Осташків – здається в цьому неяскравому слові висловилася сама суть російської провінційності, немов вся російська глибинка втілила в цьому слові свою багатовікову заштатність, відчуженість, залишеність: Осташків. Щось конкретне ця назва означає лише для місцевих жителів, для туристів-байдарочників, любителів відпочинку в красивих малодоступних місцях Селігера, для мистецтвознавців – фахівців з регіональними художніми школами і традиціям, для істориків церковного життя. Розрізненість історії, культури, мистецтва і природи цього місця ми вирішили поєднати в єдине ціле, щоб можливо, вперше представити: що ж таке Осташків у своїй історичній повноті і позачасовій красі.

Про унікальність художнього життя Осташкова свідчить вже статистика XVIII століття. «Генеральне міркування по Тверській губернії за 1783-1784 роки», в розділі про «цехових різних мистецтв та рукоділля» повідомляє: «в Твері – 4 різьбяра, 11 іконописців, в Кашину – 1 іконописець, в Калягіні – 3 іконописця, у Ржеві – 2 іконописця, в Торжку – «іконописців і золотарів» – 22, в Осташкові столярів і різьбярів – 30, живописців – 42 “(!). Статистика, що стосується цехів – об’єднань за професіями, повідомляє лише кількість активно працюючих місцевих майстрів. В неї не увійшли приїжджі художники, які часто виконували тут замовлення, а також численні учні, підмайстри, представники інших художніх спеціальностей. Творчі професії були тут спадковими і переходили з покоління в покоління. Відомі цілі династії Осташківських ювелірів, різьбярів, живописців – Уткін, Верзіни (Березини), Волкови, Митині-Потапови, Колокольникови, Конягини, Глазухіни, Шолмотови.

Осташківські художники славилися по всій Росії. Їх запрошували для живописних робіт у Петербург, Москву та інші міста. Вже в XVII столітті осташковці були відомі як майстри «персон» і залучалися для виконання робіт в Москву. Так, в «Тітуляріії» 1672 р. за указом царя Олексія Михайловича портрети писали Іван Максимов, Дмитро Львов, Макарій Потапов і Федір Юр’єв. Макарій Потапов – осташковец, найвідоміший майстер з династії Мітіних-Поталових. Осташковські різьбярі, іконописці, позолотники, майстри по художній обробці металу, каменярі і «древодрелі» створювали оригінальні твори, з рисами неповторного духу і стилю.

Осташків, в силу прикордонного становища, в XVIII столітті виявився більш чуйним до нових віянь у мистецтві, до синтезу різьбленої пластики і живопису. Давні, тісні контакти з західнослов’янських світом, Литвою з її культурою бароко, зумовили тут розвиток церковної скульптури, ліпнини, рясного різьбленого декору раніше, ніж в цілому по Росії. Школа різьбярів була помітною в місті. В православних храмах створювалися скульптурні композиції «Голгофа», зображення Христа в темниці, Богоматері, св. Миколая, апостолів Петра і Павла та інших святих, різалося багато рельєфних ікон. Скульптура була багатобарвною розфарбованою або золоченою, коли розфарбовувалося лише особисте (лики, руки, незакриті одягом частини тіла). Застосовувалися і забуті нині техніки кольорової позолоти. Декоративне різьблення іконостасів відрізнялося великою кількістю завитків, картушів, гірлянд, насичувалося різьбленими херувимами, серафимами, скульптурками ангелів.

Осташківські різьбярі стали творцями оригінальних зображень св. Ніла Столобенского. Перший іконописний «портрет» святого був створений в Ніловій Пустелі монахами Вознесенського монастиря, що під Твер’ю, майстрами Іовом та Ніфонтом в 1596 р. Надалі іконографічні типи зображення святого розроблялися Осташківськими художниками в іконописі і навіть у малій пластиці, що було унікальним для церковних традицій Росії явищем.

Різьблені скульптури св. Ніла з’явилися, мабуть, незабаром по заснуванню монастиря. Був створений своєрідний пластичний канон, який відображав глибокий зміст схимнічної молитви. Святий представлений в чернечих одежах, голова його дещл схилена, руки спочивають на колінах. Від довгого стояння тіло провисло на гаках-милицях, трохи зігнулися ноги, створюючи враження, що святий сидить. Зустрічаються типи і з порушенням канону, де святий представлений сидячим на колоді.

До наших днів збереглися окремі унікальні твори, що створювалися для храмів. Скульптура св. Ніла з Знам’янській церкви Осташкова – видатний пам’ятник місцевої школи різьблення. Чудові великоформатні фігури Ніла із зібрань Тверського, Осташковського, Торопецкого музеїв. Невеликі статуетки призначалися для домашніх вівтарів – «червоних кутів».

Святий Ніл особливо шанувався як цілитель ніг. Серед збережених переказом його чудес є і порятунок на воді. Тому йому поклонялися, як і св. Миколі, подорожуючі по воді, по лісових заболочених стежках. Шанування св. Ніла було широко поширеним, тому його зображення, особливо різьблені, користувалися великим попитом. Іконописці і різьбярі працювали в самому монастирі, а також по замовленнях монастиря в Осташкові. З часом виготовлення різьблених статуеток і рельєфів стало поширеним селянським промислом. Влітку заготовляли матеріал, взимку різали «білизна», ближче до весни, до свята св. Ніла проводилася розмальовка.

Осташківський художній стиль, можливо, найяскравіше проявився в церковному мистецтві – різьбленні, розписах, іконописі. Ікони Осташківський майстрів відрізняються народними мотивами, життєрадісним колоритом, мальовничою ошатністю, барвистістю.

Осташківські іконописці створили безліч типів ікон із зображенням св. Ніла, в яких відображені не тільки чудо явища святого, а й рідна природа, краса бору на острові Столобному, прекрасний архітектурний ансамбль обителі. Ікони із зображенням Ніла Столобенского з Нілової Пустині часто разюче красиві в передачі пейзажу, завжди наповненого особливої життєвою переконливістю.

Ікон з зображенням Ніла Столобенского, як і його різьблених фігурок, виготовлялося безліч як в Осташкові, так і в окрузі. Їх продаж зазвичай приурочувалася до дня пам’яті святого, святкування якого було одною з головних подій у житті міста. Щорічно 27 травня флотилії човнів відправлялися в монастир з Осташкова, на берегах у пристаней юрмилися прочани, які прибули з далеких і ближніх місць. Майже кожен відвозив з монастиря мальовниче або різьблене зображення чудотворця. Мали широке ходіння і гравюри, і характерні для багатьох монастирів мініатюрні «кишенькові» образки, що виконувалися і в скорописній узагальненій манері, і з педантичною ретельністю в деталях.

Автор: Валерія Гершфельд.

P. S. Духи віщують: Так, колись у давнину люди купляли собі різні різьблені фігурки, кишенькові образки, всілякі сувеніри, а зараз куплять собі новий ноутбук і більше нічого не потрібно.