Що це? Прямо по центру Брюсселя, по Гранд плас йдуть барабанщики в старовинних платтях, гуркочучи в барабани, за ними валить цілий середньовічний натовп – чоловіки в кюлотах і оксамитових беретах, жінки в довгих темних сукнях, чепцях і кольорових мантильях, збережених і донині у фламандок . Звучать пісні, музика. І серед натовпу, підносячись над ним, рухаються виряджені по-середньовічному велетні! О, так нам пощастило – це «омеганг» – хода з гігантами, давня традиція …

Безсмертний Гаргантюа родом з фламандських земель. Кожне місто славиться особливим велетнем: в Брюсселі – Жаннекен і його дружина Мікен, в Лувене, лежачому неподалік, – Геркулес і Мегера (напевно, від освіченості: як-не-як розташованому там Католицькому університету, найстаршому в Бельгії, півтисячі років), в Антверпені – Дрюон. Сплетені з лозин фігури зберігаються в ратуші. Під час свят їх одягають і люди, які залазять всередину несуть їх у процесії …

Існує переказ, що якось зі сходу прийшли кілька велетнів, та оселилися на берегах Маасу, вони робили набіги на села, грабуючи будинки і пожираючи людей. Довго вони наводили жах на жителів країни. Рятівницею, як це повелось ще з біблійною Юдіфю, стала дівчина. Захоплена велетнем, вона дочекалася, коли вони заснуть, та недовго думаючи відрубала їм голови і прибігла до рідних. Дізнавшись про це, навколишні жителі взяли трупи велетнів і з урочистостями понесли з селища в селище. Звідси і пішла традиція носити велетнів. Може бути, це спогади про набіги зарейнських племен? Про гунів?

В Антверпені стоїть пам’ятник легендарному герою Брабо (в честь якого нібито названа країна по Шельде – Брабант). Легенда розповідає, що жив в гирлі Шельди велетень Дрюон Антигон, він зупиняв човни, що йшли по річці, і брав велику данину зі шкіперів. Хто не хотів платити, тому рубав кисть правої руки і кидав у Шельду. Тому і місце його проживання назвали «кидати руку» – по-фламандські Антверпен. Довго терпіли його гніт, поки не з’явився молодий герой Брабо, не напав на велетня і, вбивши, не відрубав йому праву руку та не кинув її туди ж, куди падали руки жертв. Чи не пам’ять це про набіги вікінгів?

… Але ще Юлій Цезар у «Записках про галльську війну» згадував про те, як в ознаменування важливих подій під керівництвом жерців-друїдів споруджують велетнів, сплетених з вербових прутів, садять туди людей (полонених або злочинців) і спалюють їх, приносячи в жертву. Знаменитий англійський релігієзнавець і етнолог Дж. Фрезер у своїй «Золотій гілці» припустив, що саме до такого давньокельтського обряду, яким відзначалося загальне для всіх індоєвропейців свято дня літнього сонцестояння, і сходить звичай процесії велетнів! Він зберігся в зміненому вигляді на околицях кельтського світу, та можливо, сподобався необтесаним германцям…

Ну а легенда про Брабо, можливо, відноситься до тих часів, коли в районі Антверпена жили кельти, пограбовані Цивілісом…

Однак пора чого-небудь перекусити. У Брюсселі харчування не найдешевше, але за якістю та різноманітністю їжі це один зі світових лідерів. І незважаючи на паризький вплив, в цій найважливішій сфері поступків бути не може – фламандці завжди любили добре поїсти і випити. Варто на секунду уявити собі кухню на першому поверсі багатого фламандського фермерського будинку – це справжній храм обжерливості: величезне вогнище з рожнами й гаками, щоб смажити м’ясні туші, ножі довжиною з шаблю, нескінченні ряди каструль і тарілок …

Очі розбігаються: фламандський карбонад – м’ясо, приготоване в пиві, бичачі язики, «блодворст» – чорно-білий пудинг, «коньін мет прюімен» – кролик з прянощами, «фазант оп зьін Брабанті» – фазан по-Брабантські, «ватерзооі» – курча в бульйоні з овочами, «палінг інт Гров» – риба з овочами, тріска, морський диявол, пікша, устриці. Однак не на всі страви ціни доступні … На гарнір – картопля фрі, брюссельська капуста, червоні кабачки по-фламандські, мехелінські аспарагуси, салат зі стрілок цикорію. Сири. Пиво десятків сортів, яке в давнину фламандці готові були поглинати в неміряній кількості.

