У дитячій класичній психології існують вікові градації розвитку психіки дитини. Від нуля і до одного року – вік немовляти. Від року й до п’яти – період раннього розвитку. З п’яти і до семи років – дошкільний вік. Найефективнішим віком вважається від року й до п’яти років. Хоча дитяча психологія зовсім молода наука (близько ста років), але вже пророблений величезний скачок від примітивної дитячої освіти, до психології виховання «обдарованих дітей». А сьогодні дитяча психологія взагалі вийшла на межу корінних революційних перетворень.

У 19-му столітті, коли жили А. С. Пушкін, М. Ю. Лермонтов, Л. М. Толстой, дитячої психології як такої не було. Дітей виховували в основному за зразком і подобою дорослих. Дитячий одяг була схожий на те, що носили дорослі, тільки значно менше за розміром. Дітей багатих батьків виховували гувернантки або няні. Наприклад, маленького Пушкіна виховувала няня Ірина Родіонівна. Ірина Родіонівна від природи була мудрою жінкою. Вона знала багато казок, міфів, легенд. Завдяки чому в психіці маленького Пушкіна розвинулася феноменальна уява, яке потім виразилася в геніальних віршах. Суспільство людей у той час вело аграрний спосіб життя. Просвітницькою діяльністю серед простого народу займалася в основному церква. Так звана «церковно-приходська школа», яка давала знання про Біблію і примітивну освіту.

З середини 19-го століття стала розвиватись промисловість. До кінця 19-го століття суспільство людей з чисто аграрного, перетворилося на індустріальне. З’явилася гостра необхідність в інтелектуально освічених робітниках. Як соціальне замовлення в розвинених країнах виникли школи загальної освіти. Виникла наука «педагогіка» з навчання дітей у школі . З розвитком індустріального суспільства людей, зріс інтерес до розвитку психіки дитини. З’явилася дитяча психологія. А разом з нею і вікові зрізи. Психологи стали глибоко досліджувати кожен віковий зріз і виявили багато феноменів у розвитку дитячої психіки. Найголовнішим феноменом – було те, що починаючи з двох років у дитини, що живе серед людей, розвивалася усна граматична мова. Саме цей феномен людського спілкування стали посилено розвивати в психіці дитини. У два роки, звичайна середньостатистична дитина повинна вимовляти окремі слова. У три роки вона вже здатна виражати свої думки, хоч і примітивно, але цілком усвідомлено через людську мову. Так в психіці дитини формувалася інтелектуальна матриця свідомого сприйняття світу.

Якщо в три роки дитина мовчала, їй ставили діагноз «аутизм» і починали посилено лікувати мовчазну хворобу, не розуміючи самої природи такого мовчання. Досліджуючи природу аутизму, психологи виявили дивний парадокс. Багато дітей з діагнозом «аутизм» так і продовжували мовчати. Якщо в чотири або п’ять років вони починали говорити, то відставали по розумовому розвитку від тих дітей, які починали говорити з двох років. Розумовим розвитком дітей раннього віку вважається: вміння сприймати мову дорослих, розуміти її зміст і спілкуватися за допомогою мови. Завдяки чому дитина здатна розуміти інструкцію дорослих при вивченні: азбуки, складів, слів і пропозицій. Діти аутисти значно відставали у формуванні в дитячій психіці цих необхідних якостей. Але із сотні таких відсталих, знаходилося дві-три дитини, які почавши говорити, незрозумілим чином, самостійно виходили на феноменальну пам’ять. У три роки вони продовжували мовчати, але феноменально запам’ятовували інформацію, як сьогодні кажуть ай-ті-шники (комп’ютерники) «за замовчуванням».

І як тільки починали говорити, то по розумовому розвитку вони значно випереджали своїх «балакучих» однолітків. Парадоксальність феномена полягає в тому, що чим менше ми вчимо дитину граматичної мови, тим більш розвиненими у неї стають розумові здібності. Правильніше буде сказати так. Якщо взяти три категорії дітей: а) глухонімі, б) звичайні і в) діти аутисти, то в глухонімих дітей розумові здібності будуть відсталими. Вони ростуть в слабонасиченому інформаційному середовищі, де відсутній обмін інформацією за допомогою вербальної мови. У звичайних дітей, розумові здібності будуть розвиненими до середньостатистичного рівня. А ось у деяких дітей аутистів, розумові здібності можуть досягти феноменального рівня. Така диво-дитина має феноменальні здібності, в запам’ятовуванні великої кількості нових слів, числового ряду, казок, віршів і навіть кількох іноземних мов (діти-поліглоти).

