Куфі — один з основних традиційних стилів арабського письма. Це суворий, кутастий, урочистий стиль. Але коли писати прозорим сіро-брунатним чорнилом на тонкому пергаменті, не втрачаючи характерної для куфі величності, письмо набуває ще й якоїсь загадкової чуттєвості.

Стикаючись протягом сторіч із численними культурами, арабо-мусульманський краснопис став ще витонченішим і гарнішим. Перемогла, зрештою, вигнута лінія. Незважаючи на приховану геометричну стрункість, силует літери плавко витягнувся, заокруглився. Рисочки вирівнялися, стали рідшими. Своїми галузками деякі літери нагадують на стінах справжні сади знаків. Око тішать тонкі літери, виведені з гарним притиском… Інші літери прикрашаються «кучериками», що скрадають вільні проміжки.

Якщо рядки здаються надто рівними й сухими, брак форми компенсується барвами, такими, як тепла синя чи туркусова — на старовинних керамічних виробах, якими ми милуємося й сьогодні. За браком образу пошуки краси зосереджуються на літерах.

Цілі покоління каліграфів удосконалювали канон свого мистецтва на дереві, шкірі, кості, а пізніше на пергаменті, усно передаючи своє вміння поколінням учнів — шанувальників традицій.

Що ж ми маємо нині? Краса — аж ніяк не стала, а змінна цінність. Подібно до того, як запаморочливих змін зазнали простір і час — ціла прірва відокремлює світ стародавніх міст і караванів від нашої ери супутникового зв’язку та завоювання космосу, — розширився й творчий простір. Образ повернувся до країни знаків. Але тут треба боротися з анархією, так само, як доводиться боротися з використанням нових синтетичних барв.

Як за цих обставин виразити себе сучасному каліграфові, щоб не зрадити внутрішньої правди, яка палає в душі, глибокого досвіду й не втратити пам’яті про древні традиції? Як оновлювати своє мистецтво, не зраджуючи його? Мені здається, тут він має дотримуватися двох вимог. З одного боку, це стосується самого змісту речень, які він писатиме, а з другого — знарядь, якими він орудуватиме. Зміст і форма нерозривні.

Традиційно каліграф використовує для письма калам — загострену очеретинку не товщу за палець. Для текстів, що мають прикрашати, наприклад, картину чи стіну, він має спершу окреслити контури літер, а потім за допомогою пензлика заповнити їх фарбою. Коли каліграф послуговуватиметься ширшим приладдям, тільки ним або разом з каламом, він зможе вдихнути нове життя в літери.

Особисто я майструю таке приладдя з дерева, картону або інших матеріалів, але застосовую також і готові щіточки. Намальовані в такий спосіб літери, не втрачаючи своєї первинності, до кореня змінюють зовнішній вигляд. Як мовив один китайський каліграф: «Коли думка на кінчику пензля, нема потреби тлумачити її».

У мистецтві краснопису, де діють суворі закони, час, затрачений на те, щоб виписати рядок на білому аркуші, теж регламентований. У каліграфа не було ні права, ні технічної змоги затратити на це більше чи менше часу. Сьогодні мій калам літає по паперу в десять разів швидше, ніж раніше. Рука може бігати з блискавичною швидкістю, одним порухом відтворюючи написання літер і форму композиції. Та не тільки рука, а й все тіло стріпується у блискавичному імпульсі, аби відтворити внутрішнє, так довго накопичуване знання. Щоб миттю створити завершену композицію, слід досконало володіти рухом і диханням.

Фарби готуються того-таки дня, якраз перед початком писання. Барвники і речовини, що зв’язують, добре перемішуються. Фарба повинна лягати рівно й витончено, немовби осяюючи процес писання: напівпрозора фарба відбиває пригладжене чуттєве світло, яке несе спокій і прозорість. Щоб досягти такої майстерності, слід підкорити собі речовину, з якої зроблено фарбу.

На каліграфічно виписаний текст завжди приємно дивитися, коли в ньому гармонійно поєднуються форма та колір. Композиція ж лише віддзеркалює мої почуття в ту мить, коли я пишу текст. Відкрита, а чи самодостатня форма завжди пов’язана з якимось моментом досвіду, що надає їй сили пережитого. Краса? Гадаю, вона може народжуватися з тотожності між тим, що я роблю, і тим, чим я є.

У глибині композиції таїться окремий світ, енергетичне поле, підкорене ритмові, якого я надаю рухові літер. Іноді риски пориваються вгору, немовби хочуть злетіти, іншим разом вони втихомирюються, влягаються і нагадують тиху оселю.

Коли форму вибрано правильно, коли певні в собі літери довірливо біжать із-під калама, каліграф пізнає справжнє щастя. Каліграфія стає мовою тіла й відбиває незбагненне, що зринає з самого дна душі, можливо, спогади дитинства чи якісь пізніші враження. Всі ці образи, які жили лише в уяві,— насіння, що мріяло про дерево, — розповиваються, мов листя. Всі ці листочки — ніби іскри життя, які треба спрямувати, підвести до образу соку, який піднімається від гілки до гілки. Це нестримна життєва сила купки танцюристів у руках хореографа. Волів би я бути хореографом моїх літер, примушувати їх танцювати на білому аркуші. Я висловлюю свої чуття рухами, і мрії мої стають видимими. Але який довгий шлях до цього, яке велике зосередження потрібне, аби втілити свій порив…

Деякі літери я видовжую, інші роблю коротшими, округлюю їх, вирівнюю кривизну. Коли літери мої злітають, я злітаю разом з ними й сідаю, коли сідають вони. Несподівані елементи, що з’являються з-під мого каламу, допомагають мені перевірити мої інтуїтивні здогади. Краса у краснописі не конче має бути тріумфальною або чуттєвою, вона може також свідчити про якийсь конфлікт чи драму. Для відновлення рівноваги потрібно, щоб рух руки був дуже точний. У такі хвилини допомагає відчуття краси. У плідні миті все сяє, все стає краснописом: природа, люди, навіть промисловість.

Форма всю силу черпає з місця, відведеного їй у просторі. Арабські слова пишуться поземно. Я ж їх пишу сторч, а вгорі зведеної будови зближую літери, щоб підкреслити монолітність конструкції.

Прадавній каліграф виливав у своїх літерах лише високе, уникаючи натяку на щонайменший внутрішній конфлікт. Нині я можу сказати моїми літерами все, але з відчуттям визрілої волі, з бажанням, пом’якшеним мудрістю. Краснописові довго вчаться, займатися ним небезпечно, але він завжди винагороджує того, хто його вірно любить.

Коли він підкоряється комусь, щасливий обранець чує сп’яніння, схоже на сп’яніння танцюристів, коли ті кружляють у танку до знемоги. Всі бурі, які терзають його душу, виливаються у простих і чистих рухах. Багатші за мову, яку вони віддають, каліграфові творіння скидаються на природні скульптури, що височіють проти пустельного неба і скеровують наш погляд у нескінченність.

Автор: Гассан Масуді.