Є різні теорії походження мистецтва. Історики, археологи, антропологи, етнографи не перестають розробляти одну з найцікавіших проблем історії культури. В естафеті світових досліджень захоплено беруть участь чудові уми і видатні фахівці. Все це так. Але етнографи, археологи, мистецтвознавці, обговорюючи проблеми зародження первісного мистецтва, стикаються — як би це краще сказати? — тільки з збереженими до нас підсумками. Хвилина, момент, коли до людства приходить натхнення, залишається закритою і таємничою. Нам, авторам цієї статті, пощастило. Проводячи експерименти по одній з актуальних медико-біологічних проблем, ми несподівано зіткнулися з гострою потребою людини у творчості. Нам пощастило спостерігати, як вона поступово виникає, як гарячково шукає реалізації, як легко і святково почуває себе людина після того, як їй вдалося створити щось своє, «вилити душу».

…Одним словом, не дивуйтеся, читач, мова йде про експерименти по тривалій ізоляції в сурдокамері.

Листи з нізвідки

Свій щоденник одна з випробовуваних назвала «Листи з нізвідки». Ось кілька уривків з її щоденника:

“Я подумала, як, напевно, дорога буде зорельотнику тоненька ниточка, що зв’язує його з Землею, – радіо. Як він буде напружено вслухатися в замираючі звуки, з якою теплотою буде думати про людей, які залишилися і проводжають його! Якщо я тут, на Землі, відчула це, то там все буде в мільйони разів сильніше. О, я хочу шалено жити, все суще – увічнити, безособове – олюднити — нездійснене – втілити!.. Повідомила на «Землю», що лечу в сузір’я Ерідана. Нехай хоч посміхнуться. Може бути, жарт вийшов незграбним, ну і нехай, все одно я буду летіти до сузір’я Ерідана. Олег Миколайович, ау!..

…Я дуже рада, що взяла твого Хебса. Він мене розважає і ніби пов’язує з вами. Як ви там? Це у мене був “день без числа”, а у вас-то з числом!”.

Зверніть увагу на назву щоденника — «Листи з нізвідки» і визначення: «день без числа». Начебто нічого особливого. Але за цією назвою відкривається складна психологічна проблема сприйняття часу.

…Накопичилася вже велика статистика спостережень над випробуваними в умовах ізоляції і самотності, поставлено багато дотепних експериментів, висунутий цілий ряд гіпотез. Тут же, в цьому щоденнику,— всього кілька фраз, і величезна психологічна проблема просторово-часового сприйняття схоплена в ємний художній образ.

Бажання осмислити і передати свої переживання чітко видно і в іншому щоденнику. Випробуваний назвав його «повість про те, як я жив у сурдокамері».

«Це не подорож. Я б скоріше назвав її пригодою. …Ці рядки я пишу з сурдокамери під кінець четвертого дня. Можливо, розповідь виглядала би набагато красивіше, якщо записати все потім, після сурдокамери, сидячи в кріслі за письмовим столом. Але боюся забути… боюся спотворити дійсність.

Перед тим, як потрапити сюди, я багато думав про це грізне випробування. Режим сурдокамери був мені знайомий досить добре. Тут можна жити і за прямим і за зворотним графіком. Перший повністю збігається з астрономічним часом, а по другому виходить так: коли в зовнішньому світі день, в сурдокамері – ніч. Зізнатися, мені не дуже хотілося жити за зворотним графіком. Це ж ще одна, додаткова складність. Треба сказати, що останнім часом в моєму житті було багато хвилювань, і я сподівався, що лікарі будуть гуманні. Але ось остання бесіда. Провідний лікар, Олег Миколайович, в категоричній формі заявив: «Це не курорт, будете жити по зворотному!» Вирок був остаточним.

