Зцілення хворих шляхом повернення їм їх душі, що заблукала серед інших земель і небес; здатність без шкоди для себе переносити ножові поранення; вміння літати… Звичайно, найпростіше порахувати ці здібності шаманів плодом сучасної (або стародавньої) міфотворчості. Проте останнім часом все більше серйозних вчених висловлюють думку, що подібні розповіді представляють не тільки етнографічний інтерес, що багато чого з шаманської практики може бути використано сучасними людьми. Ось, наприклад, Мачей Кучиньський (нар. у 1929 р.) – польський вчений, мандрівник, учасник багатьох наукових експедицій, в тому числі польсько-американської в Непальські Гімалаї (1973), польсько-угорської на плоскогір’ї Сарісанамі в Амазонії (1974), в печери Мексики (1980). Автор більше 20 книг, він доводить, що клітинну будову живих організмів було добре відомо древнім індіанцям. Гарячий прихильник і успішний розробник гіпотези проникнення людини в зміненій свідомості в «інший» – трансцендентний світ. У шаманізмі вчений вбачає абсолютно неймовірні можливості – стосовно сучасної медичної науки та поясненні появи життя на Землі. Пропонований вашій увазі цікавий його нарис.

У чому суть буття шамана? Ось жменька відомостей про шаманів Амазонії. Частину їх я зібрав під час недавньої подорожі по Перу, щось дізнався від швейцарського антрополога доктора Джеремі Нарба, який на собі випробував дію шаманських таїнств. Цей дослідник покуштував рослинного відвару ауаhuaska – і … «захлиснули мене, – пише він, – глибокі галюцинації. Я несподівано опинився між двома гігантськими, як мені здавалося, п’ятнадцятиметровими удавами боа. Мене охопив жах. Величезні змії перебували поруч, очі в мене закриті, але я бачу сліпуче світло, і, перебиваючи мої сплутані думки, змії починають без слів говорити зі мною.

Пояснюють, що я всього лише людська істота. Відчуваю, як розум мій розривається, і в його прогалинах бачу безмежне убозтво моїх переконань. Так, щира правда, я всього лише людська істота, якій майже завжди здається, ніби вона все розуміє. Тут же я опинився в реальності, яку не розумію взагалі і раніше навіть не підозрював про її існування. Я готовий ридати, відчувши раптом всю велич цього одкровення…

Шаман починає співати. Ніколи я не чув музики прекрасніше, таких тонких, таких високих стаккато, які прямо-таки межують з дзвоном комах. Я йду за його співом і злітаю. Лечу в тисячах метрів над землею, дивлюсь вниз і бачу абсолютно білу планету. Пісня обривається, я знову на землі, у мене перед очима проносяться картини: жінка з двадцятьма грудьми, зелений лист з прожилками, потім людська рука з її жилами: ми побудовані з того ж матеріалу, що і рослинний світ… Через день після прийому ayahuasca я відчував себе народженим заново, наче злитим з природою, гордим тим, що я – людина, що належить до неосяжної мережі життя, що обплітає Планету».

Слово «шаман» – сибірського походження, його етимологія не надто ясна. Мовою тунгусів «шаман» – людина, яка б’є в бубен, впадає в транс, лікує людей. На початку XX століття європейці виявили шаманів в Індонезії, Уганді, Арктиці й Амазонії. Одні били в бубен, інші пили рослинні відвари, жували кактуси, співали. З самого початку всюди їх вважали невротиками, епілептиками, істериками, шизофрениками і т. п.

Лише в середині XX століття деякі дослідники «зметикували», що «диких племен» немає, а шамани в своїх племенах виконують роль «тих-хто-наводить-порядок» та владик хаосу, а також психотерапевтів, що додають до турбот і тривог одноплемінників упорядковану і зрозумілу форму. Шаман – ні в якому разі не божевільний, навпаки, це внутрішньо організована людина, з винятковими властивостями характеру. Щоб стати таким, необхідно спеціальне навчання, випробування і проникнення в таїнство під наглядом посвяченого шамана. І, що цікаво, бажано, щоб цей вчитель був з іншого племені!

Доктор Нарб, який прожив два роки серед індіанців ашанінка біля річки Пічіс в Перу, отримав багато відомостей від їх шамана. Наприклад, дізнався, що тутешні назви природа сама повідомила людям, які знаходились в трансі.

«Так говорить природа, – повідав шаман, – бо в природі є Бог, і Бог звертається до нас в наших баченнях. Коли ми випиваємо рослинний відвар ауаhuaska, духи являються до нас і все пояснюють».

