У 1933 році молодий французький офіцер колоніальних військ лейтенант Бренан був направлений у відрядження на плато Тассілі-н-Аджер в район Центрального Сахарського масиву. Розташовуючись на нічліг через брак нічого кращого в печері, він раптом побачив на стіні малюнок жирафа. Спочатку Бренан вирішив, що це йому здалося: дійсно, звідки тут, у пустелі, раптом міг з’явитися живопис? Лейтенант придивився уважніше, але мара не зникла: крізь наліт багатовікового пилу виразно проступали контури малюнка. Бренан почав гарячково зскрібати із зображення пил, і ось перед ним постала чудова картина, що вражає своєю майстерністю. Вранці він почав оглядати сусідні печери і скелі і виявив на них різні зображення тварин.

Повідомлення Бренана викликало сенсацію в науковому світі. Група фахівців негайно вирушила до Сахари. Серед них знаходився молодий тоді етнограф Анрі Лот. Вчені встановили, що наскальні зображення Тассілі налічують 8-9 тисяч років. Це остаточно спростовувало існуюче до тих пір помилкове уявлення про те, що Центральний Сахарський масив ніколи не був населений. Але для того, щоб по-справжньому досліджувати цей район, потрібні були багаторічні експедиційні дослідження за обов’язкової участі художників, які змогли б скопіювати малюнки. На це необхідні кошти, і чималі. Але Лот не захотів чекати. Він один відправився до Сахари і протягом півтора року разом з Бренаном терпляче розшукував і вивчав наскальні зображення.

Війна перервала їх роботу. Бренан загинув. Анрі Лот вирішив продовжити розпочаті дослідження, організувати експедицію в Таса. Тільки в 1955 році йому вдалося, нарешті, здійснити свій план. І ось тринадцять відважних людей відправились до Сахари. У спеку і піщані бурі, замучені нестерпною спрагою, вони вперто вели пошуки. Дослідникам пощастило: вдалося відкрити цілу галерею малюнків. Ці найдавніші зображення, а також знайдені в печерах предмети побуту, залишки їжі і кістки тварин повідали про звичаї і уклад різних народів, які колись тут мешкали. Одні з них жили в печерах, інші – в солом’яних хатинах конічної форми. Жінки працювали в полі, сіяли, збирали врожай, мололи зерно кам’яними жорнами. Чоловіки пасли худобу, полювали в заростях очерету на гіпопотамів, які, як відомо, живуть тільки поблизу водойм, отже, тут колись була в достатку вода. У густих саванах паслися антилопи й жирафи. А навколо селищ бродили стада биків, кіз, овець, бігали собаки.

Малюнки в ущелинах зустрічалися всюди, однак побачити їх вдавалося не відразу: іноді археологи по кілька разів проходили повз них, не помічаючи. Темна шорстка поверхня стін ущелин і печер, сутінкове світло, патьоки, а головне, великі розміри зображень обманювали незвичні очі. Часом потрібна була воістину акробатична спритність, щоб десь на висоті виявити твір стародавнього живописця.

Так було, наприклад, в одному з найдивовижніших районів Тассілі – Жаббаране. Він нагадує місто, будинки якого створила сама природа з пісковика і скель. Стіни цих споруд майже суцільно покриті малюнками найрізноманітніших стилів і різних часів. Одні зображення нашаровуються на інші, часом зливаючись так, що важко що-небудь розібрати. Більше п’яти тисяч сюжетів!

Ось одна з цих картин. Вона займає всю стіну і захоплює стелю. Відразу не вловиш ні форми, ні сенсу зображення. Але придивишся і чітко бачиш, що це якась дивна людська фігура. Особливо вражає її велика голова: вона нагадує ковпак скафандра якогось фантастичного астронавта. Професор Лот назвав ці фігури – а їх виявилося в ущелині безліч – «марсіанами», або «круглоголовими». При всій фантастичності зображення вони володіють великою вражаючою силою і мимоволі вражають уяву. По всій імовірності це були божества, яким поклонялися древні мешканці нинішньої пустелі.