І все-таки я протягнув одну «незаконну річ» — кілька кульбаб. Я викопав їх буквально перед входом в сурдокамеру. Дуже захотілося взяти з собою трішки весни. Олег Миколайович побачив у мене в руках весняний букет і нічого не сказав. Право, не знаю, з яких міркувань була дозволена мені така вільність».

Коли наші випробовувані виходили з сурдокамери, вони зізнавалися з подивом, що зовсім не очікували від себе такого гострого прагнення виговоритися, поміркувати, скласти щось в новому жанрі, не потрібному їм і неможливе «на волі».

У наведених уривках нас в першу чергу цікавить не зміст щоденникових записів, хоча він сам по собі і цікавий. Цікаво ось що: для вираження незвичайних переживань автори шукали незвичайну для них метафоричну мову, мову, здатну передати відчуття справді пережитого.

…Навколишній світ для первісної людини був досить малозрозумілим і загрозливим. Малюючи тварин, виготовляючи статуетки, складаючи міфи, первісна людина намагалася “опановувати” природою. Твори мистецтва давали поштовх до розвитку мислення, допомагали людині пристосовуватися до незрозумілого світу. Сурдокамера, по суті, теж незрозумілий, незвичний світ, до нього теж потрібно пристосуватися.

А може бути, одна із спонукальних причин до творчості — активне пристосування особистості до нового, незнайомого середовища, або, як прийнято виражатися в науці, до умов існування з нерозкритим інформаційним середовищем?

Тиша і самотність супроводжують творчості багатьох художників і письменників. Бальзак писав: «Тільки до вечора мозок збагачується повноцінними думками. Все приходить в рух, починається чудова і скажена робота. Відсутність зорових вражень дозволяє рости в сутінках всім жахливим образам, що народилися за день. До ночі вони стають величезними, сильними і самостійними”.

Неважко помітити схожість «жахливих образів» Бальзака з галюцинаціями — за умовами їх утворення і за характером: вони одержують характер чогось самостійного, сильного і жахливого. А. Н. Толстой про своїх літературних героїв говорив:- «Я фізично бачив їх». А. Гончаров писав: «Обличчя не дають спокою, пристають, позують в сценах; я чую уривки їхніх розмов, і мені часто здавалося, прости, Господи, що я це не вигадую, а що все це носиться в повітрі близько мене і мені тільки треба дивитися і вдумуватися».

В тиші багато художників здатні силою уяви викликати образи своїх героїв, проектувати їх у зовнішній світ. Сучасник англійського художника У. Блейка згадує. Одного разу він прийшов до художника ввечері і застав його за роботою. Блейк писав картину із зображенням біблійного Лота. Писав він з ретельністю людини, перед якою сидить примхливий натурник. Він вдивлявся в порожнє місце і малював. Коли увійшов заговорив з Блейком, той зупинив його словами: «Не заважайте, мені тут один позує».

– Позує? — вигукнув відвідувач. — Де ж він і хто він такий? Я рішуче нічого не бачу.
– Але я-то його бачу, – відповів Блейк.— Він тут, його звуть Лот. Хіба ви не читали про нього у Святому Письмі?

…Художники споконвіку люблять тишу. Експериментальна тиша як би сама по собі «схиляла» наших випробовуваних до творчості. Ось як у своєму звіті один з наших випробовуваних описав свою «гру уяви»:

«В першу ніч я відзначив деякі, я б сказав, романтичні образи. Зокрема, з ліжка у верхньому дзеркалі відмінно представлялося оглядове вікно – такий чорний овал. У ньому два отвори, в яких освітлені два ока (знизу серпики світла). І на вас дивиться якась маска з очима. Очі трохи світяться. Фантомас або, вірніше, не Фантомас, а щось близьке до народного фольклору…»

