Махараштра – третій за площею і чисельністю населення штат Індії – розташований на західному узбережжі півострова Індостан і на протязі 500 км. омивається водами Аравійського моря. Після лютих, запеклих дебатів офіційною столицею штату був затверджений Бомбей – лідер, що не знає рівних: найбільший порт та індустріальний вузол Індії, центр банківської і торговельної діяльності, він робить вплив на весь промислово-економічний розвиток країни. Через Бомбей проходить 60% зовнішньої торгівлі Індії, а бомбейська біржа є самим чуйним барометром, визначальним фінансову погоду країни. Якщо ж хтось захоче знайти азіатський «Вавилон», то він теж тут – в Бомбеї, де представлені всі мови та діалекти, нації і народності, релігії та вірування Індії. Тут же і індійський «Голлівуд» – потужні кінофабрики, що випускають до 800 індійських фільмів на рік.

Колись, ще в I ст. до н.е., в цих місцях панувала династія Сілахара. Вже в наші часи, в 152 р., Птолемей в трактаті «Географія» згадує під назвою Гептанезія групку острівців, що тиснуться до материкової частини. Потім упродовж десяти століть історія замовчує про події, які розгортаються на території майбутнього Бомбея. У XIII ст. острівці спливають як власність індуського раджі Бхімдева, захоплена згодом мусульманськими султанами Гуджарата. Відомо, що там жили рибалки-коли. Поклонялися коли богині Мумба, яку шанобливо називали «Мумбааі», «Мумба-матінка».

Ворота Індії.

Звідси спочатку острів, а потім і поселення, що розкинулося на семи розташованих поруч і поступово сполучених островах, стало називатися Мумбаї. Близько 1530 року сюди прийшли португальці, вони замилувалися лагунами, порізавшими землю, і вирішили побудувати гавань – Бомбехію (порт., «bon» – «хороша», «behia» – «гавань»). У 1661 р. англійський король Чарльз II отримав «хорошу гавань» у якості приданого за португальською принцесою Катериною Браганза, а в 1666 р. віддав її в оренду Ост-Індській компанії за щорічну плату в розмірі 100 рупій (сьогоднішні індійські 100 рупій – це 3 американських долара). Не без впливу англійської мови Мумбаї-Бомбехія перетворилася згодом у Бомбей, а тодішній президент Ост-Індської компанії Жеральд Онгьер, заманив ділових тямущих парсів і заможних гуджаратских лихварів в місто і невпинно піклувався про його процвітання, мабуть, він може вважатися дійсним засновником нинішньої метрополії.

Вуличний рух у місті.

Вигляд міста, як і його населення, багатонаціональний і багаторелігійний: індуські храми сусідять з християнськими соборами, мусульманські мечеті і башти мовчання парсів, джайнскі молитовні і сикхські гурудвари …

Якщо ж все-таки спробувати визначити, який архітектурний стиль тяжіє над Бомбеєм, то це найпростіше зробити в адміністративному центрі міста, де розташовуються урядові будівлі, різні міністерства і офіси: навіть інтернаціональна «хмарочосна» архітектура останніх років не може накинути тінь на пам’ятники колоніальної епохи. Тут і виконана в ранніанглійському стилі будівля Верховного Суду, увінчана статуями Справедливості і Милосердя, і готика Бомбейського Університету з годинниковою вежею, що зметнулася в височінь на 80 метрів, і масивна англіканська будівля Міністерства залізниць, біля якого всі туристи ставлять одне і те ж неоригінальне питання: «А який це музей?», і індо-сарацинський стиль дійсного музею – імені принца Уельського (який став згодом Георгом V), де зібрані унікальні колекції з мистецтва та археології, і змішаний класично-готичний стиль Собору Святого Тома і Церкви Святого Іоанна, відомої більше під ім’ям Афганської та зведеної як монумент англійським солдатам, полеглим у роки першої Афганської війни (1839-1842).

Незрима присутність англійців відчувається всюди: перед індуським храмом Махалакшмі розкинувся найбільший в Індії іподром – тут з листопада по березень щосуботи відбуваються скачки. Вхід на найбільший бомбейський ринок вінчає барельєф, створений художником Джоном Локвудом Кіплінгом, батьком Редьярда Кіплінга, котрий очолював у середині 19-го століття Бомбейській школу прикладного мистецтва. Витонченою підковою простягнулася вздовж берега моря набережна Мерії драйв. Поруч з набережною розкинулися пляжі, але призначені вони не для любителів морських купань (вода біля міста неймовірно брудна, з добре вловимим «душком», покрита ажурним покривалом з нафти).

З піску на пляжі ліплять величезні фігури Шиви, Ханумана, небесних апсар та інших міфологічних персонажів, які потім розфарбовують яскравими фарбами. Твори ці недовговічні – їх може змити хвиля або зруйнувати будь-який «веселий» перехожий, але вони встигають принести радість і творцеві, і глядачам.

Хоча Бомбей і є столицею в цілому національно однорідного штату, об’єднаного спільною мовою – маратхі, загальною культурою і релігійною традицією, Бомбей не може претендувати на статус істинно маратхського міста. Він – нічий, це вільне місто. Його «двері» і «вікна» розчинені навстіж, він відкритий для всіх, він всеїдний. У місті паралельно проходять з’їзди письменників маратхів, конференції гуджаратских або сікхских, мусульманських або християнських літераторів. І хоча всі комуни, які проживають в Бомбеї, примудряються забезпечити собі більш-менш сепаратне і паралельне існування, кожна з них пускає «метастази», вносить свою долю, в результаті чого створюється новий, унікальний, позбавлений специфічних національних рис сплав – бомбейський. Напевно, тому важко визначити лик Бомбея і простіше сказати, що він – багатоликий.

Автор: Ірина Глушкова.

P. S. Духи вещают: Все-таки замечательная вещь путешествия, так что и даже не так уж и важно где мы путешествует, будь-то Мумбай или Дубаи, или Прага, или еще какой-нить город нашей планеты. Куда важнее как вы путешествуете и с кем.