Після того, як учасники експедиції відмили губкою стіни від глини і патьоків, фарби-засяяли первісною свіжістю, і саме чудове, що вони виявилися абсолютно не стертими. Найрізноманітніші сюжети постали перед зачарованим поглядом учасників експедиції. Але от що дивно: незважаючи на різницю сюжетів, майже на всіх картинах давніх художників неодмінно були присутні бики. У чому тут справа? Анрі Лот прийшов до висновку, що це не випадково. Безсумнівно, що бики були в стародавній Сахарі найпоширенішими тваринами. Більше того, Лот вважає, що однією з причин перетворення колись квітучої країни з м’яким кліматом, багатою рослинністю і багатоводними річками на безплідний край є саме ці тварини. Величезні стада, що переганялись з пасовища на пасовище протягом тисячоліть, витоптали і зруйнували грунт. Потім загинула рослинність, а піски і гарячі вітри довершили спустошення Сахари. Живопис Тассілі наочно показує, як змінювався тваринний і рослинний світ, клімат. І, поступово наступала пустеля.

А що ж стало з древніми мешканцями Сахари? Чи зникли вони безслідно? Можливо, гнані посухою люди переселилися в нові місця, наприклад, в Суданську савану, на південь від Сахари? Зараз у цій області живуть три групи скотарів, розвідники биків: маври, туареги і фульбе. Можливо, саме фульбе є нащадками древніх пастухів-скотарів, так званих бовідьенців. У маврів і туарегів бики з’явилися пізніше. І ще одна обставина: форма зачіски, зображена древніми живописцями, дивно нагадує ту, яку зараз носять фульбе.

До якого ж етнографічного типу відносяться древні мешканці? Були вони білими або чорними? Зображені на картинах особи дивують своєю різноманітністю: є серед них овал обличчя з характерними для ефіопів виданими вперед щелепами, є й зовсім європейські. Це дає підставу припускати, що фізичний тип не був єдиним і що там жили пліч-о-пліч різні народи. Підтвердженням цієї гіпотези служить різноманітність костюмів: довгі туніки в одних випадках і короткі пов’язки на стегнах в інших. По всій імовірності пастухи-скотарі прийшли зі Сходу і поступово заселили не тільки Тассілі, але і всю Сахару.

З усього загального ансамблю живопису виділяються два основні стилі: один – символічний, давніший, ймовірно, негритянського походження; інший – більш пізній, злегка натуралістичний. Однак потужний самобутній талант і фантазія народів Сахари поглинули всі іноземні впливи і створили своє мистецтво, свою культуру.

Майже 800 творів було виставлено в павільйоні Марсан – 800 документів з глибини століть. Це результат воістину героїчної праці вчених і художників. Шістнадцять місяців провели вони в ущелинах Тассілі, вивчаючи наскальний живопис. Завдання було надзвичайно складне. Треба було відмити від нальоту часу близько десяти тисяч малюнків, вибрати з них найбільш цікаві, скопіювати. А між тим умови для роботи були дуже важкі. Спека стояла виснажлива, а до найближчого джерела – близько 50 кілометрів. Пили зовсім небагато, економлячи вологу для змивки. Працювали до повної знемоги.

Щоб отримати копії зображень, художники акуратно перекладали на кальку малюнок за малюнком, а потім переносили їх на заґрунтований під колір скель папір. І тільки після цього накладали найбільш близькі до оригіналу фарби.

Як відомо, для майстрів наскального живопису доісторичних часів характерна обмеженість колірної гами. Переважаючими були дві фарби: червона охра і білий каолін. Однак стародавні живописці Сахари використовували не тільки ці кольори. Вони знали майже всю палітру: зелені, жовті і навіть блакитні тони, не кажучи вже про червоні і коричневі. Як це могло бути?

Професор Лот розгадав і цю загадку. Як з’ясувалося, скелі Тассілі багаті найрізноманітнішими кольоровими сланцями. З них давні живописці робили фарбу різних кольорів і при цьому дивовижної стійкості і яскравості. Це підтвердили знайдені в печерах пристосування для виробництва фарб. За прикладом доісторичних майстрів професор Лот також приготував з грунту фарби, якими і були розписані скопійовані на папір малюнки.

Автор: Олена Софінская.

P. S. Духи вещают: Все-таки было бы здорово самому отправиться изучить удивительную живопись пустыни Сахара. Правда, для этого необходимо хотя бы досконально выучить английский язык, благо отличные репетиторы по английскому языку от компании 100balov.info всегда под боком.