Коли на початку 1660 року в Амстердамі раптово, зовсім ще не старим, помер художник Говерт Флінк, «батьки міста» сприйняли цю звістку досить болісно. Флінк так і не встиг толком приступити до розписів у новій ратуші, і тепер треба було підшукувати іншого художника, якому можна було б довірити виконання цього нагального і важливого, як вважали члени міської ради, замовлення. І хоча замовлення було, безсумнівно, вигідне – за кожне з величезних полотен майстер повинен був отримати тисячу двісті флоринів, – знайти живописця, який погодився б узятися за цю велику і важку роботу, виявилося не так-то просто.

Ледве-ледве вдалося вмовити взяти хоча б один сюжет Бартоломеуса ван дер Хольста. Тільки по одній картині – в усякому разі, для початку – погодилися виконати майстер Ян Лівенс з Гааги та майстер Йордані, до якого довелось спеціально поїхати в Анвер.

… Додому, в Амстердам, уповноважений вести переговори з художниками муніципальний радник повертався у вельми поганому настрої.

Ратушу почали будувати за дванадцять років до цього, в 1648 році. Саме в той рік був укладений Вестфальський мир. Тридцятирічна війна була закінчена, і одночасно була підведена риска і під тривалу боротьбу за самовизначення Нідерландів.

За ці вісімдесят років чимало води витекло. Були, спочатку, блискучі успіхи повсталого народу, який змусив відступити герцога Альбу, було сум’яття в таборі бюргерів, які найбільше всього на світі боялися торжества «черні». Була довга і вперта внутрішня і зовнішня боротьба, в ході якої встановлювали свою владу нащадки Оранської династії і всюдисущі товстосуми. Тепер все було більш-менш завершене: народ запряжений в нову упряж. Слід було подумати про пам’ятники собі. Нова ратуша повинна була стати символом перемоги. І в той же час символом потужності нових панів.

На її будівництво не шкодували грошей. Був запрошений відмінний архітектор – Якоб ван Кампен. Але справа рухалась нешвидко. Правда, до 1655 року, і через сім років після того, як в болотисту землю загнали тринадцять тисяч шістсот п’ятдесят колів і освятили фундамент, будівлю підвели під тимчасовий дах. Але минуло ще два роки, перш ніж нову ратушу відкрили.

Такої будівлі в Нідерландах ще не бачили. Сучасники навіть звели її в ранг восьмого дива світу: античність продовжувала панувати над умами. До того ж панам бюргерам дуже хотілося відчувати себе продовжувачами діянь древніх. Але оздоблювальні роботи все ще не були завершені. І як і раніше пустували стіни внутрішньої галереї: тут було уготовано місце для серії розписів і картин. Присвячені боротьбі батавів, предків голландців, проти стародавнього Риму, вони, за задумом, мали нагадувати про успішну боротьбу Нідерландів проти Священної Римської імперії німецької нації.

У 1659 році до розписів все ще не приступали. Але раптово вони знадобилися невідкладно.

Справа в тому, що в липні цього року відбулося весілля Гендрік, дочки незадовго до того померлого штатгальтера Фредеріка, з німецьким князем фон Ангельтом. Торжество відбулося в Гаазі, але ж не можна було вдарити обличчям в бруд перед іноземними сіятельствами і не показати їм «восьме чудо»! Високих гостей чекали в Амстердамі в серпні. І тоді згадали про голі стіни.

Художнику Говерту Флінку («Флінк» – по-фламандські «швидкий») доручили привести все у відповідний вигляд. Це означало, що він повинен був у найкоротший термін хоч якось розмалювати стіни: гостям слід було отримати уявлення про те, як все це буде виглядати в остаточному вигляді.

Флінк був віртуозом. Протягом двох днів він зумів накидати вугіллям, розмалювавши їх акварельними фарбами, чотири величезних композиції, свого роду театральні декорації, які й стали перед очима приїжджих рівно в той день і годину, коли вони, як і було домовлено, з’явилися в новій амстердамській ратуші. Все зійшло цілком благополучно. Поет Ван-Дель склав з цієї нагоди вірші. Гості були в захваті. Але все ж варто було подумати і про щось більш серйозне.

Саме тоді Флінку і було зроблено пропозицію приступити до розпису по-справжньому. Всього він повинен був виконати вісім історичних композицій і чотири інші великі картини. Договір був укладений у листопаді 1659 року. Ось тільки смерть вже стояла за спиною художника.

