Тибет, як свідчить Географічна енциклопедія, – саме велике і найнедоступніше нагір’я земної кулі. Площа його близько двох мільйонів квадратних кілометрів. Погляньте на карту – страхітлива в’язь гірських хребтів, висота яких досягає шести – семи кілометрів. Тибет лежить в тропічних широтах – між двадцять п’ятою і сороковою паралелями, але середньорічна температура нагір’я коливається від 0 до +5 °. Століттями Тибет і столиця його – Лхаса – залишалися недоступними для європейських мандрівників і випадкових прибульців. Однак не тільки кліматичні умови і не тільки екстремальні висоти були постійною перешкодою. «Дах світу» стерегли самі жителі нагір’я.

Велика Британія, підпорядкувавши своїй владі Індію, готувала плани захоплення гімалайських князівств. Англійські розвідники наполегливо шукали шляхи до Священної Лхаси, а поряд з ними вчені багатьох країн намагалися проникнути в захмарний Тибет. Але всі їхні зусилля впродовж XIX століття були марні.

Доктор Муркрофт намагався проникнути в Тибет, змінивши європейський костюм на одяг мусульманина, але був зарізаний. Місіонери Крик і Буррі – вбиті.

У 1885 році британський полковник Таннер починає перетин Західного Тибету з боку Гімалаїв, але під погрозами влади змушений повернути назад, не досягши Лхаси.

У 1889-1890 роках мандрівник Бонвало і принц Орлеанський перетинають басейн Тариму і Північний Тибет, але після безуспішних переговорів, що тривали тиждень, змушені повернути назад, не дійшовши до Лхаси 95 миль.

У 1891 році капітан Бауер перетинає Тибет із заходу на схід, однак столиця – Священна Лхаса – залишається в двохстах милях на південь.

У 1892 році в 110 милях від Лхаси зупинений американець Вільям Рокхіль. Міс Анна Тейлор, яка бажала проповідувати тибетцям Слово Боже, змушена повернути назад в дванадцяти днях від священного міста.

У 1893 році французькі мандрівники Дю-Трюель і Гренар зупинені в шести переходах від Лхаси, Дю-Трюель – вбитий. Рік по тому подружня пара англійців Літтльде зупинена в сімдесяти милях.

У ці ж роки вислані з Тибету: англійці Генрі Севідж Лендор і Остін Уодцель, швед Свен Гедин, японець Кавачуці, індієць Сарат Чандра Дас.

Ченці монастиря Сера, які надали нічліг переодягненому паломником японцеві, були посаджені у в’язницю, але попередньо їм викололи очі за проявлену безпечність. Покровителів індійця, які займали високі пости в ієрархії лам, піддали публічному побиттю на площі. Один з них був вбитий, другий – засуджений до довічного ув’язнення.

Як бачите, в кінці XIX століття інтерес до Тибету постійно зростав, але одночасно Священна Лхаса ставала все більш недоступною. Навіть славетний Пржевальський, що здобув світову популярність, змушений був відмовитися від своєї мрії. Закінчуючи свою четверту спробу досягти столиці Тибету, Микола Михайлович з гіркотою писав: «Отже, нам не вдалося дійти до Лхаси… Нестерпно важко було миритися з подібною думкою в той час, коли всі труднощі далекого шляху щасливо побороли, а ймовірність досягнення мети перетворилася вже у впевненість успіху… Тепер, коли все далі вдалося проникнути вглиб Центральної Азії, ми повинні були повернутися».

Тибетська влада, як зазвичай, стала проти відвідування Священної Лхаси. Пржевальський прекрасно розумів: «Людське невігластво і варварство поставили для цього непереборні перепони». І мріяв Микола Михайлович тільки про одне: «Нехай інший, більш щасливий мандрівник докінчить недокінчене мною в Азії». Волею доль «більш щасливим» став славний син бурятського народу Гонбочжаб Цибіков. Він народився 20 квітня 1873 року в селі Урдо-Ага, де і зараз, здається, проживають його родичі. Ім’я «Гонбочжаб» означає по-бурятському побажання особливого, як би подвійного щастя. Може бути, і правда – «більш щасливий»? Дитинство його пройшло в безперестанних кочів’ях по Забайкальської степу. Напевно, і все життя пройшла б точно так само, але батько його – Цебек Монтуев – вирішив навчити сина російської грамоти.

«У 1880 році, – писав пізніше Цибіков, – він відвіз мене в парафіяльне училище, де викладалися російська та монгольська мови». Треба вірити в щасливе подвійне ім’я! Доля посилає хлопчикові воістину безцінний подарунок. Восени 1884 року, коли Гонбочжаб закінчив Агинське парафіяльне училище, в Читі відкривається гімназія. І – найважливіше! – до гімназії вперше приймають не тільки росіян, а й бурят. Гонбочжаб успішно витримав приймальні іспити і був зарахований до старшого відділення підготовчого класу гімназії.

