Коли людина задумується над питаннями духовного розвитку, то перше, що спадає на думку – це пишний храм із красиво вдягнутим священиком, який говорить про дуже мудрі і високі речі, такі, як створення світу, призначення людини, її місце та роль, заповіді (яких він сам може і не дотримуватися, але це інша річ). Думаємо ми також про священні книги і писання, такі як Біблія, Бгахавадгіта, Сутри, Тантри, Коран ну й тому подібне. Усе це дуже високо і красиво. І це добре, що високо і добре, що красиво. Але мене давно цікавило питання про те, чи справді нам потрібен посередник у взаємовідносинах із світом, із Богом і з вищими силами. І чи можна розвиватися духовно без цього?

Більшість релігійних теорій стверджують, що ні, не можна. Правда, стверджують не стільки самі теорії, як ті, хто їх проголошує і хто зробив релігійну діяльність своїм фахом, своєю професією, своїм хлібом. А так, як тут пов’язаний шкірний і матеріальний інтерес, то спробуємо розібратися самостійно. Тай розбиратися якось так важко. Єдиною формою, за якою можна визначити правдивість тієї чи іншої теорії є практика. Але все ж таки, перепробувати усе неможливо, то ж спробуємо так. Методом спостереження за життям. Хто у житті є найщасливішим – той і ближчий до Бога. Найщасливішими є люди, які виявляють радість і любов. І які ту радість і любов виражають і віддають великим кількостям людей. Тобто, люди мистецтва, люди творчості.

Сказано ж, що людина первісно створена Творцем. І саме творчі люди є найщасливішими. Бо вони продукують емоцію радості і задоволення і передають її великій кількості людей. І саме тому ці люди стають відомими, популярними. Саме тому зірки музики, наприклад, стають найвідомішими і їхній вплив на світ є дужче часто більш вагомим, ніж навіть вплив політичних діячів. Недарма ж генсеків КПРС називали “дрібні політичні діячі епохи Алли Пугачової”. Виникає питання, а що ж стосується людей, які не займаються тими речами, які у нас прийнято називати творчістю. Що ж з ними? А тут усе дуже просто. Питання в тому, чи відчуває людина, яка займається тією чи іншою діяльністю радість. І до цього питання не можна підходити методом насильства. Насильно не можна бути чи почувати себе щасливим і радісним. Тому треба шукати своє – свою працю, своє життя і свою творчість. Щоб генерувати радість. Бо саме радість і почуття щастя є найвищою молитвою… То ж радості Вам, творчості і натхнення!

P. S. Духи вещают: Самой великой радостью и счастьем является счастлива всеобъемлющая любовь. «Кто любит, тот любим, кто весел то свят», – поется в прекрасной песни «Город золотой» и эта замечательна фраза о любви, радости, святости таит в себе великую мудрость.