Коли б перевести статистику людей щасливих і нещасливих, тоді, напевно, дуже мало зачислило б себе до щасливих, зате кожний назвав би себе нещасливим. Бо в житті кожної людини далеко більше хвилин сумних, та прикрих, ніж радісних і щасливих. Тому вже здавна називають світ — „долиною сліз”, а життя — тернистим шляхом та каторгою. Одначе наш світ так дивно влаштований, що все має свою противагу. Не можна уявити собі світла без пітьми, холоду без тепла, добра без зла, краси без погані. Коли ж нещастям є: хвороба, смерть, самотність, каліцтво, безробіття, нужда, тоді щастям повинно бути: здоров’я, життя, любов, праця, достаток і т. д. Багато людей не має цих скарбів і тоді ми співчуваємо їм. Коли ж хто має їх, не вважає себе через це ще за щасливого. Така вже вдача людини, що чомусь не відчуваємо хороших сторін життя, зате погані відчуваємо з великою прикрістю. Втрата улюбленого предмету завдає нам велику прикрість. І та прикрість далеко більша, ніж радість з того, що цей предмет належить нам. Коли ми постійно здорові, не прийде нам навіть в голову порадіти цьому, зате, коли захворіємо, тоді вже немає кінця наріканням.

Не радіємо зовсім молодістю, але журимось, коли вже минає. Коли живуть наші найближчі, рідко тішимось їх товариством, але по їх смерті, — звичайно тужимо за ними.
Таких прикладів можна би навести безліч.

З цього можна би вивести, що на світі зовсім немає щастя. Все, що хотіли ми осягнути, стає нам по якомусь часі байдужим. Радість переходить у вдоволення, звикання, вкінці в нудьгу та в нові бажання. Так буває з кожною мрією. Тому великі мільйонери, не вважаючи на те, що нічого їм не бракує, мають непереможну тугу за чимось невловним, чого навіть негодні словесно визначити. Бо багатство, хоч є предметом зітхань убогих, зовсім не ущасливлює тих, хто його має.

Один мудрець сказав якось, що є три передумови щастя: треба мати постійну працю, треба когось або щось любити і завжди чогось сподіватись. Коли осягнемо одну з цих умов, треба поставити собі щось нове на її місце. Часом добре пригадувати собі з нашої минувшини: настрої, бажання, очікування, прагнення і т. д. Тоді осягнена вже мрія відзискає назад свою давню вартість, знову заясніє тоді вже приблідле щастя. — „Як добре, що світ повний барв”! — сказала одна художниця, коли побачила гарний краєвид. — І справді. Чому ми так мало радіємо тим, що живемо в світі чарівних барв, коли здригаємось на саму думку, що можемо стати сліпими? Чому нас так мало радує ясне сонце, — коли з жахом читаємо про страшні, середньовічні тюрми, в яких нещасні в’язні ніколи не бачили сонця? Геніальний Чарлі Чаплін у своєму фільмі „Світла великого міста”, каже до людини, яка хоче накласти на себе руку: „Завтра знову зійде сонце!” — Скільки змісту в цих чотирьох словах!

І коли б всі самогубці подумали про це в останню хвилину, мабуть не одному відхотілося б помирати.

Одна мала дівчинка по вечірній молитві, — дякувала все Богові такими словами: „Дякую Тобі, Бозю, що була погода, що мама здорова, що я не зломила ноги, що моя ляля не збилася” і т. д. — Чи й ми не були б щасливішими, коли б за цією дівчинкою щоденно повторяли: „Дякую Тобі Боже, що світ такий гарний, що маю очі, руки, мозок, що вмію щось робити, що можу думати й любити” і т. д. Можете тут мати на думці все, чого лише бажаєте.

Бо життя, поза всіма кризами й нещастями, дає нам стільки радісних і щасливих хвилин, що треба тільки вміти їх вловити, втримати якнайдовше, плекати та зміцнювати їх, як ми часто плекаємо та розранюємо в собі різні терпіння. Причини до радості знайдуться скрізь, бо кожний може щось втратити. А коли б вже нам здавалося, що ми все втратили, тоді скажемо собі за Чапліном: „Завтра знову зійде сонце”!

Автор: Іван Савич.

P. S. Духи вещают: А порой для настоящего счастья нужно и вовсе немного, например, выпить бутылочку хорошего живого пива и полная гармония со всей Вселенной обеспечена.