… У Читинському обласному архіві досі зберігаються рукописні журнали гімназистів. У них часом миготять замітки і статті, підписані псевдонімами «Гостра стріла» або «Незадоволений і невинний».

Виявляється, ще в гімназії Цибікова цікавили цілком серйозні теми – «Історія бурят», наприклад, або «Латинські і грецькі мови».

У 1893 році Гонбочжаб успішно закінчив гімназійний курс першим з бурят. Рада гімназії за видатні успіхи в навчанні вирішила нагородити його золотою медаллю, проте, на думку губернатора, нагорода була надмірною для інородця, Цибікову присудили срібну медаль. Але все ж педагогічна рада вирішила допомогти здібному молодому буряту. Йому видаються грошова допомога і прогонні до Томська. Гонбочжаб поступає на медичний факультет Томського університету.

До того часу брати Бадмаева – Жамсаран і Сультим – відкрили в Петербурзі аптеку тибетських лікарських трав і, отримавши дозвіл медичного департаменту, успішно зайнялися приватною практикою. До тибетських цілителів зверталися сенатори і міністри, щодня біля входу в лікарню юрмилися десятки людей.

Незабаром Жамсаран, молодший з братів Бадмаєвих, відкрив на Поклонній горі свою власну школу. Він обіцяє Цибікову постійну матеріальну допомогу, якщо Гонбочжаб прийме християнство і відмовиться від релігії батьків. Але Цибіков вже вирішив вступати на Східне відділення університету.

Восени 1895 року він стає студентом, але незабаром йому вже пропонують зайняти кафедру монгольської словесності. Чотири роки по тому Цибіков блискуче завершує навчання, отримує диплом першого ступеня і золоту медаль. А від свого професора Позднеева отримує несподівану, але дуже привабливу пропозицію: «Чому б тобі, Гонбочжаб, не спробувати проникнути в Лхасу під виглядом паломника?».

Гонбочжаб Цибіков.

Всі розуміли, що в разі викриття Цибікова, можливо, чекає смерть. Але жага відкриттів, бажання послужити науці виявилися сильнішими за страх. Гонбочжаб зважився! На допомогу молодому досліднику приходить Російське географічне товариство, воно виділяє велику суму грошей на придбання необхідного спорядження, на покупку тибетських книг. Генеральний консул Росії в Монголії вручає Цибікову «охоронну грамоту», написану на чотирьох мовах – російською, маньчжурською, монгольською та китайською. Відразу треба сказати, що грамота ця дуже допомогла Гонбочжабу під час його довгої подорожі.

25 листопада 1899 року, одягнувшись бурятським ламою-паломником, Цибіков виїхав з Урги, змішавшись з партією монголів. Йому вдалося підрядити верблюдів до Гумбума, головного релігійного центру Амдо – країни, що лежить між власне Монголією і Тибетом.

18 січня весь караван перейшов по льоду через річку Дайтун і став підніматися по вузькій ущелині, ведучій на Тенгрі-дабу (небесний – в сенсі висоти – перевал).

19 січня – перший день китайського Нового року або монгольський «цагалган». Вранці всі привітали один одного зі святом, за звичаєм з’єднуючи руки і обмінюючись табакерками з проханням прийняти «новорічного тютюну».

Ховаючись від сторонніх поглядів, Цибіков записує все, що чує і що бачить: «22 січня нав’ючили верблюдів і на світанку вже проходили повз місто Сінін-Фу, званого монголами Селін … З вершини перевалу перед нами відкрився вид на монастир Гумбум. Повна назва цього монастиря – Гумбум Чжамба-лин, що в перекладі означає «Світ Майтреї зі ста тисячами зображень». Згідно з легендою, в місцевості Цзонха (Падь Дикого Лука), де розкинувся монастир з численними будівлями, в 1357 році народився знаменитий реформатор ламаїзму Цзонхава. Там, де була пролита кров з його пупка, спорудили субурган – священну ступу. А через кілька років на цьому місці чудесним чином виросле сандалове дерево (пан-дан), на листі якого проявилися нібито зображення богів».

Далі буде.

Автор: Олександр Шумілов.

P. S. Духи вещают: В целом нам понятны стремления столь многих людей в свое время попасть на «крышу мира» – в далекий и таинственный Тибет. Ведь в Тибете сильнейшая космоэнергетика, удивительное место силы, преображающее всякого человека.