Це вже не дитя-вундеркінд і не дитина з «чудової норми», а нове явище в розумінні сучасної педагогічної науки. Адже ці діти вчаться не за інструкцією дорослих, а завдяки феноменальній роботі з власною підсвідомістю. А що якщо навчити звичайну дитину «штучному аутизму» ( феноменальній роботі з підсвідомістю) і вийти, таким чином, на революційний зсув парадигми освіти? Замість дітей інтелектуалів виховувати дітей феноменів. Зупинимося конкретно на актуальній сьогодні темі, і поговоримо про найважливіший момент в сучасній дитячій психології. Я маю на увазі – феномен «обдарованих дітей». Так як в індустріальному суспільстві людей 20-го століття був затребуваний інтелектуально розвинений чоловік, то інтелектуальному навчанню стали приділяти пильну увагу, починаючи з дитячого віку.

У садочках з’явилися навчальні програми з розвитку: мови, перших навичок читання, рахунку, малювання, співу, хореографії. Спів використовувався в основному хоровий. Також як і хореографія, яка сприяла розвитку не стільки індивідуальної психо-моторики, скільки соціальним навичкам дитини. Передове суспільство людей, ще з дитинства, стало формувати інтелектуально всебічно розвинену особистість, виховану в кращих традиціях справедливого суспільства. Робилися навіть спроби створення в дитячих установах так званого «нульового класу», для того щоб підготувати дитячу психіку до інтелектуальних навантажень в початковій школі. Іншими словами аж до середини 20-го століття, дитяча психологія дотримувалася трьох базових напрямків: а) розвиток усної граматичної мови, б) розвиток перших інтелектуальних навичок і в) соціалізація дитини (вміння жити в суспільстві собі подібних). Парадигма (основний базис) дитячої освіти в розвиненому індустріальному суспільстві тримався на тому, щоб виховати розумну і соціально адаптовану дитину.

У середині 20-го століття (вірніше починаючи з 1953-го року) у країнах Західної Європи та США сталася серія соціальних революцій (у музиці, в соціальному житті людей, в сексуальній культурі). На зміну індустріального суспільства людей, прийшло нове бізнес-політичне суспільство. Люди інтелектуали в бізнес-політичному суспільстві відійшли на другий план. На перші ролі вийшли підприємливі люди-креативи, які вміють «з повітря робити гроші». Змінилося поняття розуму. Якщо раніше розумним вважався інтелектуально високоосвічений чоловік. То в бізнес-політичному суспільстві популярним стала інша теза: «Якщо ти такий розумний, то чому такий бідний?» Розум стали вимірювати не в IQ, а в грошовому еквіваленті. Особливу популярність придбали поняття: успішний, знаменитий, багатий, публічний. Ці поняття з дорослого життя стали проектуватися на життя дитяче. Всі педагоги і психологи з розвитку дитячого віку, захворіли однією і тією ж хворобою під назвою «успішна дитина». З’явилися центри раннього розвитку, де дитячі психологи стали швидкими темпами, починаючи з півтора років (метод акселерації), формувати успішну всебічно-розвинену особистість.

У дитячій психології стався зсув парадигми освіти. З чисто інтелектуальної парадигми дітей раннього віку (розвиток усного мовлення, початковий рівень читання, письма, рахунку, розвиваючі ігри, різного роду методи соціальної адаптації). На парадигму дітей особистісно орієнтованих (школа танців, школа дитячого вокалу, читати, писати, вивчати іноземні мови в три роки). Особливої популярності набули садки по методу Марії Монтессорі та вальдорфського типу.

