди і зрозумів – дальше без того жити не можу. До того вже якийсь час розумів, що я не вписуюся в звичні рамки, в яких перебував до того часу. Я вів себе не як звиклий християнин, не вживав алкоголю, не вживав м’яса, не курив, не зраджував дружині, в мене фактично був цілорічний піст. Це було не тому, що мені то хтось заборонив, сказав, що то погано, а я це все не робив, тому що воно було мені не приємно, було мені не смачно. Люди, які спостерігали за мною, казали: “Та ти якийсь не такий” Я казав: “Та ні, я греко-католик”. Мені казали, не може бути, горілки не п’єш, м’яса не вживаєш. І я так собі почав задумуватись, мабуть, що дійсно я по-іншому дивлюся на світ. Справді зрозумів, що в тих рамках, яких я перебував, мені вже тісно. Якось не міг зрозуміти, як досягнути успіху в бізнесі, коли тобі говорять, що багатство це зле, а багатому в Царство Небесне пролізти важко, так само як верблюду у вушко голки. Не міг зрозуміти, як в собі з’єднати дві такі протилежні речі: називатися рабом і бути вільною людиною, казати – роздай багатство всім бідним і піди по світу, в той же час працювати, щоб досягти якогось успіху, щось заробити і кормити сім’ю. На той час то мені різало вухо і таким чином ми підходимо до того, що є віра.

– А що для вас взагалі є віра (і зокрема рідна віра)?

Віра – то не якісь постулати, догмати, віра – це є відчуття життя, відчуття Бога, відчуття себе в Бозі, відчуття світу, це світогляд, те як ми сприймаємо світ. І відповідно, комусь близький християнський світогляд. Християнська віра зараз базується на сліпій вірі і зазвичай говориться так: “Ти просто слабо віриш, в тебе слаба віра, вір і все тобі буде” Та сліпа віра насправді є довірою. Довіра – те, що передує вірі, а віра – довіра підтверджена знаннями, досвідом, осмислена. Віра – це конгломерат, синтез знання і довіри, відання світлої сили, яку звемо Бог, відчуття її в собі, те, що веде нас у Вирій до Світу Вишнього.

Але якщо більше по простому говорити, то це знов таки світогляд, тоді ми говоримо, що то не щось темне і віджиле, а це швидше вища математика, рідна віра – це наука, яка вчить нас взаємодіяти зі світом. Якщо християнська віра має 10 заповідей Божих, причому в більшості заповідей йде заперечна частка “не” – не вбий, не кради, не обманюй. Сучасна психологія говорить – частинка “не” підсвідомістю не сприймається. Відповідно тих 10 заповідей несуть руйнуючий вплив на свідомість людини, тому що людина слухає: не вбий, а підсвідомість чує – вбий. В результаті ми бачимо, куди ми докотились за дві тисячі років. А рідна віра базується на розумінні світобудови, що описується у 360 Карбах Покону Роду Всевишнього. Кожен Карб описує якусь грань буття. Легко сказати «Бог Єдиний», а як це зрозуміти? Читаємо Карб Відання Світотворення 64 рази на вервиці перед сном і зранку ми відчуваємо, що весь Всесвіт є Єдиним цілим організмом, який і звемо Всевишнім, який об’єднує все і вся. І тоді дивимося в очі п’яниці і відчуваємо, що і він є частиною всесвіття, а отже і нас. Відчуваємо це і відчуваємо, як це виливається любов’ю до нього і до усього та усіх.

– Взагалі “язичництво”, “рідна віра”, ще є “рун віра”, то все одне і те саме чи то різні течії?

