Я давно мріяла опинитися в Індії, в цьому місті. Але мрії весь час супроводжував страх: раптом Ауровіль – це тільки УТОПІЯ, яку, як і всі утопії, людству не вдалося реалізувати? Раптом це починання звичайним порядком з плином часу перетворилось на свою протилежність? І немає ніякого міста МАЙБУТНЬОГО, а є якась резервація, де ситі європейці влаштували зручне життя? І ось я і моя знайома розташовуємось в номері найбільшою готелю Ауровілю – Center Guest House. Все-таки я опинилася тут.

Сорок років тому на місці цього міста, розташованого в південно-індійському штаті Таміл Наду, була глиняна пустеля, посеред якої височіло одиноке дерево баньян. Зараз Ауровіль – це величезний тропічний ліс, посеред якого прокладені дороги, доріжки й стежки до груп будиночків. Кожна група – окрема громада. Насправді Ауровіль починається не сорок років тому, а набагато раніше, в 1914 році, коли в Пондічеррі (французька територія Індії) зустрічаються Шрі Ауробіндо, індійський революціонер, філософ і поет, відомий світові як творець Карма-йоги, або інтегральної йоги, і Мірра Рішар – парижанка з єгипетсько-турецьким корінням. Мірра стає близьким другом і послідовницею Ауробіндо, з плином часу вона взяла на себе всі турботи по управлінню його ашрамом (специфічне індійське місце: поселення, в якому групуються послідовники того чи іншого Вчителя). Мати (так назвали її учні) стає найближчою сподвижницею Шрі Ауробіндо в його роботі по трансформації людини.

Шрі Ауробіндо та Мірра Рішар.

Якщо говорити про інтегральну йогу коротко, то суть вчення можна сформулювати так: людина – перехідна істота, весь час знаходиться у процесі еволюції, про що свідчать постійна незадоволеність людини сама собою і її мрія про безсмертя. Еволюція завжди відбувається під впливом Божественної сили. Але людина вже достатньо розвинена для того, щоб свідомо брати участь в цьому процесі і значно прискорити його. Причому для цього не потрібно усамітнюватися в медитації або йти в монастир.

Відступ 1 (абсолютно правдива і типова для Індії історія): Один індійський професор-фізик, який здобув освіту в Європі, гуляв якось по набережній зі своїм англійським колегою, який приїхав погостювати. Як це водиться в Індії, до європейця тут же почав приставати жебрак. Треба сказати, що досить швидко в Індії, де жебраки осаджують на кожному кроці, виробляється рефлекторна відповідь: «Немає грошей!» У тому ж дусі відповіли й цього жебраку. І тут він сказав: «Якщо не даєте грошей, дайте хоч камінь». Професора розсміялися, і, щоб підтримати гру, один з них підняв із землі камінчик і простягнув жебраку. Коли жебрак розтиснув кулак, вони побачили на його долоні пиріжок. «Слухай, якщо в тебе такі здібності, навіщо тобі просити милостиню?» – «Якщо я свої здібності буду використовувати на те, щоб перетворювати камені в пиріжки, то навіщо мені такі здібності?» Саме після цього випадку фізик почав вивчати санскрит, на якому написані всі священні індійські тексти.

Висот духу, що сприяють розвитку можливостей тіла, досягають багато за допомогою індивідуальних зусиль (де-де, а в Індії про це знають вже не одне тисячоліття), Але це були їхні індивідуальні духовні можливості. Весь же сенс роботи Шрі Ауробіндо і Матері полягав у тому, щоб вивести на найвищий рівень саму матерію, змінити на клітинному рівні саме людське тіло, і не окремо взяте тіло, а тіла багатьох людей.

Тому інтегральна йога – це йога, поєднана з самим звичайним людським життям у всіх його аспектах, у тому числі і фізичних. Це не відхід від світу, а повне злиття з ним. Тому, хоча вже існував ашрам, де жило безліч людей, що практикують інтегральну йогу, у Шрі Ауробіндо і Матері виникла ідея створення інтернаціонального міста, де змогли б селитися люди різних національностей, об’єднані ідеєю змінити себе, а відповідно і світ.

