Якщо когось цікавить суть Махараштри і сутність маратхів, то відповіді треба шукати за межами Бомбея. Цю функцію виконує Пуна – майже 2-х мільйонне місто, віддалене від узбережжя і Бомбея на 180 км., воно лежить в оточенні відрогів Західних Гхат. Колись і Пуна була невеликим селом, відомим історії під ім’ям Пуневаді – «поселення Пуні». Жителів було зовсім небагато, зате з чотирьох сторін височіли індуські храми – Маруті, Бахіроби, Нараянешвара і Пунешвара – останній і дав назву селу. Згадки про неї зустрічаються на мідних табличках, що датуються VII-VIII ст. Правили на Пунській землі династії Раштракутів, Ядавів, до 1595 р. Пуна перебувала під владою Моголів, поки не була віддана в якості джагір – земельного володіння – маратхському князьку Малоджі Бхосле.

А ще через століття Пуна вже гриміла по всій Індії як вотчина грізного Шиваджі, онука Малоджі Бхосле, як столиця імперії маратхів. У часи Шиваджі майже на кожному пагорбі, було побудовано фортецю, що тримала під своїм прицілом всі стежинки і перевали. І понині вигляд Махараштри визначається цими напівзруйнованими вежами, зубчастими стінами і гірськими укріпленнями, які потрапляють, здається, на кожному кроці.

Пуна, як і будь-яке поважаюче себе індійське місто, стоїть на священному для кожного індуса сангамі – місці злиття двох річок – Мутхі і Мули. Зовнішність Пуни, як і клімат – з сухою денною спекою і приємною нічною прохолодою, різко відрізняється від бомбейського.

Вулиці Пуни, здебільшого вузькі, викривлені, забиті транспортом – автобусами, вантажівками, особистими легковими автомобілями всіх кольорів і марок, авторикшами, моторолерами, велосипедами – і пішоходами. Пунські світлофори можна перерахувати по пальцях, постових на перехрестях – і того менше, а підземних тунелів для переходу вулиці – всього два, тому при необхідності перебратися на протилежний бік вулиця перетинається в будь-якому місці незалежно від інтенсивності транспортного потоку. Чекати добровільної зупинки проїжджаючих повз машин – заняття безглузде, ніхто ніколи не зупиняється, щоб пропустити пішохода, але – дивна річ! – Індійські шофери ледь не з хірургічною віртуозністю майже завжди примудряються обігнути пішохода, який переходить вулицю. Дорожніх правил теж не існує – тобто, напевно, в ідеалі вони десь є, але нікому в голову не приходить ними скористатися.

Як і в Бомбеї, в Пуні є пам’ятники колоніальної архітектури – Пунський університет, Деканський коледж, стара будівля державної лікарні Сасун і ряд інших. Але розкидані по різних частинах міста, вони не тиснуть один до одного, вони не створюють єдиного комплексу і не визначають обличчя міста. Традиційна Пуна – це «петхі» – провулки, забудовані старовинними «вадами» – типовими маратхськими будиночками колишніх часів з регламентованим внутрішнім розпорядком. Зовнішній їх вид опису не піддається – всі вони заліплені якимись рекламами, оголошеннями, плакатами, прикрашені гірляндами або лампочками. Поруч з ними – двох-і триповерхові споруди з лавками на перших і житловими приміщеннями на наступних поверхах: тут і магазини, і ательє, і хімчистки, і медичні кабінети, і прийомні астрологів і хіромантів, та видавництва тижневиків. Є, звичайно, в Пуні вілли і особняки, але вони ховаються подалі від галасливих доріг і накатаних маршрутів.

Пуна – це місто знань. Пунські школи вважаються дуже престижними, в одній з них на початку 30-х років минулого століття вчилася Індіра Ганді. У місті понад 50 вищих навчальних та наукових закладів: всесвітньо відомий Деканський коледж, заснований ще в 1821 р., до якого прилучилися постійно діючі Центри індологічних досліджень США, Німеччині, Великобританії та Франції; Бхандаркаровський інститут сходознавства, де вивчається давньоіндійська філологічна спадщина і зберігаються незліченні скарби – найдавніші рукописні тексти; єдиний на всю Індію Інститут кінематографії і телебачення … У Пуні здобувають вищу освіту не тільки жителі міста або штату, але й індійці, які приїхали з різних куточків Індії, а також іноземні студенти з країн Південно-Східної Азії, Близького Сходу, Африки, стажисти-індологи з країн Західної Європи та Північної Америки. Тому, коли в результаті стихійного лиха (надмірні дощі змили греблю) в 1961 р. Мутха і Мула вийшли з берегів і затопили пів міста, основну, непоправну шкоду від якої і досі не можуть оговтатися Пунські вчені, та й просто любителі читання, було завдано книгам. Дивом збережені екземпляри деяких видань тепер є раритетами.

Тут відбував ув’язнення «батько нації» Махатма Ганді, тут померла його дружина і вірна сподвижниця Кастурба Ганді. Тут же в невеликому будиночку одного з «петхів» зберігається урна з попелом Натхурама Годсе – затятого індуського фанатика, вбивці Махатми Ганді – п’яного пропагандиста доктрини насильства.

У 70-ті роки 20-го століття благопристойне життя Пуни сколихнулося натовпами послідовників Бхагвана Шрі Раджніша, в останні роки життя більше відомого під одіозним ім’ям «Ошо», «гуру багатих», який заснував свій ашрам в цьому місті. Місто замайоріло яскравими вбраннями білолицих прихильників Раджніша, шокуючих Пунських пуритан своєю практично нічим не скутою мораллю, і полегшено зітхнуло, коли в 1981 р. уряд Індіри Ганді позбавив ашрам Раджніша права вважатися релігійною організацією. Засновнику «єдиною релігії», що закликає «зупинити час, занурившись в мить» і вказує шлях до цього через колективні медитації, співи, ритуальні танці та інше, було запропоновано в терміновому порядку виплатити належні з нього величезні податки – рама.

Пуна аплодувала Ієгуді Менухіну, слухала фільмам Кшиштофа Зануссі і навіть нагородила ввічливими оваціями Валерія Леонтьєва, але душа її не тягнеться до них, вона вся – в Тамаші (фольклорна вистава з піснями, танцями та грубуватим гумором), кіртанах (релігійний поетико-прозовий коментар), абхангах (гімни на славу богів, вигадані середньовічними маратхськими поетами-подвижниками). І в цьому сенсі Пуна – типово маратхське місто, яке відображає суттєві риси маратхського національного характеру.

У Махараштрі 26 округів. Бомбей – столиця штату – всепроникний і всесмоктуючий гігант, синтез, замішаний на різних інгредієнтах. Манірна Пуна – серце землі маратхів – всерозуміюча і приймаюча, але не пускаюча у свята святих – душу.

Автор: Ірина Глушкова.

P. S. Духи вещают: А вообще очень здоров путешествовать по чудесной Индии и разным городам, но вот только путешествуя этой страной, очень важно знать, как по ней правильно путешествовать. Лучше всего это делать автобусами, ибо жд перевозки в Индии очень специфические – мало того что поезда постоянно опаздывают и отклоняются от графика (бывает и на много часов), так еще и в вагоны набивается такая куча индусов, что наши отечественные маршрутки в час пик покажутся раем по сравнению с индийским поездом.