Раніше взагалі не було такого поняття, як “рідна віра”. Віри не мають назв. Про них просто кажуть «славянська» чи «грецька», чи ще яка. Називають релігії: там мусульманство, християнство. Релігії між собою конфліктують. Віри між собою ніколи не будуть конфліктувати. Ніколи шаман Якутії не буде доказувати колдуну Африки, що той в чомусь неправий, не так дивиться на світ. І відповідно нормальним результатом спілкування зі мною буде те, що людина прийде до своєї рідної віри: якщо буду спілкуватися з африканцем, то він прийде до своєї рідної віри. Кожен народ має свою рідну віру, тобто той світогляд, через який він сприймає світ, який дарований йому Всевишнім Богом. Тобто, рідна віра – те, що даровано нам Всевишнім Богом наряду з мовою, землею, рідною мамою і батьком. Відповідно якщо ми це розуміємо, то можемо поставити питання трошки в іншому руслі: чи маємо ми право нехтувати тим, що нам дав Всевишній Бог, своєю рідною мовою, землею, матір’ю, батьком, рідною вірою. Раніше просто говорилось: слов’янська віра, грецька віра, китайська віра. Слов’янин це не тільки генетична приналежність людини, це й духовна приналежність, це віра. На сьогоднішній день говориться “рідна віра”, або дехто говорить “язичництво”. “Язичництво” слово взагалі, яке не пояснює суть предмету. «Язице» – це народи, язичництво – це народна віра, однак в китайця свою народна віра, в японця своя, а в українця своя. Воно не описує суть, що таке язичництво. Тому ми зазвичай не називаємо себе язичниками, бо не має смислу, воно не пояснює суть справи.

“Рідна віра”, з одної сторони описує те що наше рідне. А взагалі “рідна віра” тому, що віруємо в Єдиного Всевишнього Рода – тобто Бога, який є все, все всесвіття є єдине ціле. Ми розуміємо, що всесвіт один великий організм і той один великий організм називаємо “Рід Всевишній”. Так як рій бджіл, ось він весь разом, так само і весь всесвіт, все разом, всі душі разом є душею Всевишнього Бога, часточками якого ми і є.

На сьогоднішній день конфесій “рідної віри” є дуже багато. Це цілком нормально, наприклад, в Китаї різноманіття зроблено державною ідеологією, там так і говорять”хай цвітуть всі квіти”. Тобто, в різноманітті і є життя. Якщо б цвіли одні ромашки в світі, то життя б просто не було. Відповідно так само і у вірі, кожен сприймає світ і Бога дещо по своєму. Навіть якщо в одному народі ніби і один світогляд, все одно пісні, наприклад, обряди львівські будуть відрізнятись від київських. Тим більше, що зараз перемішані народи, роди. Бог єдиний, але шляхів до нього є багато. Є таке древній вислів: “Істина одна, а мудреці лише по різному її розповідають”.

– Чи відрізняються віра сучасних українських язичників від віри наших далеких предків – давніх слов’ян?

І відрізняється, і не відрізняється. З одної сторони не відрізняється, бо віра – це світогляд, це то як ми сприймаємо світ, Богів. Знову ж таки наші рідні боги, вони є проявами Всевишнього Бога Рода. Крім того Боги Рідні є нашими пращурами, наші предки, так і говорять, що «це отці і матері наші», тому, як може відрізнятись наша віра від віри наших далеких предків? Не відрізняється, бо розуміння світу базується на тих самих (за)конах. Якщо християнська концепція стоїть на системі заборон, то наша традиція базується на знаннях, на віданні. Ідемо з Поконом і тоді ми спокійні.

З іншої сторони ми розуміємо, що часи все ж таки вимагають в багатьох варіантах якихось своїх проявів і відповідно треба це все осягати здоровим глуздом.

– Чи продовжують сучасні язичники вірити у чисельних богів слов’янського пантеону: Перуна, Дажбога, Сварога, Ладу, Рода, й інших?

Так, продовжують і не просто вірити, а знати своїх прапредків, своїх пращурів. Ще раз кажу: коли християни моляться до Христа, то зазвичай вони просто вірять в нього, просто довіряють, що він був. Я ж знаю і відчуваю, що є Перун, є Дажбог, Сварог, Лада, Рід і так дальше. Не просто знаю, я з ними спілкуюся, маю з ними прямий контакт, як з рідним батьком, рідною матір’ю, можу напряму з ними поспілкуватися, отримати пораду, підказку, підтримку. Ще раз кажу: це різні прояви Всевишнього Бога, який Єдиний, але багато проявний. І він проявляється різними іпостасями, різними ликами, різними особистостями. З кожною з тих особистостей можна по взаємодіяти, поспілкуватися, відкрити ту чи іншу силу. Я також для когось отець Славолюб, а для когось просто батько, для когось я син, а для дружини – чоловік. Отже, це я, людина і то, скільки маю ликів, іпостасей. Кожен бог то відповідно якась сила, сила яка проявлена як у фізичному світі навколо нас. З іншої сторони ці сили, ці боги проявлені і в нас. Тобто, наприклад, Стрибог – це рух, це вітер. В плані земному ми бачимо це як вітер, як рух повітря, в плані космічному – це рух зірок, планет, в плані нашому фізіологічному – це рух крові. Це все одна і та сама сила, проявлена на різних рівнях.

