Запитав якось один учень свого просвітленого вчителя:
– А скажіть мені о вчителю, що таке справжня перемога?
– Справжня перемога – це поразка, – відповів вчитель, хитро посміхаючись своєю просвітленою посмішкою.

Таки-так, справжня перемога – це поразка, і навпаки, будь-яка поразка – це маленька перемога. Скажете – ото вже я загнув, перевернув все догори ногами, адже як поразка може бути перемогою, а перемога поразкою? Ще й як може, бо взагалі все у нашому світі взаємно пов’язано, а поразка та перемога – лишень дві сторони одної монетки, так само як день і ніч, добро та зло, дебет-кредит, які просто не можуть існувати одне без одного. От, скажімо, абсолютно не може бути дня без ночі (як і ночі без дня) бо якби не було ночі, ми б просто не знали, що таке день, було б завжди світло, ну тай було б собі… А так є ніч, яка змінює день, а потім день знову змінює ніч і так до безкінечності – велика одвічна єдність протилежностей, яку даоси гарно виразили своїм священним символом інь-янь.

Поразки не існує без перемоги, а перемоги без поразки, завжди хтось програє, хтось перемагає, хтось губить, хтось знаходить, і частенько поразка перетікає у перемогу та навпаки. А ще виходить у житті, що наші перемоги, буває, мають просто згубні наслідки, а поразки навпаки зміцнюють, загартовують та будують людську сутність. Скажімо, якийсь спортсмен здобув золоту медаль на олімпіаді, перемога? Так, перемога. Але можливо і поразка. Адже, якщо той спортсмен почне собою пишатися, гордитися, тішитися який він крутий та файний, всіх переміг та подолав, все, невдовзі хана йому, бо тоді для нього то була ніяка не перемога, а найтяжча поразка, отрута, яка посіяла так звану «зоряну хворобу» і рано чи пізно, але обов’язково цей персонаж впаде із свого зоряного олімпу власної величі на нашу грішну землю (а чим вище хтось злітає, тим болючіше падати). Тож не забуваймо, будь-яка перемога – може і не перемога зовсім, а поразка. Як знати? Все залежатиме тільки від нас…

А тепер навпаки, часом для людини не має нічого кращого, ніж гарна поразка. О так, адже, що як не поразка може деколи нас напоумити, збити нашу пихатість та гордість, почуття власної крутизни та важливості. Іноді поразки – це щіточки, які знімають та чистять цей їдкий пил пихатості, що так любить прилипати до нашої душі. «Все що нас не вбиває, робить нас сильнішими», – сказав хтось, так все що нас не вбиває, робить нас сильнішими, а особливо наші поразки, які вже пора навчитись цінувати. Хоча деколи поразки дійсно можуть бути руйнівними та вбивати деяких людей, це трапляється тоді, коли люди впадають у відчай та після багатьох (чи може навіть декількох) поразок опускають руки. От цього не можна робити ні в якому разі, ніколи не можна здаватися, опускати руки (та інші частини тіла), адже тільки тому, хто стукає, відчинять, чи не так? А наша сама велика перемога немов клаптикове одіяло складається з сили-силеної маленьких поразок, без яких ця перемога просто була б неможливою.

Тому справжній мудрець не радіє, коли перемагає, але й не сумує, коли програє, бо чудово знає, що перемога – це маленька поразка, а поразка – найбільша перемога. І взагалі, важливі ані перемоги, ані поразки, важливий сам процес, саме наше життя.

P. S. Духи вещают: А ведь если подумать, то победы и поражения проявляются в самых неожиданных местах. Например, человек, первый придумавший бытовые швейные машинки, придумал их благодаря тому, что в его жизни было поражение, его швейная мастерская обанкротилась, но он смог преодолеть невзгоды и свое поражение превратить в победу.