Злий (чи може просто голодний?) сірий вовк із попередньої нашої казки про трьох поросят є доволі частим персонажем і багатьох інших казок, але мабуть сама популярна казочка за участю і в головній ролі сірого вовка – це «Червона шапочка». А взагалі казка ця не просто популярна, а мегапопулярна. Про це говорить принаймні рекордна кількість різноманітних сучасних версій цієї казки (так би мовити каверів), тут вам і бізнес-інтерпритації (там де головна героїня – менеджер зі збуту пиріжків бабусі), і голлівудські блокбастери зі спецефектами та вовкулаками замість звичного всім вовка, і веселі переробки психотерапевтів (а може психіатрів?), що трактують поведінку Червоної шапочки по Фрейду та Юнгу, і величезна кількість анекдотів знову ж таки про Червону шапочку та вовка. А для любителів «полунички» створено чимало еротичних (а то й відверто порнографічних) версій цієї старої доброї казки. Хоча «старої» – безсумнівно, але чи такої вже «доброї»?

Цікавою є навіть сама історія казки. Сюжет «Червоної шапочки» був дуже поширений у багатьох європейських країнах ще у глибоке середньовіччя, а може й раніше, та очевидно є відголоском якоїсь спільної частини колективного безсвідомого. От тільки першопочатковий, народний сюжет дещо відрізнявся від того, який ми знаємо тепер.

Так от, у автентичному народному варіанті мама послала Червону шапочку до бабці, причому не обов’язково з пиріжками. У різних варіантах казки Червона шапочка йшла з різними харчами: в північній Італії вона несла бабці свіжу рибу, у Франції – пиріжки та горщик масла, у Швейцарії – головку сиру. Далі, як то водиться зустріла вовка та пробовталась останньому, що йде до бабці, та ще й здала всі паролі, адреса та явки. Вовк випереджує Червону шапочку і таки вбиває бабцю, здирає її шкіру та сам одягається у неї, а з бідної бабці готує страву, і коли нічого не підозрюючи, Червона шапочка прибуває до тої в гості, вовк (під видом бабці) пригощає її, так … справжньою бабцею. Киця, яка жила у бабці намагається попередити Червону шапочку про небезпеку, але вовк кидає в неї чобіт та вбиває кицю. Після цього вовк пропонує червоній шапочці роздягнутись та лягти разом з ним, а одяг кинути у вогонь. Та так і робить, а коли лягає рядом з вовком питає його, чого в нього так багато волосся, широкі плечі, великі зуби. «О щоб тебе скоріше з’їсти, дитино моя!» і з’їдає Червону шапочку. Все… Казці кінець.

А де звиклий нам щасливий кінець? , – спитаєте мене. А не має! Це вам не якийсь Голівуд, це колективне безсвідоме, тож щасливий кінець казки ніхто не обіцяв. Лише у деяких рідких середньовічних варіантах казки, Червоній шапочці вдалось врятуватись. А більш звичний сюжет із хеппі ендом, який ми здебільшого знаємо, вже придумав великий казківник Шарль Перо та потім ще вдосконалили брати Грім. З сюжету були забрані канібальські мотиви (а то ж казочка прямо у стилі жахів виходила, так що якісь «Мовчання ягнят» з інтелігентним людожером Канібалом Лектором позаздрили б) та добавлені лісоруби, які в кінці вбивають злого вовка та рятують і Червону шапочку, і навіть бабцю. (Кицю, яка намагалась попередити про небезпеку і зовсім забрати з сюжету).

Що ж символізує ця більш ніж неординарна казка. Навіть сама назва – Червона шапочка, чому саме червона, а скажімо не зелена, жовта чи помаранчева? (Може шапочка була ідейною комуністкою?) Питань тут більше ніж відповідей, навіть починаючи з самого початку казки – якого такого милого мама відправляє доньку з пиріжками до бабці та ще й через ліс у якому живе злий сірий вовк? Хоча не факт, що через ліс, бо я чомусь припускаю, що була інша цілком нормальна (без вовка) дорога то бабці, а похід в ліс – це вже експромт Червоної шапочки. Звісно, все це вельми символічно, як на мене, то шлях до бабці – це алегорія життєвого, а то й духовного шляху будь-якої людини. Але шлях він буває різним, можна йти прямою дорогою до своєї мети, але, очевидно, Червона шапочка була не з тих, хто шукає легких шляхів. Замість того, щоб йти прямою дорогою до бабці вона вирішила трошки поблукати у лісі (себто в глибинах безсвідомого). Можливо, йдучи через ліс, вона хотіла знайти більш короткий шлях, а натомість знайшла вовка. Вовк, говорячи образною мовою, символізує духовну пастку, і пізнішу загибель Червоної шапочки, яка у своїх блуканнях хащами безсвідомого, зайшла надто далеко. У своїй підступній хитрості вовк настільки засліпив Червону шапочку, що вона сама не помічає де добре, де погане та без задньої думки з’їдає свою ж рідну бабцю.

Киця, яка намагалась попередити Червону шапочку, та яку чомусь несправедливо забрали із сюжету – це совість, а може й залишки здорового глузду, себто та частина душі, яка завжди намагається нас врятувати від необачних дій. Але Червона шапочка засліплена настільки, що навіть лягає з вовком у ліжко. І він врешті робить їй ням-ням, повністю поглинає. У різних релігійних аскетичних писаннях, так само як і у багатій психотерапевтичній (і психіатричній) практиці є чимало згадок про «сірого вовка», який фігурує у якості душевної хвороби (тут можливий великий вибір «вовків»: шизофренія, депресивно-маніакальний психоз, ще щось таке різне або ж прелесть, одержимість чортиками, якщо говорити релігійною термінологією). Душевна хвороба повністю поглинає деяких людей (так само як вовк з’їдає червону шапочку). Бажаю вам на ваших стежках ніколи не зустрічати вовка.

P. S. Духи вещают: А вообще Красной шапочке из сказки очень не повезло, что в сказке не было интернета. А то наверняка тогда бы Красная шапочка где то на сайте коуча обязательно нашла способ справиться со своим внутренним волком и успешно принесла б бабушке пирожки.