Займаючись з дітьми в центрах раннього розвитку, психологи помітили дивну закономірність. Є діти, які в силу різних причин навчаються погано. За їх навчання батьки заплатили гроші і їх необхідно довести до середнього рівня. Є діти з так званою «чудовою нормою», які добре розуміють інструкцію психолога, добре навчаються і швидко приходять до необхідного результату. А є особливі діти, які навчаються феноменально. Немає необхідності спеціально їх вчити. Вони все сприймають бавлячись, як би між іншим. Як говорять сучасні психологи – «на рівні підсвідомості». Психологи всіх розвинених країн стали глибоко вивчати феномен раннього дитячого розвитку під назвою «обдаровані діти».

У сучасній дитячій психології стався черговий зсув парадигми освіти. З парадигми «успішних дітей» на парадигму «обдарованої дитини». Але тут психологи зіткнулися з глобальною проблемою. Виявилося неможливим дати саме визначення – «обдарована дитина». Обдарований у чому: в розумових здібностях (інтелекті), в психо-моториці (у спорті, танцях), в соціальному даруванні (організаторські здібності), в музиці, в образотворчому, сценічному мистецтві? Як визначити обдарованість маленької людини в тому, чи іншому напрямку? І найголовніше, вважати обдарованими всіх дітей спочатку або виділити особливу групу талановитих дітей? У цьому зв’язку виникає загальне і складне питання. Як виявити цей самий талант спочатку життєвого шляху, коли задатки ще не стали здібностями? Ми посилено займаємося з дитиною музикою, а у неї талант геніального математика, який розкриється тільки в старших класах середньої школи при участі в математичних олімпіадах. Чи не є в такому випадку наше навчання штучно надуманим? Питань в темі «Обдаровані діти» більше ніж відповідей .

Сьогодні педагогічна наука, що розробляє тему «обдарованих дітей », знаходиться в підвішеному стані. Вона існує на стадії «мрійливої уяви». У результаті з’являється багато нових тем про талановитих дітей («діти світла», «діти Нової Ери», «діти екстрасенси», «діти Індиго»). Багато психологів і педагоги зациклилися на “дітях Індиго”, вважаючи їх надобдарованими дітьми, що прийшли в наш світ для того щоб змінити життя дорослих людей. Навіть сама назва таких дітей багато авторів пишуть з великої букви (“Діти Індиго”), підкреслюючи божественність їхнього походження. Інтернет став переповнений темою: “Діти Індиго. Хто вони?”. Але сама природа цих нових дітей так і залишилася на рівні містичних роздумів.

Для мене “Діти Індиго” – це езотерична модель нових дітей. Ця модель має право на існування, оскільки чим більше буде моделей нових дітей, тим швидше ми прийдемо до революційного перевороту в сфері освіти. Діти Індиго повною мірою будуть затребуваними в наступній шостій расі людей. Сьогодні, серед людей п’ятої раси, мова повинна йти не про чудо-дітей з відкритим “третім оком”, а про дітей здатних ефективно працювати двома півкулями мозку. Обдарованих дітей, що сприймають світ феноменально, стає все більше і більше. У геометричній прогресії зростає кількість психологів, які досліджують цю тему. Але сама природа «обдарованих дітей» знаходиться за межею нашого розуміння.

Світ психіки обдарованих дітей, для дослідників (психологів і педагогів) які використовують інтелектуальний інструментарій виявився непізнаваним. А може бути вся наша педагогічна наука, як казав учитель Кун (Конфуцій): «Шукає в темній кімнаті чорну кішку, тим більше, якщо її там немає». А чи не помиляється все наше психічне та педагогічне співтовариство, засноване на інтелектуальній парадигмі пізнання світу? Може бути потяг з назвою «обдаровані діти» давно вже пішов, а ми стоїмо на зупинці і намагаємося зрозуміти «що це було»? Наш власний інтелектуальний обман або мрія про дітей Нової Ери? А чи не здається вам, шановні психологи з педагогами, що ми значно відстали у розвитку своєї свідомості, від свідомості обдарованих дітей? Оскільки у них феноменально відкритий канал підсвідомого сприйняття, а ми його вже давно заглушили своїм інтелектуальним розвитком. І тепер вже не ми їх досліджуємо, а вони нас.