Говорив шаман також про невидимих істот manincari, що живуть в тваринах, рослинах, горах і потоках, озерцях, в деяких кристалах. Manincari, – говорив він, – навчили нас прядінню, ткацтву та виготовленню одягу з бавовни… їх існування не знає ні кінця, ні хвороб. Вони кажуть ayhucguero (тим, хто п’є відвар цієї рослини): якщо хочеш, щоб я тобі допоміг, ти повинен все робити добре; я дам тобі силу не для твоєї особистої вигоди, але для добра всіх. Правду не можна продавати, цим знанням ти повинен ділитися з іншими. Кепсько – заробляти на цьому…»

Подібним заявам шаманів довгий час не вірили. Зрозуміло, і вчені колеги антрополога Майкла Харнера не поставилися серйозно до його досліджень і опублікованих ним робіт на цю тему. На початку 1960-х років Харнер прибув у перуанську Амазонію, щоб вивчати культуру індіанців конібо. Через деякий час він вже добре розбирався в їх релігійній системі і тоді почув, що якщо він дійсно хоче щось дізнатися, то повинен випити ayahuasca. Він пішов на це з побоюванням, оскільки його попередили, що експеримент буде страшним. Під пильним наглядом шамана він випив гірку рожеву рідину і через кілька хвилин опинився в світі галюцинацій. В одній з книг («Schamanism and Hallucinogens». Oxford University Press, 1973) він описує свій стан.

«Протягом кількох годин після того, як я випив відвар, – пише Харнер, – я перебував, хоч і не спав, у світі, що буквально виходить за межі моїх самих диких снів. Я зустрічав птахоголових людей, схожих на драконів істот, які пояснили мені, що вони – справжні господарі цього світу. Я отримав сприяння помічників-духів у своїй спробі пролетіти через найвіддаленіші частини Галактики… Все надприродне здавалося мені натуральним…»

У якийсь момент Харнер зрозумів, що помирає. Він намагався закликати на допомогу своїх індіанських друзів, щоб ті дали яку-небудь протиотруту, але не міг вимовити ні слова. І тут помітив, що його видіння виходять з гігантських змієподібних істот, що лежать на дні його мозку. Вони почали розгортати перед його очима картини, одночасно повідомляючи, що це знання, призначене виключно для померлих і вмираючих.

«Вони показали мені планету Земля такою, якою вона була безліч мілліонів років тому, ще до того, як на ній з’явилося життя, – пише Харнер. – Я побачив океан, голу сушу і яскраво-блакитне небо. Потім з неба впали і опустилися в пустельній місцевості сотні чорних крапок. У них були грубі птеродактильні крила і великі китоподібні тіла… Вони пояснили мені якимось родом уявної мови, що прилетіли звідкись із простору. Прибули на планету Земля, щоб сховатися від ворогів. Потім ці істоти показали мені, як створили життя на Землі для того, щоб сховатися в його різних тілах і замаскувати свою присутність… Я дізнався, що драконоподібні істоти, таким чином, опинилися всередині всіх живих форм, включаючи і людину. – У цьому місці Харнер зробив примітку: – Озираючись назад, можна сказати, що вони були майже як ДНК, хоча в той час, в 1961 році, я про ДНК не знав нічого».

У перуанській Амазонії шамани тисячі років готують хімічну композицію ауаhuaska – відвар з двох необхідних для отримання результату рослин. Листя одного чагарника містять діметілтріптамін – галюциногенну субстанцію, що в невеликих кількостях виділяється також мозковою тканиною людини. Виявляється, хімічна будову молекули такого з’єднання практично ідентична псилобіцину – однієї зі складових мексиканських кактусів пейотля, що використовуються тамтешніми індіанцями (про це докладно можна почитати в книгах Карлоса Кастанеди), а також серотоніну, іншого мозкового гормону. А всім їм за формою близька молекула ЛСД – неорганічного галюциногена, шо не зустрічається в природному вигляді, який легко отримати лабораторним шляхом. Однак ЛСД – це лише псевдогаллюциноген, і люди, що знаходяться під його впливом, майже завжди віддають собі звіт в тому, що деформація зображень і потоки кольорових плям не є реальністю.

Сам по собі діметілтріптамін, введений в шлунок, блокується шлунковим ензимом – моноаміновою оксидазою – і не дає ефекту. Тому індіанці для приготування ayahuasca використовують інший компонент, що містить ряд сполук, що нейтралізують дію оксидази і дозволяють галюциногенну дістатися до мозку.

До речі, цей вражаючий рецепт являє нам суть шаманських маніпуляцій. Тільки вони серед вісімдесяти тисяч різновидів амазонських рослин виявили саме ці два необхідні. Причому зробили це люди, які, не знаючи ні біохімії, ні фізіології, застосували для активації алкалоїду потрібний інгібітор. Зрозуміло, не може бути й мови про експерименти, що проводяться протягом життя багатьох поколінь. Як стверджують шамани, ці та сотні інших рецептів вони отримали в стані трансу в готовому вигляді, безпосередньо від рослин.

Ще більш яскравим підтвердженням сказаного є створення куpape. Тисячі років тому амазонські мисливці препарували отруйну речовину, що паралізує м’язи і за допомогою духових трубок вистрілює на наконечниках маленьких стріл. Вона вбиває тварин, що мешкають на деревах, не отруюючи їх м’яса.

