«Його шлях простежити настільки важко, як лінію польоту птахів у повітрі…». Думка із Джаммапади.

Відомо і зрозуміло, оскільки існують різнорівневі люди, відповідно є різні рівні мистецтва. І відмінності між цими рівнями набагато більші, ніж можна було б подумати. Дуже часто те, що нині називають мистецтвом, – «насправді лише механістичне відтворення об’єктів, наслідування природи або інших людей, може бути просто фантазування, чи намагання бути оригінальним». (Г. Гурджієв). Істинне, оригінальне мистецтво – щось зовсім інше. Справжні твори мистецтва (особливо давнього) – містять у собі непоясненний чинник, особливе « дещо», його ми рідко подибуємо в сучасному мистецтві. Таємничо – трансцендентне « дещо» притаманне роботам Івана Марчука…

Послухаймо і почуємо, що міркував з цього приводу мислитель Гурджієв: «В реальному, об’єктивному мистецтві немає нічого випадкового. Художник дійсно творить, тобто займається тим, що має намір зробити, вкладаючи у роботу ідеї і почуття, котрі хотів вкласти. Глядачі можуть побачити – що художник хотів передати, хоча, одна і та ж робота справляє різне враження на людей різного рівня розуміння».

Якщо звернемось до давньої космологічної теорії, він (Гурджієв) стверджує, – « … базові закони керують явищами світу, однакові на всіх рівнях, людина ж, являється мікрокосмом, в якому відображений цілий Всесвіт». Цю реальність неможливо побачити дивлячись ззовні – через містичне споглядання Землі і Неба, – лише через звернення всередину, коли ми намагаємося пронизати взором товщу часу і простору всередині себе. Якраз у цьому захований початковий зміст древнього вислову «Пізнай себе». Цей вислів був накреслений у храмах Старого Єгипту. Це заклик, розкрити свою свідомість заради того, щоб побачити Реальність. А вона, оця реальність може бути пізнана через особливий спосіб «самодослідження». Отже, ЧЕТВЕРТИЙ ШЛЯХ – це не шлях віри чи послуху, це шлях Пізнання.

«Нічого не сприймайте безпосередньо. Намагайтеся вловити Суть», – підказує нам Гурджієв, дослідник четвертого шляху до свідомості.

Пошук своєї сутності, пошук власної мистецької ідентичності, метод «самодослідження» і четвертий шлях – усе, таке близьке і рідне для Івана Марчука (припущення). В житті все рухається у напрямку еволюції, або інволюції – вверх, чи вниз. Але, рух не йде по прямій, він протікає одночасно у двох напрямках, обертається довкола власної осі, потім падає до найближчого центру при тяжіння.

Коли перед нами виникає образ будинку з чотирма кімнатами, він (образ) дає нам вказівку на необхідність одночасної праці у всіх чотирьох кімнатах. Іншими словами, то є потреба в над зусиллях, себто, в зусиллях, що перевищують звичні людські можливості…

Іван Марчук йде дорогою еволюційно – революційною, по крутій висхідній, постійно до нових висот. Працює несамовито, докладаючи не зусилля, зверх зусилля. Така вже натура… Він зробив будинком свої знання, свій характер – чарівною таємницею, спалахи світла – своїми очима, непохитність духу – своєю твердинею. Суфійський поет Румі писав: « Дозволимо красі, в котру закохані, стати тим, що ми робимо. Є сотні способів впасти на коліна і поцілувати землю…».

Картини можна читати, не тільки розумом, а й емоціями. Потрібно, щоб розум і емоції були в достатній мірі розвинуті.

Австрійський філософ Рудольф Штайнер вірив у існування Атлантиди. Багато його поглядів вважаються дискусійними. Вчений доводив, що свої знання про Атлантиду, він отримав не за допомогою звичайних наукових досліджень, а безпосередньо з хронік Акаші, існуючих (начебто) в духовному, не фізичному світі. І тут, не просте, суперечливе твердження вченого: «Дуже давня раса людства не користувалася мовленням. Атланти спілкувалися один з одним, передаючи образи подумки». (телепатично).