Вони сприймають світ феноменально, що дозволяє інтуїтивно відчувати нашу фальшиву мову. Ми говоримо їм, що «любимо», а вони відчувають те, що в наших словах немає «світлої енергії». Ми розмовляємо не з їх душею (підсвідомістю), а з позиції досвідченого старшого, вчимо життя молодшого. Але наше інтелектуальне сприйняття світу досить примітивне, в порівнянні з їх мрійливою уявою. Чого ми можемо навчити дитину, яка будь-яку ситуацію бачить феноменально? А наш світ примітивної логіки і стереотипної поведінки, для них здається чимось на зразок підземелля. Здається, не з боку логічного аналізу, що в ранньому віці неможливо. А у вигляді сенсорної голограми того, що люди самі створили світ підземелля і радіють своєму ув’язненню. І намагаються навчити «дітей світла» жити в цьому підземеллі.

Для мого розумного читача хочу уточнити той факт, що є звичайні діти, яких ми вчимо за своїм образом і подобою. Таких дітей більшість. І це природно, оскільки всі люди на планеті Земля є представниками п’ятої, інтелектуально розвиненою раси, з лівополушарною домінантою мозку. Є діти, які вже в ранньому дитинстві виявляють особливі здібності, але ми через їх незміцнілі душі пропустимо «інтелектуальний асфальтоукладальник» і вони стануть як всі інші соціально-адаптованими людьми. Деяким дітям, в силу того, що на їх душі не вдалося дорослим покласти товстий шар «інтелектуального асфальту», все ж таки вдалося розвинути свої задатки до здібностей. Таких дітей дуже мало, але завдяки глобальній мережі Інтернет, вони відразу стають в центрі уваги. Це вже діти наступної шостої раси людей, що сприймають світ феноменально. Це не діти з Космосу. І не діти-мутанти або діти з «посттравматичним синдромом». Це звичайні наші земні діти, яким вдалося якимось чином уникнути «інтелектуальної соціалізації» і розвинути свої природні задатки ( образно-чуттєве сприйняття світу) до феноменальних здібностей (голограмне бачення світу).

У нас, у людей п’ятої раси, розвинений інтелектуальний феномен (раціональне мислення, логіка, сенс) спілкування зі своєю свідомістю. У диво-дітей розвинена здатність феноменального спілкування (на рівні голограм) зі своєю підсвідомістю. Ми сприймаємо світ свідомо, через інтелектуальний зміст. Вони сприймають світ значно глибше і ширше, на рівні розвиненої підсвідомості. «Обдаровані діти» це ті нові діти, які самостійно навчилися жити у світі підсвідомого. Нам людям що живуть у світі свідомого, не зрозуміти психіку дітей, які живуть у світі підсвідомого. Наш інтелектуальний інструментарій, виявився непридатним для дослідження світу підсвідомого. Щоб зрозуміти психіку «обдарованих дітей» у нас є всього лише один вихід – навчитися жити в світі феноменів підсвідомого.

Як креативний психолог, який тривалий час займається вивченням феноменів підсвідомості, повинен сказати про те, що «обдаровані діти» вже «стукають у вікно». Час інтелектуально освічених дітей пройшов ще в минулому столітті. Час «успішних дітей» був вчора. Сьогодні парадигма освіти, особливо дітей раннього віку, зрушилася у бік «обдарованої дитини». Настав час робити корінний переворот в освіті. В освіті дітей як раннього, так і шкільного віку. Пора парадигму освіти свідомого (відкрито-раціонального) навчання, зрушити вбік навчання підсвідомого (ірраціонального по-замовчуванню). Або іншими словами, пора міняти базис освіти: з інтелектуального на феноменальний. Головне завдання «голограмної педагогіки» полягає в тому, щоб навчити не стільки дітей, скільки батьків, психологів і педагогів спілкуванню, як зі своєю власною підсвідомістю, так і з підсвідомістю своєї дитини.

Автор: Олександр Гален, практичний психолог у сфері освіти, розробник альтернативної школи «Розвиток 3F-потенціалу» .

P.S. Всім бажаючим можу вислати безкоштовно електронний варіант книги «Діти Тота» ( феноменальне навчання тотально центрованих дітей). Замовлення надсилайте на адресу e – mail : stalker400@narod.ru