Давним давно, ще за царя Гороха жили-були два брати-близнюки з доволі «простими» іменами: Хун Хунапху та Вакуп Хунапху. І жили вони собі не тужили, старший брат був одружений на прекрасній дружині, від якої мав двох синів, (так само близнюків), а молодший був холостяком, але не сильно тим переймався і розстроювався, адже його головною пристрастю був футбол. Та і старший брат, дарма що одружений чоловік, а теж не аби як фанатів від футболу, разом з своїм молодшим братом-близнюком вони цілими днями ганяли м’яча, і їхня гра була настільки захоплива, що навіть боги, забув по свої божественні справи, із захватом спостерігали за грою наших героїв. (от тільки міф чогось не повідомляє, як до цього ставилась дружина старшого брата, може, чатувала на нього зі скалкою, як думаєте?). Коли сини старшого брата трохи підросли, вони як то водиться, теж почали із задоволенням ганяти м’яча (все таки яблуко від яблуні не далеко падає). Часом молодше покоління близнюків грало проти своїх батька та дядька. І так би вони собі грали, грали та грали, і знову грали поки не трапилась в них одна маленька халепка…

Ні, не дружина зі скалкою, і навіть не теща. Брати полюбляли грати у різних місцях, щоб цікавіше було і одного разу на свою голову вирішили зіграти у м’яча на дорозі, яка вела у підземне царство (те що ми знаємо, як «Пекло», а давні майя це не вельми приємне місце називали «Шибальдою»). Правителі Шибальди-Пекла були дуже розлючені такою наглістю, ото грають над їхніми головами, тупотять, душі бідних грішників відволікають від термальних процедур у котлах, та і чорти всі, замість того, щоб мучити грішників, покидали роботу та спостерігають, хрумаючи пекельний поп-корн, як брати-близнюки грають у футбол. (Хмм, правда знайома ситуація?)

Одним словом, вирішили пекельні боси їх провчити, відправили посланців до братів та запросили їх до свого підземного царства Шибальди, зіграти у футбол. (А що, гарна ідея, футбольний чемпіонат у пеклі). Брати прийняли запрошення та не підозрюючи жодної загрози спустились у підземне царство, от тільки не знали вони, що ставкою в грі буде не що небудь, а їхнє життя, і владики Шибальди навмисне запросили їх до себе у підземне царство, з метою їхньої ж загибелі. А ще їм вельми сподобався м’яч, яким грали брати і вони дуже захотіли ним заволодіти.

Відбувся матч, у якому брати Хунапху нажаль були переможені і владики Шибальди вбили їх прямо на полі для гри в м’яч. Але на цьому не кінець історії, а тільки початок. Молодша пара близнюків стала усюди шукати свої зниклих батька та дядька і врешті у горах знайшли їхнє закинуте футбольне спорядження. Після того, вони так само почали грати у футбол на дорозі в Шибальду і знов історія повторилась (хоча не повторилась, а майже повторилась). Владики Шибальди викликають їх на футбольний поєдинок, але молодше покоління братів вже не так просто взяти, у підземному царстві вони проходять через цілий ряд різних важких випробувань, долають коварство «пекельних босів» навіть помирають, а потім знову воскресають з мертвих і врешті використовуючи свої магічні властивості (отримані в дар від богів за чудову футбольну гру) перемагають останніх у футбол. Після цього вони забирають футбольний м’яч, який перетворюється на Землю, а самі брати обертаються сонцем та місяцем. Ось такий міф, який дуже символічний, сама гра у ритуальний футбол між братами-близнюками та злими владиками Шибальди є алегорією одвічної боротьби світлих та темних сил за нашу душу, себто за м’яч (ото вже придумав).

У давніх майя, традиція яких спотворилась та деградувала до людських жертвопринесень, мабуть, спершу було саме таке, сакральне значення ритуального футболу – боротьба між добром і злом, втілена у футбольних перипетіях на стадіоні. А взагалі по великому рахунку все наше життя – то один великий футбольний матч, у якому божественні брати змагаються із злими духами смерті, а хто переможе та з яким рахунком залежатиме тільки від нас.

P. S. Духи вещают: А вот подумалось как бы выглядел футбол если б в него играли не просто люди, а разные волшебные сказочные существа: феи, эльфы, тролли, и прочие. Думаю, летающие феи за счет своих крылышек и волшебных способностей имели б преимущество. Но сперва, пришлось бы стать феей, а как стать феей – про это можно целый волшебный трактат писать.