Феноменальна практика гри в шахи

Феноменальна практика гри в шахи

шахи

Одні люди вважають шахи високоінтелектуальним спортом, так як є змагання і навіть чемпіонат світу. Інші – називають гру в шахи, розумовим мистецтвом. Для третіх, «шахи» – тренування математичних (логічних) здібностей. Популярність шахів, особливо в даний час, пов’язана з безмежною кількістю шахових комбінацій. Сьогодні гра в шахи представляє інтерес не стільки як інтелектуальний спорт, скільки широке поле діяльності для розробників комп’ютерних програм. Кожен розробник намагається створити свій витвір інтелектуального мистецтва з максимальною складністю. Програми вже досягли рівня гросмейстера. Дійшло до того, що гросмейстери світового рівня, не хочуть брати участь у змаганні «людина» – «машина». Тому «машини» зустрічаються між собою. У 2011-му році програма “рибка-4” програла матч з сорока партій програмі “Гудіні” з рахунком 23,5 на 16,5. Сьогодні першість тримає програма «Стокфіш». Так як “машина” представляє якусь стандартну програму, то по її грі можна судити про шаховий рейтинг світового рівня. Що дає право будь-якому шахісту, не виходячи з дому, брати участь в чемпіонаті світу, борючись з “штучним інтелектом”.

Раніше, любителі шахової гри, вважали вправи на шахівниці тренуванням логічного інтелекту. При уважному і глибокому аналізі виявилося те, що на рівні любителя і навіть майстра, – це робота інтелекту. На рівні просунутого майстра, – глибокі інтелектуальні знання, плюс великий досвід у розбиранні шахових комбінацій. А ось на рівні гросмейстера (великого майстра) – це вже не інтелект, а феноменальне мистецтво. Справа в тому, що за логічні ходи відповідає інтелект з домінантою лівої півкулі мозку. У майстрів високого рівня, інтелект непомітно переходить в інтуїтивне почуття, особливо в грі в “швидкі шахи”. А якщо гросмейстер грає «наосліп», то включається феноменальна і навіть фотографічна пам’ять.

У самому тренувальному процесі гри в шахи, ми спостерігаємо парадоксальну ситуацію. Спочатку ми вчимося грати в шахи. Вивчаємо ходи і прості логічні комбінації. Починаємо грати на рівні любителя. Логічних комбінацій з’являється все більше і більше. Нам здається те, що шахи – це суто раціональна гра і продовжуємо тренувати свій логічний інтелект. Завдяки тренуванню логічних комбінацій досягаємо рівня майстра. І потрапляємо в парадоксальну ситуацію. Чим більше ми граємо в шахи, тим менш ефективним нам здається рух вперед. Раніше на рівні любителя, людина прогресувала у своєму шаховому розвитку досить швидко, а зараз зіграно багато партій, а результат мінімальний. Майстру здається те, що у нього закінчився мозковий ресурс. Він багато думає, вирішує шахові комбінації, легко виграє у любителів. Але в змаганні з такими ж майстрами своєї справи, залишається на колишньому рівні. У шахістів такого рівня часто настає фрустрація (втрата надій), а то і депресія.

Багато шахістів на цьому високому рівні закінчують свою шахову кар’єру. Вони не розуміють своєї глибокої помилки в тому, що інтелектуальний шаховий ресурс має обмежені можливості. На домінанті лівої півкулі мозку можна дійти до майстра. Щоб досягти рівня гросмейстера (великого майстра) необхідно переходити на інший формат роботи мозку. Лише тільки тоді, коли дві півкулі мозку працюють синхронно ( в режимі «суперпозиції») та майстер виходить на феноменальний рівень розуму, можна розраховувати на необмежений (феноменальний) мозковий ресурс.

Мій професійний аналіз (дослідження роботи мозку на рівні підсвідомості) говорить про те, що у кожного гросмейстера перехід на феноменальний мозковий ресурс здійснюється по-різному. Більшість гросмейстерів в дитинстві були шаховими вундеркіндами. Вони в п’ять років грали краще за всіх тих, хто жив поруч. Грали легко і швидко тому, що володіли феноменальною пам’яттю. Потім, на цю феноменальну пам’ять наклали велику кількість шахових комбінацій і вже в 13-ть років, стали грати з дорослими майстрами. Інші шахісти стали гросмейстерами тому, що довівши себе до тупикової ситуації, почали експериментувати в грі «наосліп». В результаті тривалих тренувань гри «наосліп», у них відкрився феномен фотографічної пам’яті, і їх мозок перейшов на феноменальний ресурс. Треті шахісти, не домігшись великих успіхів у грі в інтелектуальних шахах, перейшли на гру в «швидкі шахи». Не відразу, а після тривалої гри в «швидкі шахи», у них відкрився феномен «інтуїтивних шахів». Четверті шахісти досягли рівня гросмейстера шляхом багато річних наполегливих тренувань з дуже тривалою і болючою відмовою від інтелектуальних шахів і непомітного переходу на феноменальний рівень розуму. Будучи гросмейстером світового рівня, вони користувалися як інтелектуальним, так і феноменальним розумом.