У 40-х роках вчені виявили, що кураре може полегшити операції на грудній клітці та інших життєво важливих органах, оскільки загальмовує нервові імпульси і знижує напругу м’язів, наприклад, дихальних. Хіміки синтезували кураре з деякими модифікаціями молекул. Індіанці ж як і раніше використовують натуральну отруту, користуючись рецептом, який неможливо отримати експериментальним шляхом. В Амазонії готують кілька десятків типів кураре з сімдесяти рослин. У кожен відвар входить кілька видів рослин, які кип’ятять 72 години до отримання густої пасти. Якщо проковтнути отруту, вона не принесе шкоди, бо діє лише при введенні під шкіру.

Ще один галюциногенний засіб, поширений в Амазонії, – тютюновий нікотин. Однак концентрація нікотину в зростаючих там рослинах у сотню разів перевищує його вміст у культурних різновидах, що використовуються для виготовлення цигарок. Шаман готує з листя відвар для пиття, або курить їх в таких дозах, які вбили б будь-якого європейського курця.

Нарешті – про роль музики і співу в шаманстві. Путнє пояснення дала, зрештою англійка Джебарт-Сайер («Una terapia estetica». America indigena, XLVI, 1986), описуючи візуально-музичні бачення амазонських шаманів Шипібо-конібо. «Дух ayahuasco малює світлові геометричні фігури перед очима шамана: ритмічно коливаються зображення, пахнуть і світяться орнаменти… Мотиви з’являються скрізь, куди він ні гляне: в сузір’ях, в чиїхось губах, в рухах пучка трави. Як тільки ця хитка мережу торкнеться його губ і султана з пір’я, шаман починає видавати звуки, що поєднуються зі світловими зображеннями. Моя пісня, каже шаман, описуючи парадокс безпосереднього перетворення видимого в звукове, випливає з суті зображення. Я не створюю пісні. Вона проходить через мене так, наче я – радіо. Пісні чуються, бачаться, відчуваються і одночасно співаються».

Інший автор, Грехем Таунслей («Song paths: the ways and means of Yaminahua shamanic «knowledge», L’Homme 126, 1993) пише:« Шаман ямінахуа твердо стоїть на тому, що пісні взагалі створюються або належать не їм, а самим «yoshi», які спільно з супроводжуючими їх силами «показують», або «дають» свої пісні тільки тим шаманам, які гідні їх «сприйняти».

Суть біохімічної дії галюциногенних субстанцій в тому, що молекули діметілтріптаміну, псипобіціну, нікотину, проникнувши в мозок, з’єднуються на поверхні нервових клітин з відповідними їм за формою рецепторами в клітинній плівці. Збуджений рецептор викликає каскад електрохімічних реакцій всередині нейрона, а ті, дійшовши до клітинного ядра, в свою чергу збуджують ДНК, яке починає випромінювати світлові хвилі, що сприймаються як галюцинації.

На початку 1980-х років, завдяки створенню неймовірно чутливого і складного вимірювального приладу, було доведено (Fritz А. Popp et al … «Recent advances in biophoton research …», World scientific, 1992), що клітини всіх організмів випромінюють фотони в кількості до ста одиниць в секунду на квадратний сантиметр. Одночасно показано, що джерелом цього випромінювання є ДНК. Довжина хвилі випромінюваних фотонів точно відповідає вузькій смузі видимого спектру від інформаційного до ультразвукового. Випромінювання це не яскравіше світла свічки, розглянутого на відстані 10 кілометрів, проте воно має характерну властивість – велику щільність. Його слабкі спалахи володіють когерентністю, рівною лазерній, результатом чого стає відчуття яскравих забарвлень, люмінесценції і топографічної глибини.

Чудово, але все це могло б у кращому випадку стати причиною демонстрації святкових феєрверків у голові, але вже ніяк не складних видінь і картин! Так звідки ж вони беруться, особливо якщо врахувати, що явно не можуть бути породженням пам’яті даної людини?

Джеремі Нарб підказує відповідь. Він вважає, що, можливо, стимулювання ДНК, в хімічному сенсі представляє собою аперіодичний кристал, що спонукає її сприймати фотони, випромінювані глобальною «мережею життя», що має в основі своїй ДНК. Сказане означало б, що вся біосфера, колосальний загальний клітинний організм, є джерелом видінь і картин, які спостерігаються шаманами. Але й це не пояснює все, бо що ж все-таки за істоти «yoshi», «manincari», з якими шамани спілкуються і які бажають нам добра?

Цим питанням я і закінчу. Відповіді, які переконали би нас, людей західної культури, як я думаю, не дадуть порізно ні шамани, ні вчені. Одного разу – і вже зовсім скоро – їм необхідно буде зустрітися. Причому саме вченому доведеться пройти зі своїм мікроскопом у вігвам шамана.

Автор: Мачей Кучиньський, переклад з польської.