Є переказ про першого пивовара Гамбруніса, який продав чортові душу, щоб навчитись варити пиво. Та тільки ніхто не хотів пити гіркий напій. Тоді він заліз на дзвіницю і дзвонив три дні, і всі городяни безперервно танцювали, а потім випили все пиво. Коли ж з’явився до нього чорт, то і його Гамбрінус видзвонив так, що той ледве забрав ноги.

З тієї пори, напевно, фламандські керемесси – народні святкування, ярмарки, що тривають кілька днів, супроводжуються увічненими ще Шарлем де Костером в «Тілі Уленшпігелі» обжерливістю і пияцтвом, яких не знають їх сусіди-валлони. Керемесси з рядженими процесіями є у всіх бельгійців, але на фламандські народ збирається більш чинно, менше шуму та легковажних галльських танців і пісень. Зате більш добродушні фламандці влаштовують всякі штучні змагання: хто більше з’їсть чи вип’є. Тут флемми справу свою знають добре: три обіди по сім страв або відро пива – рівних вони не мають, англійці і німці їм в допомогу! Зате валлони змагаються в основному в силі та спритності.

Нічого дивного після цього в тому, що в процесі створення незалежної Бельгії, у війні з Голландією в 1832 році, валлони відігравали провідну роль. Валлонія була промисловою, та й у культурі – в архітектурі, поезії і прозі – франкофони відігравали провідну роль, і дарма що Костер був фламандець, писав він на французькій, і в 1867 році, коли вийшла його книга «Тіль Уленшпігель», ніхто цьому не здивувався. Проте в даний час ролі змінились. Багата сільська і торгова Фландрія з її потужними портами процвітає (в той час як вугільні шахти на півдні позакривали) і претендує на все більшу роль в житті країни. Добре, що знаменита по «Тілю» приказка «час дзвеніти келихами» (в сенсі «стінка на стінку») вийшла у фламандців з ужитку. Втім, в музиці і особливо в живописі вони і не втрачали позицій, бо ці мистецтва розвиваються насамперед у відкритих світові торгових містах.

Отже, подивитися на вітрини фешенебельних магазинів на бульварі Ватерлоо, зайти в торгові центри на рю де Марші та рю де Намюр часу не залишається: нас чекає Брюгге – старовинне, торговельне та ремісниче місто в сотні кілометрів на північному заході, центр західної Фландрії.

Кілька слів про Брюсселі на прощання. В радіусі півтора-двох десятків кілометрів від нього повно визначних пам’яток: старі королівські замки-музеї на півдні – романтичний Бірсель (XIV століття) і могутній Гаасбек, в північній частині міста розкинувся великий парк Лекен, в якому розташований літній королівський палац (XVIII століття) і безліч павільйонів в екзотичному східному стилі. Далі тягнеться територія Брюссельської виставки з 120-метровим сталевим «Атоміум» – моделлю кристала заліза, кулі «атомів» якого використовуються під ресторан та виставкові зали, величезною найсучаснішою будівлею Технопорт, де демонструються передові технології, тропічним басейном «Океанадіум». На північ – унікальний ботанічний сад, абатство і парк Ла-Шамбр. На схід – Королівський Центральноафриканський музей, пам’ять про володіння нинішнім Заїром. Ну а Ватерлоо – меморіал перемоги над Наполеоном – вже там, де починається Валлонія …

Автор: Максим Войлошніков.

P. S. Духи вещают: А еще в Бельгии можно найти очень дешевую и качественную компьютерную технику. Причем для самих бельгийцев действуют выгодные программы кредитования, но если вы иностранец, то взять технику в кредит в бельгийском банке у вас, разумеется, не выйдет. Но не стоит расстраиваться, ведь всегда можно взять ноутбук в кредит в Киеве, хотя процентные ставки по нему будут куда больше, нежели в старушке Бельгии, зато пусть вас согреет мысль, что вы поддерживаете родную украинскую банковскую систему.