У цьому контексті є показовою зустріч двох шахових геніїв Анатолія Карпова і Гаррі Каспарова на звання чемпіона світу в 1984-му році. Карпов був великим майстром шахової гри. З суперником нижче класом, грав легко і з високим духом власної переваги. Але на чемпіонаті світу у нього був незвичайний противник. Суперник був молодий, зухвалий в грі, і найдивніше те, що грав нестандартним (феноменальним) чином, на межі авантюрного ризику. Досвіду гри в шахи, на найвищому рівні, у Карпова було значно більше. Всі рейтинги були на боці Карпова. Але його суперник грав не в інтелектуальні, а в феноменальні шахи. Іншими словами на чемпіонаті світу 1984-го року два генія грали в різні шахи. Спочатку досить швидко (після дев’ятої партії) здобув чотири перемоги Анатолій Карпов, який грає в інтелектуальні шахи. Після кількох нічиїх молодий Каспаров програв і п’яту партію. За умовами матчу перемога присуджувалася тому, хто перший набере шість перемог. Справа наближалася до завершення. Карпов на 31-шу партію надів новий костюм, шахова федерація приготувала лавровий вінок. Але сталося диво. Каспаров «перебуваючи над прірвою» (кожна партія була вирішальною) став грати в свою феноменальну гру. При рахунку 5:3 суддя припинив матч за звання чемпіона світу через фізичну та моральну втому учасників зустрічі. Перегравання відбулося у вересні 1984-го року. Перемогу здобув Гаррі Каспаров, який грав у феноменальні шахи.

шахи карпов каспаров

Інший приклад феноменальної гри. Чемпіон світу Роберт Фішер в дитинстві був шаховим вундеркіндом, з високим рівнем асертивності (цілеспрямованості). У 15-ть з половиною років (1958-ий рік) він залишив школу і став наймолодшим гросмейстером. У 1974-му році досяг вершини – чемпіона світу. Він весь час грав у феноменальні шахи. Ставши чемпіоном світу, він надовго залишив шахи. Але в 1992-му році погодився на «матч століття» і виграв у Бориса Спаського. Говорячи про феноменальні здібності Роберта Фішера можна сказати про те, що він відрізнявся надзвичайною працездатністю, феноменальною пам’яттю і фанатичною відданістю шахам.

Значний внесок в історію феноменальних шахів вніс наш український не стільки шахіст, скільки нейрохірург Андрій Тихонович Слюсарчук. У 2011-му році він виграв матч із двох партій у сильної комп’ютерної програми того періоду з рахунком 1,5:0,5. Це була дійсно знакова подія. Жоден любитель, навіть якщо у нього феноменальна пам’ять, не намагався обіграти комп’ютер з рейтингом в 3000 (у Роберта Фішера рейтинг 2785). Про феномен Слюсарчука ходять різні версії. Одні шанобливо називають його «Доктор ПІ». Інші захоплюється його талантом в тому, що він може по пам’яті цитувати цілі абзаци з медичних довідників. Але є і треті, які всіляко намагаються принизити його феноменальні здібності. Дійшло до того, що єдиного генія в Україні, посадили за ґрати. Навіть якщо допустити те, що про нього вигадали, є правда, але не можна надбання нації так принижувати. Національні герої, особливо в частині феноменального розуму, повинні служити прикладом для підростаючого покоління. У кожній школі повинен висіти портрет генія, який не з допомогою мами або тата, а неймовірних зусиль волі і асертивності (цілеспрямованості) досяг вершини в саморозвитку.

Майбутнє покоління, на прикладах таких наших сучасних геніїв як: Андрій Слюсарчук, Олександр Усик, Василь Ломаченко, необхідно вчити саморозвитку, а краще асертивності (здатності скрізь і всюди мати свою думку). А не пропаганді того, що ми українці. Ми будемо пишатися Україною тоді, коли станемо нацією: геніїв, новаторів, чемпіонів і мудреців. У сфері феноменального розуму, генієм нації сьогодні є Андрій Слюсарчук. У Росії є геній математики Григорій Перельман. Як у нас, так і в Росії, сьогодні генії не в пошані. Пару слів про Григорія Яковича Перельмана. Феномен геніального математика проявився ще в школі. Але школу закінчив з однією трійкою (з фізкультури). Золоту медаль не дали. Я уявляю принциповість вчителя фізкультури. Таких “принципових” повно і у нас. У 90-тих роках минулого століття, як в Україні, так і в Росії був масовий «витік мізків». Уявляєте, Григорія Перельмана запросили працювати в США з умовою, що зарплату він встановить собі сам. Тут він нікому не потрібен, а там у нього зарплата генія. У Григорія Перельмана була геніальна цілеспрямованість. Він зайнявся вирішенням «завдання століття» (гіпотеза Пуанкаре).