… Новини, привезені муніципальним радником, були невтішні. Звичайно, і Флінк не виконав би все в одну мить; за договором він повинен був виконувати по дві картини на рік. Але тепер справи складалися і зовсім кепсько. Роботу виконували різні художники, і ніхто не міг поручитися за те, що вона буде готова швидко.

Пан бургомістр Коріеліс де Греффа, сеньйор Польсбрек, він же адміністратор Ост-Індської компанії, був вельми стурбований, і тому, коли член ради доктор Тульп в розмові з ним назвав прізвище ще одного майстра, який, безсумнівно, міг би в короткий термін виконати хоча б одну картину, де Греффа спочатку було закомизився, але потім махнув рукою: «Будь по-вашому».

“У виданому в 1662 році путівнику по Амстердаму, що належав перу Мельхіора Фоккенса, було сказано: « В одному з кутів великий галереї знаходиться картина, що зображає Клавдія Цивіліса в той момент, коли він під час нічного бенкету закликає своїх одноплемінників до боротьби. Написав її Рембрандт».

Минуло три з гаком сторіччя. У 1891 році, в Амстердамі була зроблена знахідка, яка розбурхала всіх шанувальників великого живописця. Звичайно, і до неї знали, що Рембрандт в останні роки життя перебував у нужді, що його без кінця переслідували жорстокі кредитори і, зокрема, такий собі Бекер, що йому позичав гроші художник ван Людіке. У цьому сенсі знайдена і власноруч підписана Рембрандтом грошова угода, укладена в 1662 році між ним і ван Людіке, нічого нового не повідомляюча. Сенсаційним було інше. У документі було сказано: «Пане Рембрандт готовий у рахунок погашення боргу виплатити своєму другові ван Людіке четверту частину тих грошей, які він отримає після виправлення написаної ним картини для ратуші та четверту частину тієї суми, яка належить йому за саму картину».

Рембрандт писав картину для ратуші! Про це ніхто ніколи не чув. Була в галереї картина Яна Лівеіса – він виконав її, як свідчив підпис, в 1661 році. Були три картини Іорданса – одну він написав у 1661 році, дві – в 1662 році. Була в одному з темних кутів картина, яку приписували одному з учнів Рембрандта – Юрріену Овенсу. Але Рембрандт!

Фахівці взялися за розшуки. Перш за все, треба було встановити, про яку картину йшлося в угоді. Їм пощастило: вони виявили в давно забутій книзі Фоккенса фразу про полотно, виконане Рембрандтом для галереї. Про картину, присвячену Цивілісу. Але в галереї знаходилась тільки одна картина, що зображувала Цивіліса: та сама, яка давно вважалась що належить Овенсу!

У 1892 році спеціальна комісія піддала дослідженню незакінчене і брудне полотно, що висіло в самому глухому куті. Ретельна експертиза показала: це може бути Овенс, це може бути хто завгодно, але тільки не Рембрандт. Але, в такому випадку, де ж слід було шукати картину Рембрандта!

Судячи з документу, картину повернули на переробку, і начебто Рембрандт збирався виконати вимогу замовників. Але чи виконав! Може бути, тому й не виявилось в галереї його творіння і було воно замінено іншим полотном на той же сюжет, що майстер не повернув картину! І, можливо, не переробив!

Де ж тоді вона знаходиться! Чому про неї ніхто нічого не знає! Адже навіть розміри її, якщо вона збереглась, повинні були вражати: судячи по сусідніх композиціям, – не менше шести на п’ять з половиною метрів. Такого полотна у спадщині Рембрандта не було. Але зате була одна картина, не настільки, правда, величезних розмірів, яка тепер, у світлі наших даних, набувала винятковий інтерес.

Перебувала вона в Стокгольмі, в музеї, і називалася – втім, як тільки її не називали. Нехай читач пробачить нам короткий відступ: він необхідний. У 1785 році в приватній колекції шведського короля, в палаці, з’явилась нова картина. Про неї було відомо, що вона належить кисті Рембрандта.