Хіба картини Івана Марчука мовчать?! Хтось, колись, достеменно декодує ОТЕ,закладене в художні образи, візії, видіння, вони оживають на полотнах сотворених генієм Марчука…

Штайнер так говорив про зміст і призначення винайденої ним науки: «Антропософія – це стежина пізнання, вона веде духовне в людському єстві до духовного у Всесвіті. Антропософи – то особи, які відчувають проблеми планети Земля і людини, подібно до відчуття голоду або спраги, у пересічних людей. Іван Марчук на сто відсотків антропософ, не лише у мистецтві…

Обособлена людина, це унікальний типаж, який внутрішньо має приналежність до світу Традиції, але при цьому вимушений перебувати в анти – традиційному і де – сакралізованому світі, у світі теперішньому…

Марчук як художник уособлений, його малярство аристократичне (від арі стос – кращий, найкращий ). Пан Іван – шляхтич, бо є носієм добрих традицій європейської культури. Існує безліч доказів існування явища, що свідчить про перетікання культур. У багатьох світлоносних релігіях чимало є спільного. Власне, кожне християнське свято в Україні несе у собі елементи вірування до – християнського періоду історії Русі. У колядках вчувається дух ритуальних пісень, якими поклонялися язичницьким богам. В складних узорах Трипілля, серед розкодованих знаків – янтри, вони накреслювали будову Всесвіту і його Триєдиності. Руни, не просто змістовні знаки, а дуже давнє клинописне письмо. Десять заповідей християн і десять добродійницьких засад буддизму. Буддисти Тибету дотримуються канону, – йдуть від світла до світла; інші, від темряви до темряви, треті, від темряви до світла, гірше, коли навпаки. Будьмо серед перших…

Думка із Джаммапади: « Його стежку простежити настільки важко, як лінію польоту птахів у повітрі…». Я ж сприймаю пана Івана, в якості вояка Духу, одна з цілей котрого – пізнати і змінити себе. Ось і відбулося десять видозмін внутрішніх, та десять великих Переходів, і світ мистецький отримав десять циклів його робіт, в них закладено явище переходу з одного стану свідомості в інший.

Ще раз повернімось до терміну Істина, точніше, до етимології слова ( гр. алетейя ), дослівний переклад – не забуття. Твори цього великого митця не будуть забуті, а отже, вони для Вічності…

« І нещадна, яросна ритмічність
Розбиває брили мертвих мас.
Наді мною розчахає вічність
Непідлеглий визволений час».
Євген Маланюк, з вірша « Вічне».

Що ж стосується Космосу, відносно нього ми – глядачі, бачимо тільки поверхневість явищ, здається вони рухаються в одному напрямку, насправді ж – в різні.. і щодо Людини. Кому вдалося зрозуміти закони двоїстості і троїстості зсередини, в собі, може направляти їх прояви в напрямку до самопізнання. Цим, особа вписує лінію волі, спочатку в коло Часу, потім в коло Вічності, це означає створення в ньому великого Символу, відомого як печатка Соломона…

Тепер, відносно Символів і Міфів. Вони мають призначення – досягати в людині найвищих центрів, функціонують у вищих станах свідомості. Міфи призначені для вищого чуттєвого центру, символи – для вищого мисленневого центру. Відтак, всі спроби пояснити міфи і символи, за допомогою звичайного розуму, або завдяки формулам і термінам, які узагальнюють їх зміст, приречені на поразку. В ряд Символів, що здавна використовувалися для передачі ідей об’єктивного знання, входять схематичні зображення фундаментальних законів Всесвіту, вони не тільки передають саме знання,а також вказують на шлях до нього. Одна з аксіом, підсумовуючих смисл багатьох символів, має особливе значення: « Як вгорі, так і внизу»… Вона вказує, що усі закони Космосу відображаються у всіх явищах – починаючи з окремого атома і закінчуючи будь-яким об’єктом.