Це завдання намагалися вирішити всі математики світу, починаючи з 1904-го року. При вирішенні “завдання століття” , в середовищі математиків, Перельман нажив собі ворогів і переїхав знову в Росію. Математики всього світу знали про надзвичайні здібності російського генія. Коли геній приїхав до Росії і хотів влаштуватися в Інститут, йому призначили атестаційну комісію. Геній математики повинен складати іспит з профпридатності. Який маразм системи? Григорій замкнувся у себе в пітерській квартирі, вирішив «завдання століття» і направив рішення відкритим текстом в інститут США. Там довго радилися і запросили Перельмана для доповіді. В результаті рада американських математиків дійшла висновку, що завдання вирішив не Перельман, а це була колективна робота трьох математиків. Один математик набрав 50%, інший 35%, а Григорію Перельману дісталося чомусь 25%. Напевно, рада математиків не хотіла ображати російського генія, даючи йому інші 15%, тому дали «надбавку». Як бачите, геніїв не любить не тільки «фізкультурник» або «система», а й саме математичне середовище. Теж, сталося і з Андрієм Слюсарчуком. Середовище нейрохірургів було навіть раде (ніхто з лікарів цього профілю не заступився) тому, що геній сяде за грати. Тільки начальник колонії співчутливо поставився тому, що у нього «сидить» геній. Він часто викликав Слюсарчука до себе. Закривав його у себе в кабінеті, даючи йому грати в шахи з комп’ютером.

Особливо цікавим в нашому дослідженні (феноменальна гра в шахи) є історія того, як Андрій Слюсарчук, маючи лише вісім місяців підготовки, виграв у комп’ютерної програми «Рибка-4», ступінь складності якої порівнянна з рейтингом чемпіона світу. І сьогодні в шаховому середовищі не вщухають суперечки про те, що це було. Добре продуманий фокус, піар компанія вміло проведена шоуменом або все ж, революційний переворот в шаховому мистецтві. Вперше людина показала світу те, що шахи на високому рівні, – це не інтелектуальна, а феноменальна гра.

Маючи феноменальну пам’ять, можна досить швидко набратися шахового досвіду і намагатися обіграти «машину» з високим рейтингом. Іншими словами, Андрій Слюсарчук був першим, хто показав підготовку шахового генія на базі феноменального ресурсу. До Слюсарчука, всі, в тому числі і шахові вундеркінди, йшли багато років, шляхом накопичення інтелектуального досвіду. Нейрохірург з України показав те, що є інший, більш ефективний шлях, коли на чільне місце ставиться феноменальна пам’ять. А шахи, – всього лише метод саморозвитку феноменального ресурсу мозку. Більш того, сьогодні комп’ютерні програми працюють вище трьох тисячного рейтингу. Це означає те, що закінчилася ера шахів з обмеженим інтелектуальним ресурсом людського мозку. У вічному протистоянні «штучний інтелект» і «людський розум», «машина» переходить на лідируючі позиції. Необхідно терміново міняти саму методику гри в шахи. А саме, спочатку на базі феноменальних практик саморозвитку, сформувати феноменальну пам’ять. І тільки після того, коли в свідомості людини відкриється цей голограмний (а не логічний) феномен, переходити до максимально ефективного тренування гри в шахи.

Сьогодні, у багатьох країнах світу (Вірменія, Узбекистан, Азербайджан, Угорщина, Іспанія, Мексика, Туреччина, Польща та в деяких школах Росії) в шкільну програму молодших класів введена гра в шахи. В цьому є велика помилка тих, хто намагається популяризувати шахове мистецтво в масах. Шкільна програма і так перевантажена інтелектуальною діяльністю. Ми намагаємося посилити домінанту лівої півкулі мозку грою в шахи. Заважаючи розвитку в дитячій психіці: креативу, інтуїтиву і феномену. Адже гра в шахи на рівні любителя – це чисто логічна діяльність нашого мозку. Введення в шкільну програму інтелектуальних шахів, принесе більше шкоди для шахістів, так як їх мозок буде натренований на слабо-ефективній логічній пам’яті. Для того щоб стати великим майстром (гросмейстером) необхідно тренувати іншу, а саме феноменальну пам’ять. Тому я пропоную в початковій школі відмовитися від інтелектуальної гри в шахи. І ввести в шкільну програму розвиток феноменальної пам’яті на базі, наприклад, ментальної арифметики або шахів у феноменальному варіанті.