Виконана густими фарбами, що немов світяться зсередини, настільки характерними для Рембрандта, в дивовижній гамі сріблясто-білих, сріблясто-сірих, сріблясто-голубуватих тонів, таємнича і повна кипіння пристрастей, вона справляла велике враження. Те, що глядача вводять в атмосферу драматично напружену, небезпечну великими наслідками, було зрозуміло всім. Розповідь була про давні часи. І, як завжди у Рембрандта, при деякій умовності загального задуму в картині вгадувалось приховане значення, явно більш глибоке, ніж первісний сюжет.

Але який був цей сюжет і як називається картина! Цього ніхто не знав. У неї не було точної назву, і яка на ній зображена подія – реальна чи, може, як часто у Рембрандта, на біблійну тему, – ніхто сказати не міг. Ясно було одне: мова йшла чи то про змову, чи то про клятву. Справа відбувалася вночі, за бенкетним стогоном, а головний герой був одноокий. Він був одноокий і тілистий, широкий у плечах і рішучий. І у нього була яскраво-руда борода і величезна тіара. Ось ця-то тіара і плутала всі карти. Саме не через неї, як через те, що герой був одноокий і ніби не дуже молодий, дехто вважав, що картина присвячена Яну Жижко. Зберігся переказ, що чеський лицар носив головний убір, що нагадував тіару. Ну, а про те, що вождь гуситів був сліпий на одне око, знали всі – і його вороги і його друзі.

Так виникло дві назви загадкової картини. Одне – «Змова». Друга – не дуже зрозуміле, але теж поширена – «Коронація Жижки».

«Що ви, – стверджували інші цінителі, – тут явно біблійний мотив, от тільки не зрозумієш, який саме. Тіара-то східна! »

І все через ту ж тіару, точніше, через те, що Рембрандт зобразив її жовтою і блакитною (а це кольори шведського прапора), була висунута зовсім цікава гіпотеза: картина присвячена одному з легендарних епізодів ранньої шведської історії. Ті, хто дотримувався такої точки зору, з видом знавців розповідали, що, мовляв, дружина Карла X звернулась до великого майстра з проханням виконати картину на «національний сюжет». І додавали: на картині зображено епізод, що передував заснуванню в Упсалі шведської держави: бог Одін (до слова, теж одноокий!) в якості короля призводить до клятви вірності своїх прихильників!

Загалом ті, хто називав цю картину «Змова», не дуже помилилися у своїх міркуваннях. Тільки, як тепер стало ясно, і даній назві слід було додати ще одне слово, вірніше ім’я: «Змова Цивіліса». Бо те, що саме цьому одноокому ватажку батавів, який перебував на службі у римських володарів, але потім в I столітті н. е.. який підняв повстання проти поневолювачів своєї батьківщини, була присвячена картина Рембрандта, тепер, після зіставлення всіх фактів, не викликало жодного сумніву. Так само як і те, що картина була дещо зменшеною та переробленою частиною великої композиції, яку старий майстер створив для ратуші в Амстердамі.

… Амстердам і Стокгольм. Розпис, перетворений в картину. Полотно, так і не повернулося на приготоване для нього місце і замінене немудрящою картиною Овенса, який, як вдалося після відповідних розшуків з’ясувати, просто розфарбував олійними фарбами «декорацію» Флінка і домалював ще десяток фігур, встигнувши все це створити в чотири дні! У чотири дні тому, що його квапили: у галереї знову очікували іменитого гостя, а між картинами Лівеіса і Іорданса зяяла порожнеча … А за всім цим – ще одна трагічна сторінка біографії великого Рембрандта, ще один важкий епізод у його багатостраждальному житті бійця і мислителя.

Далі буде.

Автор: А. Варшавський.

P. S. Духи вещают: Интересно сколько должны были заплатить Рембрандту и другим художникам амстердамские власти за роспись городской ратуши, если эти деньги перевести на нашу валюту. Но сделать это не так и просто, ведь то была совсем другая эпоха со своими ценностями и нюансами. Но такие задачи порой очень волнуют историков. Например, многих еще интересует вопрос, сколько бы стоили по нашим деньгам пресловутые тридцать серебряников, которые Иуда получил за предательство Христа? Впрочем, даже в наше время пересчет денег из одной валюты в другую иногда вызывает путаницу. Так что дабы избежать путаницы можно зайти на сайт minfin.com.ua/currency/eur курс евро в Украине и там уже узнавать самые что ни есть актуальные курсы валют.