Я підхожу до багаття, запалювати обрядове вогнище, дме такий вітер, що я розумію – навіть не можливо підпалити сірника. Я кажу: “Батьку Стрибоже, дай же вогонь запалити!”. І вітер зупиняється моментально, тиша повна. Я запалюю сірник, підпалюю багаття, тоді кажу: “Дякую батько Стрибоже, роздуй тепер багаття!”. І тоді знов налітає вітер і вже роздмухує багаття.

– Знаю, що “рідно віри” називають себе ще й православними, але ж до православного християнства (та й взагалі до християнства) не мають жодного відношення, звідки походить цей термін – православ’я?

“Православна” – є прадавній далеко не християнський термін і далеко дохристиянський термін. Тому що “православний” складається з двох частин: “праву” і “славити”. Тобто православний – той, хто славить праву. Права – це світ небесний, світ божественний, де наші боги і перебувають. Тому і звемося православними. До християнства він не має ані жодного відношення. В поєднанні з християнством слово “православ’я” почало вживатися тільки через 422 роки після так званої християнізації Русі, як то вважається, в 988 році. До того часу християнство як власне і правильно перекладати до сих пір, називалось ортодоксальним або правовірним. “Ортодоксія” перекладається на українську мову як “правовір’я”. «Слава» перекладається на грецьку як «кюдос». Отже, «ортодоксальне» християнство як воно до сих пір пишеться в документах, аж ніяк не може бути перекладене як «православне», а тільки як «правовірне».

– Які найбільші язичницькі свята ви святкуєте, і як проходить святкування?

Кожне свято являється перехідним етапом від одного періоду в році до іншого, який допомагає перебудувати нашу фізіологію і нашу душу переключити в іншу вібрацію, включити інші сили, підготувати до наступного періоду. Найбільший вплив на нас має сонце. Сонце сідає, ми лягаємо спати, це відображається на нашій фізіології, нашій психіці, на всьому. Відповідно маємо 4 основних свята: 2 – це весняне і осіннє рівнодення і 2 це зимове і літнє сонцестояння. Відповідно осіннє рівнодення ми маємо Овсенія, або Світовида. Весняне рівнодення – маємо Великдень, то що зараз люди привикли сприймати як воскресіння Христа, ми ж святкуємо воскресіння природних сил, воскресіння життя, відновлення, весну – Великдень Дажбожий, Різдво Ярила Красного і Лелі. Зимове сонцестояння, коли найкоротший день – це Різдво Коляди. Літнє сонцестояння – Купала.

– Яке ваше ставлення до християнства та до інших релігій таких, як іудаїзм, іслам, буддизм, індуїзм?

Бог один, шляхи до нього різні. Кожен сам в праві вибирати, народився він в отця і матері, але може вибрати бути сиротою і шукати свій шлях до Бога, до щастя. Народилися ми на українській землі, на святій землі, а можемо жити байстрюками і можемо не використовувати того, що маємо. На сьогоднішній день ми бачимо, як Україна живе, не має ані економічної незалежності, ані духовної незалежності. Усе це тому, що забули власне коріння. Але є прадавнє пророцтво волхвів http://george-bz.livejournal.com/69641.html і воно справджується! Люди з кожним днем все більше тягнуться до рідної віри і до рідного звичаю.