Деякі випробовувані починали “бачити” в серветках, грудках вати химерних звіряток. Використовуючи шматки дроту датчиків, що вийшли з ладу, вони починали робити різні іграшки. Помітивши це, ми стали “підкидати” в сурдокамеру до початку експериментів дерев’яні чурбачки, хитромудрі коріння дерев. Ось уривок з щоденника: “у перші дні цей корінь не викликав у мене ніяких емоцій. Коли я його став розглядати на третій день експерименту, він мені здався вельми забавним. В уяві стали малюватися якісь тварини, які деруться на дерево. Але що це за звірі, ясного уявлення у мене не було. Через якийсь час я чітко побачив двох мавп, яких переслідує хижий дракон і велика кішка. Може бути пантера або рись. Вся композиція народилася в уяві як би сама собою. Я настільки чітко бачив цих тварин, що “вивільнити” їх за допомогою ножа не являло для мене великих труднощів”.

Оголення нервів

Тонка духовна організація — одна з передумов для нового розуміння світу, для відтворення його в художній формі. «Я з числа людей, — писав Мопассан, — у яких здерта шкіра і нерви оголені».

Здатність самовираження у наших випробовуваних, як нам видається, багато в чому була обумовлена високорозвиненою емоційністю. Вірніше так. Цю емоційність пробудила і більш чітко виявила ситуація самотності.

Ось одне з наших спостережень. Автору щоденника «Листи з нізвідки» по радіо несподівано був переданий перший концерт Рахманінова для рояля з оркестром. Ми знали, що Рахманінов — один з улюблених композиторів випробуваної.

З перших музичних тактів випробувана застигла, як би заціпенів. Незабаром на очах з’явилися сльози, дихання (за даними телеметрії) стало глибоким і поривчастим. Різко підвищилася частота серцевих скорочень. Зовнішня картина емоційного переживання була настільки яскрава і надзвичайна, що досвідчена лаборантка злякано звернулася до експериментаторів: «Що ж ви дивитеся! Припиняйте дослід! Випробуваній погано!»

Згодом про свій емоційний стан вона розповіла так: “Стан, був абсолютно незвичайним і надзвичайно сильним. Я відчувала, як грудка сліз душить мене, ще хвилина, я не стримаюся і заридаю. Щоб не розплакатися, я почала глибоко дихати. Переді мною пронеслася сім’я, друзі, все попереднє життя, мрії. Власне пронеслися не самі образи, а пробудилася вся та складна гамма почуттів, яка відображала моє ставлення до життя. Потім я припинила боротися з почуттям, стала насолоджуватися улюбленою музикою, краса і закінченість якої самі по собі умиротворили, заспокоїли мене».

Така підвищена емоційна сприйнятливість у наших випробовуваних зрозуміла. Вона пояснюється різким зменшенням подразників. У сурдокамері відбувається як би “оголення нервів”. Людина починає відчувати незначні зміни в тиску повітря при роботі кондиціонера. У перші дні сурдокамерних випробувань вони залишаються за порогом відчуттів.

Особливо гостро «оголеність нервів» дає себе знати після закінчення експерименту. На органи чуття починає падати надмірне навантаження – фарби, запахи, звуки обрушуються на людину після тривалої перерви з особливою силою. Звідси дивацтва в поведінці наших випробовуваних. Випробуваний П. вибіг в парк, прилеглий до експериментального корпусу, бігав від однієї клумби з квітами до іншої, від одного дерева до іншого, не звертаючи уваги на подив людей, які зустрічалися йому в парку.

Випробуваний Е. після закінчення експерименту без кінця говорив, рухався, метушився, “перескакував” з однієї думки на іншу. У суто серйозній звітній доповіді він нав’язливо повертався до розповіді про тюльпани, які були подаровані йому при виході з сурдокамери. «Які прекрасні тюльпани, яка яскравість і свіжість квітів! Я і зараз їх бачу перед собою!»

