За допомогою вірних людей Боде спочатку роздобув ту фотографію Флори, закутану в матерію, яка була опублікована в газетах. І йому вдалося придбати два альбоми Лукаса. В одному знаходились фотографії власних творів Лукаса, подарованих Британському музею. В іншому – фотографії всякого роду археологічних знахідок і старожитностей, а також скульптур і пам’ятників Відродження.

Саме в цьому альбомі Боде знайшов те місце, де лежала фотографія бюста Флори. Але саме цікаве полягало в тому, що в підпису було сказано: «Флора Леонардо». І підпис цей був зроблений рукою Лукаса! Дійсний таємний радник Боде звернувся до експертів. Криміналіст Міті взявся порівнювати фотографію з бюстом. Професор Ратин зайнявся хімічним дослідженням воску; професор Рельман – аналізом фарб. Сам Боде почав вивчати творчість до цього йому зовсім невідомого Лукаса.

У своїх творіннях Лукас виступав як епігон італійського класициста Канови: та ж манірність, та ж солодкуватість. Але він був одночасно непоганим імітатором і реставратором: недарма, очевидно, його запрошували в Британський музей, де він реставрував ряд статуй, і на всесвітню виставку 1851 року в Лондоні: тут він виконав кілька різьблених робіт. Реставратор? Це давало поживу для роздумів.

Боде знову і знову розглядає злощасну Флору. У багатьох місцях він ясно бачить залишки білого, так званого скріпляючого шару з крейди та глини, який перешкоджає осипанню фарби. Але до 1850 року поліхромія в пластиці давно вийшла з моди. І ось що цікаво: складалося таке враження, що хтось взагалі намагався видалити цей шар за допомогою ножечка або шпателя. На обличчі ця робота була закінчена. І навіть тріщинки у воску були закладені гарячим шпателем. Але тільки на обличчі. На шиї і на бюсті вони були помітні навіть неозброєним оком. І ще: майстра, очевидно, спіткала невдача. Ймовірно, він підніс занадто близько паяльну лампу: вогонь зіпсував шматок зачіски і мочку вуха.

Злякавшись, він, мабуть, не став продовжувати. До того часу, коли Боде все це розгледів, прийшли і аналізи. Судячи з хімічного аналізу фарб, тут було два роду пігментів: старі, явно належали до часів Ренесансу, і нові, очевидно, принесені реставратором. Ще точніше: фарба для волосся відносилась до того сорту, що широко перебував у вживанні в XV-XVI століттях! У XIX столітті вона була невідома.

Що стосується часу створення бюста, то у дослідників не було сумніву: кілька сот років тому, Італія. Втім, судячи з власноручного підпису Лукаса, у нього на цей рахунок теж не було сумнівів.

Залишилося зробити останній крок: з’ясувати, яким чином статуя опинилась у Лукаса.
Ось що вдалось встановити. Флора колись належала лордові Пальмерстону – знаменитому англійському державному діячеві. Як вона потрапила до нього – невідомо. А Лукас був добре знайомий із знаменитим лордом: він виконав його портретний бюст, який і сьогодні знаходиться в одному з музеїв Лондона. Що ж дивного, що в один прекрасний день Лукас отримав пропозицію реставрувати восковий бюст Флори, що вимагало ретельних роздумів і великого вміння, оскільки перебував він у далеко не найкращому стані. Крім шрамів і вм’ятин на ньому виразно видно було сліди від куль. Можна було подумати, що хтось у свій час стріляв по ньому з пістолета.

Очевидно, у Лукаса бюст і побачив відомий вже нам торговець. І згадав, що у нього є картина, дуже схожа на цей бюст!

… Лукас вирішив реставрувати Флору. Він напхав всередину статуї відрізки матерії, щоб надати їй більшу стійкість, він завдав нових фарби на квіти, подекуди зчистив старі фарби. Але робота до кінця доведена не була …

Що стосується фотографії, то з нею справа залишилась незрозумілою. Бути може, скульптор виготовив глиняну модель? І на ній перевіряв можливість якихось виправлень, зокрема відновлення рук? Може бути, у виготовленні її брав участь син Лукаса?

Але для чого скульптор облачив її в якусь квітчасту шаль? І для чого сфотографував в такому вигляді? І як бюст потрапив до антиквара?

… Залишається додати: Кукса був людиною досить низького штибу: вельми схоже, що запроваджена ним інтрига була продиктована особистою неприязню до Боде. Можливо, щось на самому початку переплутав або забув вісімдесятирічний до того часу син Лукаса. Ну, а Флора? Хто ж все-таки її автор? До якого століття вона належить? Боде витратив чимало зусиль, щоб довести: це творіння великого Леонардо. Він писав про численні, буквально рабські повторення основних, характерних для бюста мотивів у картинах багатьох видатних художників Італії. Риси подібності з бюстом Боде вбачав у тому числі і в знаменитій «Коломбіні» з Ермітажу (скажімо в дужках, Боде, як і всі інші вчені того часу, вважав, що автор картини учень Леонардо, Франческо Мелець, якого майстер повіз із собою до Франції ). Зараз, як відомо, російський мистецтвознавець професор Г. А. Гуковський виступив із захистом нової гіпотези: автор картини не Мелець, який, в кращому випадку, лише трохи дописав її, а Леонардо. І саме це полотно, на думку Г. А. Гуковського, портрет Джоконди, а зовсім не те, що, відоме всьому світу під цим ім’ям, дарує свою загадкову посмішку відвідувачам Лувру).

«Зі складеними руками, з головою, трохи похиленою донизу і яка дивитиметься трохи вбік», – так сам Леонардо в трактаті про живопис охарактеризував позу, яку він надавав своїм півфігурним портретам. Але ж така, доводив Боде, і Флора. Рук у неї немає, але можна не сумніватися, що вони у неї були так само складені, як у Мони-Лізи. «Не бюст Флори зроблений на основі якоїсь картини, – писав вчений, – а, навпаки, він породив численні наслідування, в тому числі і картину з Безільдон-парку».

Висновок цей підтримав і інший відомий німецький мистецтвознавець Едмунд Гільденбранд. Розділяв цю точку зору, з деякими застереженнями, і Кеннет Кларк, колишній директор Національної галереї в Лондоні. У своїй книзі, що вийшла в 1953 році «Леонардо да Вінчі» він стверджує: «У цьому творінні Леонардо дав пластичне вираження тих думок, які він згодом здійснив мальовничо в Леді і Монні»

… Леонардо вмів, як ніхто з сучасників, працювати з воском. Він вивчив це ще юнаком, в майстерні свого вчителя Верроккіо, підготовляючи моделі для лиття. І саме Леонардо, для якого головним у творчості була людина, Леонардо, що поклав початок правдивого і точного зображення людини і світу – всередині людини і поза нею, – особливу увагу приділяв виготовленню пластичних моделей. На них він вивчав взаємодію світлотіні.

Так було при роботі над картиною, присвяченою святій Анні. Так було і під час роботи над зображенням немовляти Христа. Що дивного було б, якщо той же робочий прийом, підкреслює сучасний німецький мистецтвознавець Герт Буххайт, він вжив і в даному випадку? Можливо, саме цим, тобто чисто прикладним призначенням бюста, пише Буххайт, пояснюється та обставина, що бюст ззаду не опрацьовано, – скульпторові цілком достатньо було обличчя.

Крім Леонардо в ті часи майстром воскових портретів був Яконо Сансовіно, але вже дуже його роботи далекі від нашої Флори. У каталозі Берлінського музею обережно значиться: «Флора». Школа Леонардо».

Автор. А. Варшавський.