На поверхневому рівні різницю між ашрамом Шрі Ауробіндо в Пондічеррі, існуючому і понині, та Ауровілем можна помітити по основним заборонам, що накладаються на всякого члена спільноти. В ашрамі кожного зустрічали попередженням: «No drinking, no smocking, no sex”. У Ауровілі з цих заборон збереглась тільки заборона на алкоголь і додалась заборона на наркотики. Останнє пов’язано з тим, що більшість перших поселенців становили американські хіппі.

Створенням Ауровіля керувала вже тільки Мати – в 1950 році Шрі Ауробіндо помер. Через 18 років після його смерті на пустирі під баньяном зібралися жителі майже всіх країн світу, привізши з собою жмені рідної землі, щоб змішати їх в загальній урні, початок Ауровілю було покладено. Через чотири роки почалась закладка Матрімандіру – храму, який Мати назвала «серцем Ауровілю».

Матрімандір не закінчений і до цього дня – місто не таке багате, тому будівництво затяглося більше ніж на 20 років. Але кажуть, що, коли кілька років тому була закінчена головна частина храму – приміщення для медитацій, життя ауровільцев почало якісно змінюватись. Храм являє собою величезну порожнисту кулю з безліччю засклених круглих віконець. На рівні його серединного розтину знаходиться приміщення для медитацій і концентрації. Призначення храму двояко: з одного боку, це антена, що уловлює космічні енергії і допомагає отримати їх тим, хто знаходиться в будівлі, з іншого боку, передавач, що поширює цю енергію за допомогою медитуючих в залі людей по всій землі.

Відступ 2 (абсолютно правдивий): Проект Матрімандіру створювався французьким архітектором і ретельно вивірявся Матір’ю. Вирішено було побудувати його поруч з тим самим єдиним баньяном. Треба сказати, що баньян – дерево особливе. Воно росте не вгору, а вшир. Причому не просто розростається кроною. Гілки, що відходять від потужного стовбура (в кілька обхватів), пускають в землю власні корені, які, торкнувшись землі, над її поверхнею перетворюються на новий ствол. В одному з індійських штатів є величезний ліс, що складається всього з одного баньяну. Так от, закладаючи фундамент, будівельники прорахували, що через кілька років баньян, доросте до Матрімандіру та зруйнує будову. І вирішили спиляти дерево. Кажуть, у Матері з баньяном був особливий зв’язок. Коли приймалось рішення, вона спала і побачила уві сні, що баньян просить захистити його. Вона схопилася і тут же приїхала в Ауровіль. Рішення було скасоване. Мати уклала з баньяном договір: йому залишать життя, але він зобов’язується не пускати коріння в сторону Матрімандіра. Минуло 25 років. Баньян не росте в сторону храму.

Ми не поспішали з відвідуванням Матрімандіра, залишивши це задоволення наостанок. І з місцевими жителями не намагалися вступати в контакти, Просто крутили педалі велосипедів, насолоджуючись теплом, морем зелені, до вух посміхаючись всім зустрічним, що теж крутили педалі або проносились на моторолерах і мотоциклах (таких більшість: двоколісний саморушний агрегат – незамінний супутник людини в Ауровілі. Громадського транспорту немає, за винятком шкільних автобусів, та й до більшості громад проїхати можна тільки по стежках, так що машина тут марна. Але навіть ті, хто мчить встигають радісно посміхнутися, як ніби ти їх давній друг, якого всі давно чекали в Ауровіль і нарешті побачили – приїхав. Такої кількості таких світлих людей я не бачила ніде більше.

Далі буде.

Автор: Ольга Мауріна.

P. S. Духи вещают: Хотя как не крути, а в последнее время реалии современной жизни проникают и в такие почти священные места как ашрам Ауровиль. Скажем, последователи Шри Ауробиндо, активно практикующие его интегральную йогу теперь с удовольствием покупают новейшие планшеты, айпады, айфоны и прочие технические новинки. А то ж что за современный йог, не идущий в ногу со временем?