В середині минулого століття один західний психолог висунув оригінальну гіпотезу. Він припустив, що в часи, коли міфи і легенди були свого роду «середовищем проживання» людини, у більшості людей зв’язок між лівою і правою півкулями мозку мав інший характер, ніж зараз. Вони, ці півкулі, мали велику, так сказати, автономність. І дуже часто «спілкування» між півкулями люди сприймали як прояви божественних сил, видіння мали характер цілком “побутовий”: не дивно, що в міфах і переказах давнини боги запросто спілкуються з людьми, сваряться, спокушають дружин, словом, поводяться як не дуже зручні сусіди. Прикладів таких, до речі, немало в широко відомих «Іліаді» і «Одіссеї».

В наші часи були проведені експерименти по розтину так званого мозолистого тіла (corpus callosum) – осередку нервів, що зв’язують півкулі мозку. Коли розсікали так звану хіазму – Х-образний перетин нервових волокон, то в одному тілі виявлялися, грубо кажучи, дві різних істоти з різними характерами – будь то щури, кішки або мавпи. При цьому робота, або, якщо можна так висловитися, «швидкодія» розділеного мозку поліпшувалася, немов однопроцесорний комп’ютер замінили на двопроцессорний. Що, якщо під впливом якихось препаратів або внутрішніх травм у когось порушується зв’язок між півкулями? І тоді при збереженні початкової особистості як би виникає «співрозмовник» який може видати себе за кого завгодно – бога, диявола, інопланетянина – характер-то у нього інший.

Є й інші гіпотези, що намагаються пояснити феномен контактерства. Одна з таких – телепатична передача інформації. Питання про природу телепатії, тобто передачу думок на відстані, до сих пір залишається відкритим. Тим часом численні зареєстровані випадки телепатичного контакту не дозволяють віднести це явище до розряду сумнівних. Більш того, розробками в цій області займалися серйозні вчені, правда, далеко не з мирними намірами. Так, в США ще в 70-х роках минулого століття провідні фахівці в галузі квантової механіки Гарольд Путхоф і Рассел Тарг провели в лабораторії біоелектроніки і біоінженерії Стенфордського науково-дослідного інституту ряд експериментів з передачі зорових образів на відстань.

Тобто мова йде не про традиційні для телепатичних експериментів карти Зенера («хвиля», «хрест» і т.п.), а про конкретні зображеннях мостів, аеродромів та інших об’єктів, що становлять інтерес для військової розвідки. Згодом, якщо вірити пресі, ці дослідження, незважаючи на їх ефективність, були згорнуті – супутники-шпигуни виявилися засобом більш дешевим і масовим, тоді як військові екстрасенси – «товар» штучний.

Автору цих рядків довелося провести ряд експериментів по системі Путхофа-Тарга. Дійсно, результати були дуже вражаючими і, при необхідності, могли пояснити в якійсь мірі механізм видінь, осяянь та інше. Але все це знаходилося під контролем експериментатора, тоді як у випадку з контактерами можна говорити про спонтанну телепатію. І другий момент – в ряді випадків, описаних американцями, інформація надходила до реципієнта-приймача до того як її починав передавати індуктор! Причому підробка виключалася, оскільки ніхто не знав, на яку точку – місце, звідки розпочнеться передача зорового образу, вкаже генератор випадкових чисел. Тобто йдеться про передбачення або ж про передачу інформації з майбутнього в минуле.

В експериментах, в яких я брав участь, вихідною передумовою служила теза: кращою парою «індуктор-реципієнт» є близнюки. Телепатичний зв’язок між близнятами – факт безумовний, причому не має значення, на якій відстані вони знаходяться і скільки років вони не зустрічалися. Ну а як бути з тими, у кого немає близнюка?

Але ж ви вчорашній біологічно майже не відрізняєтеся від себе сьогоднішнього і, можливо, завтрашнього. Тобто ваш близнюк, а вірніше – нескінченна кількість близнюків – це рознесена в часі особистість. І якщо з вами відбувається якась екстраординарна подія, то вибух емоцій, можливо, індукує потужну телепатичну хвилю. Що є носієм телепатичної інформації – досі невідомо. Електромагнітна теорія не підтвердилася, квантова не пояснює такі явища на макрорівні, тахіонному… А ось тут є простір для гіпотез.

Тахіони (частки, для яких швидкість світла – нижня межа) могли б бути носіями такої інформації, оскільки переміщення вперед-назад в часі для них цілком можливо. Інша справа, що поки вони так і залишаються в області припущень. І проте гіпотеза можливості передачі інформації від Я-завтрашнього до Я-сьогоднішнього була перевірена, причому в деяких випадках успішно. Досліди ці, втім, були припинені через те, що експериментаторів охопив ірраціональний страх.

ПАРАЛЕЛЬНІ СВІТИ ТА СВІТИ НООСФЕРИ

І все ж у випадку телепатичного обміну йдеться про конкретну і цілком перевірену інформацію. У контактерів ж, як говорилося, всі повідомлення або носять загальний характер, або залишають простір для тлумачень. Але що, якщо сенс передачі «розмивається», оскільки «передавач» знаходиться не просто далеко звідси, але і взагалі в іншому вимірі?

Теорія паралельних всесвітів могла б пояснити багато чого. Передбачається, що наша тривимірна світобудова знаходиться в чотиривимірному, одночасно з нескінченною кількістю всесвітів, одні з яких практично не відрізняються від нашого, інші – зрушені по часовій шкалі вперед або назад, треті відрізняються на один атом, четверті – взагалі не схожі й існують за іншими фізичними законами…

Нескінченна кількість світів, що нічим не відрізняється від нашого – нескінченна кількості нас з вами… От і можливе джерело інформації, а при такій кількості «двійників» перешкоди, спотворення неминучі. І якщо в ряді світів (а вірніше – в одній з нескінченних послідовностей) могла статися масштабна катастрофа, наприклад, астероїд Апофіс, як лякають вчені, зіткнеться таки з Землею через кілька років, то емоційний вибух дійде і до нас – своєрідним застереженням.

Цілком можна припустити, що в деяких всесвітах розвиток людського або іншого розуму досягне таких висот, що його спілкування з нами виявиться важче, ніж наше, навіть з найкращими намірами, з мурахами. В кращому випадку можна декларувати благі побажання. Що, власне, «вищі уми» контактерів і роблять.

Але сучасна космологія вже не розглядає концепцію паралельних світів тільки лише як нескінченну стопку паперових аркушів. Та й наш Всесвіт, як зараз з’ясовується, має не три, а більше вимірів – по одним концепціям п’ять, за іншими – одинадцять… Це істотно змінює уявлення про виникнення та еволюцію Всесвіту, і тоді не спрацьовує навіть теорія Еверетта, по якій наша світобудова в кожен квант часу породжує нескінченну кількість альтернативних всесвітів, між якими в принципі можливий контакт. Так що і ця версія навряд чи продуктивна.

Далі буде.

Автор: Едуард Геворкян.