Пацієнт б’є ногами лежачого на підлозі психіатра і кричить: – Це хто нервовий?! Це я нервовий?!
Анекдот.
Отож, сьогодні мова йтиме про гнів, цей психологічний недуг, яким подекуди часто страждають чи страждали багато хто з нас. Що ж таке є гнів, чому ми гніваємось і як з цим всім боротись? Постараюсь трошки це висвітити у статті. Звичайне визначення гніву звучить приблизно так: гнів – це бурхливий вияв злості, направлений на ближнього.

Спробую зробити аналіз природи гніву, його причин та наслідків спираючись більше не на класичну психологію, а на християнські релігійні писання, які велику увагу приділяли цій проблемі. Недарма згідно християнського вчення, гнів є одним з смертних гріхів, який часто приводить душу людини до погибелі. Також в східних релігіях, таких як Буддизм та Індуїзм гнів є одною з головних причин страждання людини у нескінченому циклі смертей та народжень (сансарі).

У своєму проявленні гнів має багато форм. Це запальність, злопам’ятність, засмучення, лють, образи, дратівливість, лихослів’я. Буває, одні форми гніву переходять в інші (злопам’ятність часто переростає в образи)

Дуже гарно природу гніву описав великий християнський святий та богослов Іоанн (Іван) Лествічнік, який жив в 6-му столітті у Візантії. В своїй книжці “Лествица” він пару глав присвятив саме цій психологічній і духовній проблемі.

Запальність – це миттєве возгорання серця (і розуму) злістю. Ще про людей, які цим страждають, кажуть – “в нього запальний характер”. Пацієнт з анекдоту зверху як раз той випадок. Це доволі поширена форма гніву, людям в яких вона є потрібно вчитись стримувати свій палкий характер, деколи змовчати, не відповісти на образу, не піддатись на провокацію (якщо така є). Іоанн Лествічнік дуже гарно про це пише так:
Мовчання вуст – початкове знаряддя проти гніву, але можна, під покровом мовчання, приховувати злопам’ятність. І це гірше; краще вже висловитися, хоч і в гніві.

Злопам’ятність ще одна форма гніву, яка значно важча і гірша за запальність. Людина з запальним характером скоро заведеться, покричить, (як варіант поб’є посуду, чи комусь пику) але і відійде скоро, і наступного дня вже може перебувати в гарному настрої. Якщо ж є злопам’ятність то все значно гірше, це вже серйозна душевна хвороба. Рука об руку з злопам’ятністю завжди йдуть образи, які немов хробаки будуть точити душу людини, що їх тримає в собі. В Євангелії написано – “З своїм супротивником швидко мирися, доки з ним на дорозі ще ти” (Матвія 5:25) Кращими ліками від цієї хвороби є прощення своїх кривдників. Іоанн Лествічнік ще до цього додає таке:
Не тоді визнаєш себе здоровим від цієї хвороби, коли помолишся про кривдника свого, або дари йому принесеш, або за свій стіл його запросиш, але, коли, почуєш, що він в негоду душевну або тілесну потрапив, заплачеш про нього, як про себе самого.

Засмучення – неприємне, прикре відчуття, яке засіло в душу. Буває від якихось поганих подій, що з нами трапились. Ця форма гніву направлена на самого себе. (який я був дурний!, чого я так вчинив?!) Але може і перейти на інших людей, тоді то вже буде злопам’ятність. Кращими ліками від засмучення є смирення, вміння приймати події такими як вони є.

Лють одна з найгірших форм гніву. Є поєднанням запальності із злопам’ятністю. Іоанн Лесвічнік про неї каже: Лють це падіння благоустрою та посоромлення душі.

Дратівливість – ще одна форма гніву. Буває, коли людина надто високої про себе думки. Якщо почуття власної важливості роздуте як повітряна куля, не оминути дратівливості. Щоб позбутись цього треба попустити думки про себе трошки вниз. Також інколи в інших людях дратують певні риси, які ми маємо, але не помічаємо в собі. Часто дратівливість переходить в осудження інших людей, що веде до наступної форми гніву – лихослів’я. святий Іоанн Лествичник про це каже так:
Інший прикриває лихослів’я любов’ю, бажанням виправити. Але якщо ти любиш ближнього, то не обхаюй його, а молися за нього. Тільки такий образ дій приємний для Господа. Один з найкоротших шляхів до прощення гріхів полягає в тому, щоб нікого не осуджувати, бо сказано: не судіть і не судити вас будуть (Лука 6:37).

Причин гніву також є чимало, деякі з них вже тут згадані – висока про себе думка (почуття власної важливості) гордість, пихатість, то головні його причини. Також гнів буває через жадібність (особливо до грошей), обжерливість, любов до розваг, та інші причини.

І на завершення гарна японська дзен-будійська притча:

Якось до просвітленого майстра дзен Хакуіна прийшов самурай, великий воїн, і запитав:
– Чи є пекло? Чи є рай? Якщо є рай і пекло, то де ж ворота? Де я можу увійти? Ця людина була простим воїном. Воїни завжди прості, нехитрі. Він знав тільки дві речі: життя і смерть. У нього не було ніякої філософії, він просто хотів знати, де ворота, щоб уникнути пекла і потрапити в рай. І Хакуін відповів так, щоб воїн зміг зрозуміти. – Хто ти? – Запитав Хакуін. – Я самурай, – відповів воїн. То дуже почесна річ – бути самураєм в Японії. Він сказав: “Я – самурай, лідер самураїв. Сам імператор віддає данину поваги мені”. Хакуін розсміявся і відповів: – Це ти самурай? Ти виглядаєш якимось жалюгідним обірванцем! Самурайська гордість була зачеплена. Він забув, навіщо прийшов. Він миттєво вихопив меч і зібрався вбити Хакуіна. Хакуін засміявся і сказав: – Це і є ворота пекла. З мечем, в гніві, – ти відчиниш їх. Самурай негайно все усвідомив. Він вклав меч у піхви … а Хакуін сказав: – А тут відкриваються ворота раю.

P. S: Также помимо всего прочего умение управлять своим гневом, а в идеале – укрощать его, играет просто громадную роль в построении гармонических отношений в семьи, ведь множество семейных ссор, часто приводящих даже к распаду брака, как раз и происходят по причине того, что супруги совершенно не умеют контролировать свой гнев.