Малярство маестро Марчука світлоносне, у ньому присутні складові елементи різних релігій, культур, систем знаків – символів, багато чого іншого, ще не дослідженого. «Погляд у безмежність», десятий цикл робіт автора. Важко здогадатись, втямити, – чи то Майстер пензля повернувся після подорожі, побувавши на дні моря – океану, чи то з космічної далечини ?

Одне з тлумачень ока у трикутнику, це означення ока – символа Духу, виразу свідомості, яка творить і утримує всі наступні форми. Аз єсмь… Книжка написана пером Олександра Климчука має назву « Я єсмь…».( Блискуче, титанічне, художньо – документальне дослідження життя і творчості Майстра).

Визначальна риса езотеризму (в картинах живописця) полягає в тому, що він розрізняє (малярським методом) зовнішню форму езотеричного вчення, яку чітко бачать всі (і непосвячені). Бо є внутрішня форма, зміст її може бути відомий тим, хто на практиці «проживає» це вчення…

… Коли мову поведемо про відомого вченого – містика Е. Сведенборга, то він, за визначенням Х. Л. Боргеса: « Завжди уникав полеміки. У всіх його творах не набереться і одного силогізму – одні тільки спокійні твердження». Пан Іван наче промовляє до нас, нині сущих: «Я ніколи не збирався навчити вас чомусь, я тільки підштовхував до дій – думайте, сумнівайтесь, шукайте!»

Мелодію музичну можна відобразити мовою математики, можна – мовою живопису. Олександр Климчук в ексклюзивній книжці про видатного митця пише: « Образотворче мистецтво є десь посередині між літературою і музикою».

… Великий мудрець Мішель Монтень повідав нам , про три види спілкування, які практикував у житті. Перший з них – дружба. То зв’язок душі, він не переслідує жодних вигод. Чиста дружба не шукає нічого, окрім себе самої. Другий вид спілкування – з гарними і благородними жінками. Хоча, зустрічаючись з ними, треба триматися обережно. Третій вид спілкування – спілкування з книжками. Читаючи, Монтень прагне скоріше викувати свій розум, ніж наситити його. Вченому потрібен привід для роздумів. Гадаю, такі види спілкування є прийнятними і приємними і для пана Івана.

Немає жодної потреби ставити наголос на поетичності живопису видатного українця. Маніфестом дитинства художника можуть слугувати такі поетичні рядки :
«Знову блукаю я босоногий,
Від вітру стелиться ковил,
Що може буть ніжніш, ніж пил
Степової битої дороги !».
М. Кірієнко – Волошин (переклад мій, А. Б.)

…Довгий ряд робіт митця, де змальовані краєвиди українські, на яких буває важко розрізнити, – широчінь своїх вод несе велика ріка Дніпро, чи море степове хвилюється, розгойдуванням трав, а далі – сонце сховатись прагне за обрій. Надвечір’я. Ще раз звернімось до поетичного слова Максиміліана Кірієнко – Волошина, він наш, народився у Києві.

«Сонце сідає. Променів іржа рожевіє.
На схилах гір рудих… і небесних човнів.
Погасли вітрильники. Безмежних світів
Зростає тінь нічна. Спинись. Усе німіє».
( переклад мій, А. Б. )

Дійсно, у живописця особливе ставлення до небесних світил, тому підтвердженням є картини, на яких вони зображені. Але переважає, таки величезна любов до Сонця, бо сонячну душу має :
«Сонце! Накажи!
Лози виноградні в’ються нехай
Зав’язь бруньок розв’яжи
Владою погляду утверди розмай».
М. Кірієнко – Волошин ( переклад мій, А. Б. )

Враження про Нього ніколи не залишаються незмінними. Бувало, промайне гадка, що вже бодай трішки пізнав Івана Марчука, як Митця і українську людину, але кілька його метких, неймовірних фраз, … і розумієш, мабуть зовсім «не знайомий» з ним…

Автор: Андрій Будкевич.

Літературний портал « Проба пера».