Розумні емоції

Ну, а якщо наші випробовувані не змогли б заповнити своє дозвілля? У таких випадках дуже скоро з’являються незвичайні психічні стани, що нерідко за своєю картиною нагадують душевне захворювання. Так, в дослідженнях американського вченого Ч. Броунфільда один з випробуваних «побачив» процесію білок, що марширують по сніжному полю з мішками через плече. Інший «бачив» шеренгу «маленьких жовтих людей в кепках і з відкритими ротами». У спостереженнях Шурлея один з випробовуваних стверджував, що він бачив «поле отруйних золотих грибів, на ніжці одного з яких відбивалося сонячне світло». Галюцинарні феномени, за даними Хоті, спостерігалися не тільки в умовах сурдокамери, але і у льотчиків, що проходили тренування в імітаторах космічних кораблів.

Один з льотчиків під час 30-годинного експерименту «побачив», як телевізор на пульті управління став «плавати» в стані невагомості. Серед приладів він побачив якісь незнайомі обличчя. Іншого пілота в експерименті охопив панічний жах, коли «політ» став підходити до кінця. Приладова дошка на його очах почала танути і капати на підлогу».

Що і говорити, в сурдокамері людину нерідко охоплюють незвичайні психічні стани. При розборі одного з експериментів випробуваний Т. повідомив, що на десяту добу у нього з’явився дивний і незрозумілий стан: йому стало здаватися, що в камері, позаду його крісла стоїть якийсь чоловік. А ось уривки з щоденника лікаря-випробувача Б.: «Кілька днів тому перед сном я раптом почав відчувати якісь слухові галюцинації. Я злякався… відразу ж в голову полізла шизофренія, роздвоєння особистості, симптоми слухових галюцинацій… Це була якась тужлива, досить приємна (дуже схожа на японську) музика. Вона то йшла на дуже високі ноти, то спускалася на найнижчі. Причому її характер був якийсь неземний; вона походила на музику, яку зараз сприймають як космічну, або ту, яку представляють у вигляді фарб і зміни гами кольорів… Наступного разу ці слухові галюцинації я знайшов схожими з органною музикою в приміщенні з хорошою акустикою.

Так само як і в перший раз, музика коливалася від низьких до високих тонів. Мелодія була урочиста і дуже, дуже близька моєму серцю… В інший раз в органну музику влилися голоси хору хлопчиків — мелодійні, високі, що переходять на пискляві тони… Що ж це? Плід хворої фантазії або об’єктивна реальність, що трансформується в музику?»

Видатний психолог Л. С. Виготський писав: “Там… де емоція знаходить свій вихід в образах фантазії, там, звичайно, це фантазування послаблює реальний прояв емоцій, і якщо ми зжили наш гнів в нашій фантазії, він в зовнішньому прояві позначиться надзвичайно слабо… Емоції мистецтва суть розумні емоції. Замість того, щоб проявлятися стисканням кулаків і в тремтіння, вони виходять переважно в образах “фантазії”.

Мабуть, в умовах вимушеної самотності людина за допомогою мистецтва намагається скинути з себе зайве емоційне навантаження. Висловити у творчій формі думки і почуття означає зняти з душі якийсь важкий тягар, віднайти внутрішню гармонію, дати простір тій емоційній енергії, яка як би спонтанно виникає в цих незвичайних умовах. Причому ця жага творчості відчувається настільки сильно, що один з наших випробовуваних, лікар, дав їй таку оцінку: «Виручив щоденник. Не будь його, куди виливалися б всі переживання дня з моменту: одна зірвана фраза могла б стати причиною згубних наслідків».

Отже, пристосування до нових умов життя. Отже, вирішення емоційної напруженості. Ось причини, що викликають потребу в творчості. У всякому разі, вони, безсумнівно, кидаються в очі, якщо уважно проаналізувати матеріал тривалих сурдокамерних випробувань.

…Зрозуміти сьогодення можна, пильно досліджуючи минуле. Але часом буває і навпаки: минуле трохи відкривається завдяки експериментам, здавалося б, що мають відношення тільки до майбутніх шляхів розвитку науки.

Автор: Про Кузнєцов, В. Лебедєв.