В даний час, для відкриття феноменальної пам’яті при грі в шахи, можу запропонувати метод «феноменального прориву», який детально описаний в Інтернеті («Гугл», «Перша «корисна модель». Метод «феноменального прориву»). Для тих, хто захоплюється математикою, буде корисний метод «ментальної арифметики». Взагалі то, всім шаховим клубам, я б рекомендував повністю поміняти формат подачі матеріалу. Старий інтелектуальний формат вже застарів. Необхідний більш прогресивний, саме голограмний формат. Спочатку проходите з дітьми курс феноменального поліглота. Можете курс диво-поліглота, замінити на курс диво-лічильника («ментальна арифметика»). Або використовувати інший варіант формування феноменальної пам’яті. Після того коли в дитячій психіці відкриється феномен цілісної (голограмної) пам’яті, можете приступати до шахової науки. Але не до розбору логічних шахових комбінацій. А вчити дітей грати в шахи «наосліп».

Саме гра «наосліп» сильно тренує феноменальну пам’ять, так як дві півкулі мозку працюють узгоджено (в режимі «суперпозиції»). При логічному аналізу шахових ситуацій, домінує ліва півкуля мозку, що сприяє тренуванню інтелектуальної пам’яті. Ця практика теж необхідна, але тільки після того, коли стабільною стане феноменальна пам’ять. Якщо феноменальну пам’ять не тренувати, то живучи серед інтелектуалів і тренуючи логічну пам’ять на розборі шахових комбінацій, можна досить швидко сформувати одну (інтелектуальну) матрицю свідомості. І закрити доступ до феноменальних шахів. Також корисним тренуванням буде гра в швидкі шахи. Спочатку необхідно дітей вчити грати не думаючи, а відчуваючи необхідність чергового ходу. Така гра сприяє інтуїтивному (миттєвому) прийняттю рішення. Природно, буде багато помилок і розчарувань в такій інтуїтивної грі. Але діти повинні чітко засвоїти філософію феноменальної гри. При розвиненій феноменальній пам’яті, думати буде не раціональне свідоме, а інтуїтивна підсвідомість.

Завдання дитячого клубу феноменальних шахів, тренувати, тренувати і ще раз тренувати не гру в шахи, а феноменальну пам’ять разом з миттєвим прийняттям рішення. Спочатку грати в «швидкі» шахи, а потім в «надшвидкі». Після чого переходити на «миттєві» шахи. Це коли на п’яти дошках стоїть різний варіант розташування фігур. Дитина повинна миттєво схопити ситуацію і прийняти інтуїтивне рішення. Перейти до іншої дошки і в такому ж феноменальному стилі зробити черговий хід. Перемагає та дитина, яка швидше за всіх зробить інтуїтивні ходи на п’яти дошках.

Дуже істотне уточнення. Необхідно вчити і ще раз вчити дитину не боятися робити помилки навіть в критичних ситуаціях. Це набагато складніше, ніж навчити дитину правильно грати в шахи. У своїй довгій шаховій кар’єрі, їй не уникнути помилок і гіркого розчарування невдач. Дитині необхідно викладати психологію шахового життя або тренувати в її психіці феномен асертивності. Переконувати її в тому, що є одна «добра воля» коли домігся перемоги. І дві «волі» коли зазнав поразки. «Зла воля» в стані стресу і агресії в тому, що програв. І «благородна воля», коли гордо встаєш, дякуєш супернику за красиву гру і відразу звертаєш свою увагу на щось інше. Після гри, не аналізуєш, не критикуєш себе і не обговорюєш з іншими свою поразку. Пройде час, душа заспокоїться, можна спокійно обговорити, що відбувалося на шахівниці. У тренера феноменальної гри в шахи три головних завдання: а) розвинути в психіці дитини феноменальну пам’ять, б) навчити дитину гідно програвати і в) за допомогою «швидких шахів» та гри «наосліп», сформувати в дитячій психіці інтуїтивне прийняття рішення. Майбутнього гросмейстера необхідно вчити не стільки свідомої, скільки підсвідомої гри в шахи. Після всієї цієї шахової науки, феноменально-навчену дитину можна відпускати у велике самостійне плавання.

Автор: Олександр Гален, розробник феноменальних практик саморозвитку.
.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

UA TOP Bloggers