За новорічним та весняним кругом народних свят іде третій, літньо-осінній цикл. У давніх римлян, які через свої північно-східні провінції мали великий вплив на ще язичницьку традицію та сусідню слов’янську обрядовість, починався він святом «Розалія», яке після прийняття християнства було перенесене на Зелені Свята, зберігаючи і надалі виразно зазначений і досі захований характер свята померлих (походи на цвинтарі) та великого свята розцвілої природи (прикрашування хат зеленню).

Після Зелених Свят у давньому народному календарі всіх східних слов’ян йшли купальські ігрища з нагоди літнього повороту сонця, які у християнські часи поєднано для легшої боротьби з ними, як поганським пережитком, із святом Різдва Івана Хрестителя. Народ назвав це свято загально Купалом, а це мабуть тому, що він „купав Христа у Йордані та й сам стояв у ньому”.

Це свято Купала святкували наші предки кількасот років тому незвичайно весело, про що маємо писану згадку з початку XVI ст. Говориться там: „у вечір зобравшися младенци і панни плетут собі вінки із зілля розного, которіє кладут на голову і опоясутся іми; кладут зась огонь і берутся за руки і около огня оного скачут, співаючи пісні, в которих часто споминают Купала, а потом през оний огонь прескакуют, бісу оному Купалі офіруючи самі себе, і іних много вимислов бісовских бридких на той час на оних соборищах чинят”.

В іншому описі з того самого часу згадується попри різні ігри й забави ще купіль у ріці. З цієї надмірної веселості лишилось у сьогоднішніх купальних обрядах нашого народу під впливом часу та церкви вже дуже мало.

Загально вірять, що до Купала не вільно купатися і щойно на самого Івана йдуть гуцули до схід сонця на поле, де катаються по росі, бо це „чистить чоловіка”. Також кажуть, що саме сонце купається на Івана рано, в обід і в вечір. Воно тоді змінюється, підскакує та миготить.

На південній Волині (Рівенщина) беруть жмут соломи, прибирають стяжками і з ним скачуть хлопці й дівчата по дорозі між хатами, співаючи:

„Берегом березиною,
„Туди йде Купало вечериною…”

На східній Волині (Овруччина) був подібний обряд у повному розцвіті ще в середині 19-го століття. На Наддніпрянщині (Вороніжчина) у вечері парубки й дівчата скачуть через купала. Дівчата повмиваються до цього, попричісуються й повбирають плахти та вінки. Опісля викопають на вигоні ямку, посадять у ній будяка й скачуть через нього, а наскакавшись несуть у яр палити цього „купала”, і там запалять, через вогонь трохи по скачуть, та й до дому розходяться.

Крім згаданих купальних обрядів та ігрищ є ще цілий ряд народних звичаїв, пов’язаних із ніччю під Івана Купала та з самим його святом. Перше місце між ними займає збирання, лісничого зілля. Віра в особливу магічну силу рослин, зібраних у Купальську ніч, походить мабуть із того, що свято Купала припадає на сам розквіт природи, на час найбуйнішого буяння рослинності та на вершок сили природи. І так, наприклад напередодні Купала й на самого Купала ходять гуцули у верхи за різним зіллям, якого потребують опісля на ліки чи до ворожби.

На Наддніпрянщині дівчата плетуть декуди з цього зілля вінок, варять його і змивають тим виваром голову, щоб коса росла, та голова не боліла. З цим тісно пов’язане також шукання чарівного цвіту папороті, яка „цвіте тільки раз у рік у ніч під Івана Купала”. Хто його дістане, той буде щасливий і багатий, але всяка нечиста сила пильно береже його перед людьми. На нашому Підгір’ю вірять, що як хто положився б під корчем папороті опівночі під Івана Купала і наставив би черевик, щоб в нього впав її цвіт, той знав би все, що діється на світі і бачив би всі скарби, які де в землі закопані. Те саме повір’я мають також чехи та німці.

Тоді, як чоловіки йдуть збирати лісниче зілля, роблять рівночасно жінки різні чари біля худоби, щоб оборонити її від всякої нечистої сили, від чарівниць та злих сусідів, що хотіли би „манну у неї відібрати”. Коло Рівного на Волині виносять з цією цілю „Купала” за село і там його палять, бо тоді виходять із села й усі відьми, що відбирають у корів молоко. При цьому старі й молоді співають:

„На Купалу огонь крешуть,
„Нехай відьми на пень брешуть,
„Нехай брешуть, нехай знають,
„Нехай молока не відбирають.”

На самого Купала до світанку відбувається в різних околицях очищаюча купіль, а опісля йде знову шукання помічного зілля та різні заворожування на господарстві, від чого наприклад все поле родить краще. Дівчата використовують Купала для себе та стараються приворожити собі жениха або бодай його вгадати, так, як на Андрія.

Молода гуцулка йде тоді до „чуркала” (джерела), підставляє під воду пшеничний сухар і промовляє різні закляття. Те саме робить вона ще двічі, у першу неділю після Купала й на другий день, а опісля сушить сухаря, товче на муку й дає леґеневі (парубкові) до страви, щоб він „напевно ожениться з нею”. Або знову йде до схід сонця на дзвіницю, обмиває водою найбільший дзвін і приговорює: „Як люди йдуть до церкви, як ти задзвониш, так аби до мене старости йшли”.

Наддніпрянки ворожать собі на будяку: припікають його свічкою, а відтак ставлять на розі з двору і як він знову розцвіте, то дівка вийде ще цього року заміж. На Волині пускають декуди на воду віночки з запаленими свічками в середині та запам’ятовують собі, котрий чий вінок. Якщо вони зійдуться на воді, то весілля також певне.

Вкінці треба згадати ще й про обрядове оголювання підчас деяких вищезгаданих обрядів. І так вірять гуцули, що до світанку на Купала йде голий „чередінник” (пастух) із дійницею до багача збирати „манну” з худоби, — „не токмо з вим’я, але і з сліду”. Гуцулки йдуть раненько голі збирати куриш-зілля, щоб ним підкурювати дітей як профілактику від хвороб.

Пригадаємо, що ритуальне оголення — це дуже старий, загально колись пануючий звичай, особливо при відвертанні нещастя (пожежі, зарази) від хати-села та при боротьбі з «нечистим», для додавання собі більшої сили.

Автор: Я. Пастернак.

P. S. Духи вещают: Что ни говорите, а народный праздник Купала черпает свои корни в глубоких языческих временах. Хотя, впрочем, не только он, но и многие наши ритуалы, в том числе похоронные, свадебные имеют свою глубокую историю, которая своими корнями касается еще язычества. Подумалось, а что если б вернуть древние ритуалы прошлого в наше время? Скажем, представьте такое – ритуальные услуги Уфа согласно старинных славянских обычаев, так как это делали наши далекие предки, верящие в разных богов, олицетворяющих различные силы природы. Было бы очень интересно.