Християни ж нічого нового не придумали і зазвичай дуже багато взяли з нашої традиції. Багато обрядів перекручено, змінено. Наприклад, причастя – це наш прадавній обряд, ми причащаємося водою або молоком з медом. В християнській церкві практикується на сьогоднішній день причастя вином. Як можна в одному обряді поєднати і праведне і грішне, як можна поєднати і ладан і алкоголь? Алкоголь – це деструктивна річ, яка не прийнятна ні в яких дозах. Ми не вживаємо ні алкоголю, ні інших психотропних, наркотичних та тонізуючих засобів. Та й Ісус казав «пийте вино», але «вино» – це сік виноградний. «Виноград» – «вино» в «граді». Що в градині? Сік! Кажуть, що в Єрусалимі до сих пір причащають водою. Ви не були? Шкода. Поїдьте – перевірте.

– Чи вважаєте, що українцям потрібно відроджувати свою прадавню язичницьку віру?

Незнання (за)кону не звільняє від відповідальності, не знання свого коріння позбавляє нас майбутнього. Якщо ми не знаємо своє минуле, ми не маємо майбутнього, народ який втратив минуле втрачає майбутнє. Наші предки на тій землі пройшли дуже-дуже тривалий час життя. І пройшли, грубо кажучи, всі можливі ситуації в житті, тому повертаючись до спілкування з предками, відроджуючи свою генетичну родову пам’ять, відроджуючи зв’язок з предками, ми отримуємо власне і енергетичну підтримку. В плані знань можемо отримати підказку на любе запитання. Тому так і стараються відрізати нас від того, знівелювати, сказати, що ніби то воно нічого цікавого, не потрібно.

– Чим є у рідновірів якісь духовні практики самовдосконалення на кшталт східної йоги, медитації.

Так, звичайно є. В традиції це називається – “Священні Стани”. Медитація – це Священний Стан. Є Священний Стан Тиші, який вчить людину взаємодіяти у стані тиші власне з духовними світами, з духовними сутностями, з богами і своєю душею, наводити лад в своїй душі. Це те, що називається “ладування душі”, “ладувати душу”. http://george-bz.livejournal.com/71728.html

На сьогоднішній день люди знають таке слово як “покаяння”, але переважна більшість не розуміє його значення. Покаяння люди розуміють, як створення в собі відчуття провини. Це просто народження комплексу неповноцінності, народження комплексу винуватості, що притягує ті обставини, які карають людину. Комплекс вини нам нічого хорошого не дає. Треба розбиратися з причинами, що призвело до тої чи іншої події, вчинку, слова. В ось це занурюємось в священних станах, стан тиші, розтотожнюємось з собою. Дивимось на себе з боку і починаємо наводити порядок у своїй душі. Це і називається «покаяння» – «поки-я-не-я». Це один з духовних станів. Зазвичай людина вчиться базовим священним станам: ладування, явлення і дивлення. А потім вже з тих базових станів робить ті священні стани, які їй потрібно для досягнення тої чи іншої мети саме зараз. Через ці священні стани навіть на самих початках люди при першій же спробі відчувають ті речі, які називаються яснобачення, ясночуття. Людина починає відчувати простір, людину, тварину, думку і так далі.

– На завершення, що можете побажати нашим читачам?

Бажаю в першу чергу, щоб кожна людина знайшла себе, це те що зараз дуже багато людей сприймають як щось взагалі неймовірне – знайти себе, свій шлях, зрозуміти своє призначення. Люди фактично живуть розірвані з собою, а це фактично шизофренія, коли людська душа в одному місці, а людина в іншому. Людське призначення, людська природа – бути цілителем, а людина працює слюсарем. Чи там, наприклад, людська душа співає, просить пісні, а він працює столяром чи навпаки. Кажуть: “О це найбільше щастя, коли хобі співпадає з роботою”. Це не найбільше щастя, це нормальне життя. Але звісно, що нормальне життя – це життя в щасті, в здоров’ї, в благополуччі, в багатстві, в процвітанні. То ж бажаю усім знайти себе, в чому я і допомагаю.

Дякую Славолюбу Богачу за змістовне інтерв’ю.

P. S. Духи вещают: Подумалось, а ведь порой здорово быть на короткой ноге с разными языческими богами славянского пантеона. Например, со Стрибогом, богом ветра, попросил его и ветер сразу подул, так что можно не идти в магазин (ну или переходить на сайт), чтобы купить вентилятор, как не крути, а магия сильнее техники.