Багато фактів говорять про те, що в давнину між Америкою і Європою був якийсь зв’язок. Першими, хто помітив це, були місіонери. В чернечих рясах з молитовниками в руках, вони з’явились в Америці одночасно з конкістадорами. Ці «ловці душ людських» йшли повз спалені села і зруйновані міста, несучи вцілілим індіанцям християнство. Але здавалося, що у них були попередники, здавалося, що вони йшли по слідах якихось християнських місіонерів, які побували тут до них. У багатьох місцях індіанцям був добре знайомий священний знак хреста, який і тут символізував вічне життя, воскресіння після смерті. Це помітив і Колумб. Хрести вінчали деякі храми, їм молилися.

Серед скарбів, награбованих Кортесом і відправлених іспанському королю, були золоті хрести, прикрашені дорогоцінними каменями. Священні хрести були виявлені в Північній Америці, у Флориді, і у майя, і в інків, які також поклонялися символу хреста. Один з індіанців якось сказав здивованому єзуїту:
– Ми молимося атому хреста, святий отець, тому що на ньому помер чоловік, який був більш славний, ніж саме Сонце.

У Північній, Центральній і Південній Америці були широко відомі легенди про богочоловіка, які дуже нагадували перекази про Христа. У Бразилії жив переказ про незайману діву, яка народила «прекрасного хлопчика». Він виріс і став великим і мудрим, він творив чудеса: воскрешав мертвих, зціляв паралізованих, змушував прозрівати сліпих. Але одного разу, скликавши народ, «він вознісся на Сонце, яке сяяло в небі». Такі перекази про богочоловіка, народженого дівою, були і в індіанців Мексики і в інших народів Америки.

Але ще дивніше збіги текстів Біблії і священних книг жителів Америки. Так, у книзі індіанців кіче (народ майя), як і в Біблії, йдеться про дерево добра і зла, про плоди пізнання, які росли на ньому. Біблійний міф наступним чином розповідає про виникнення різних мов: «На всій землі була одна мова та слова одні. Рушивши зі Сходу вони знайшли на землі Соннар рівнину й оселилися там … І сказали вони: побудуємо собі місто і вежу висотою до небес … І сказав Господь: ось один народ і мова одна для всіх, і ось що почали вони робити, і не відстануть вони від того, що задумали робити. Зійдемо ж і змішаємо там мову їх так, щоб один не розумів мови іншого … Тому дано йому (цьому місту) ім’я Вавилон, бо там помішав Господь мову всієї землі, і звідти розсіяв їх Господь по всій землі».

Більш раннє джерело (записи вавилонського жерця та історика Бероза) наступним чином оповідають про цю подію: «Розповідають, що перші люди, бундючились своєю силою і величчю, стали зневажати богів і вважати себе вище за них. Вони побудували високу вежу на тому місці, де тепер знаходиться Вавилон. Башта ця вже майже сягала небес, як раптом вітри прийшли на допомогу богам і перекинули споруду на її будівельників. Розвалини отримали назву «Бабель». До того часу люди говорили на одній мові, але боги змусили їх говорити різними говірками».

А ось як розповідає про виникнення різних мов одна з тольтекських легенд: «Після того, як після потопу всі люди вціліли, і після того, як вони встигли розмножитись, вони побудували високу вежу … Але мови їх раптом змішались, вони не змогли більше розуміти один одного і відправились жити в різні частини землі».

Дивна тотожність в назвах цієї вежі. В іудеїв вона називалась Ба Бел (звідси Вавилон), що в перекладі означає «Ворота Бога». Саме так само «воротами Бога» називається ця вежа і в деяких переказах, що існують в Америці. До дивного збігається і опис всесвітнього потопу, аж до того, що в Біблії і в священних текстах стародавньої Мексики повторюється одна і та ж цифра – вода піднялася на 15 ліктів.

У ацтеків, мешканців теперішньої Мексики, був і свій Ной, який врятувався під час потопу. Звали його Ната. Бог Тітлакахуан попередив його про майбутню катастрофу, і так само, як і християнський Бог, порадив йому зробити собі ковчега з кипариса. Коли вода зійшла, Ната і його дружина добули вогонь і стали смажити рибу. Запах піднявся до неба, і боги, які були впевнені, що всі люди загинули, здогадались, що хтось із людей уцілів.

– Що за вогонь там? – Вигукнули вони, – Навіщо він так коптить небо?
Розгнівані боги хотіли довершити знищення людського роду, але Тітлакахуан вмовив їх пробачити людство.

Але ж і в Біблії ми читаємо, що після потопу Ной розвів вогонь і саме по запаху спаленої жертви Бог дізнався, що люди спаслись.

Однак Біблійні оповіді сходять до ще більш ранніх, зокрема вавилонських джерел. Тут аналогія виявляється ще більш вражаючою! Після потопу боги «зібрались, як мухи», на запах жертви. За цим запахом вони дізнались, що врятувався якийсь чоловік зі своєю дружиною. Розгнівавшись, боги вирішили знищити їх. І лише заступництво бога Еа, який попередив праведного чоловіка і дружину про потоп, врятувало їх.

Біблійний Ной, щоб дізнатись, чи скінчився потоп, тричі випускав зі свого ковчега голуба. Коли голуб повернувся з олійним листком у дзьобі, це було знаком, що води пішли на спад. Так само чинили й герої американських переказів про потоп, про яких розповідають індіанці Вест-Індії та Мексики. Ось вже понад дві тисячі років читаючи Біблію, люди знаходять там згадку про веселку, яка волею Бога з’явилась на небі, знаменуючи собою завершення потопу. Коли ж при археологічних розкопках були виявлені глиняні таблички з текстом давньовавилонського епосу про Гільгамеша, стало відомо, що легенда про веселку є і там.

Але чому ж і в священних книгах Америки говориться, що бог інків в знак того, що він вирішив припинити потоп, споруджує в небі семиколірну арку веселки? У книзі Чилам Балам, в якій жерці народу майя зберігали запис про потоп, також говорилося: «І в небі з’явилась веселка, яка означала, що все на Землі було знищено». Подібність між мексиканськими і давньовавилонськими переказами більш повна, ніж між останніми та Біблією. Це дозволяє припустити, що зв’язки між континентами існували вже в дуже віддалені часи, коли ще не була написана Біблія і не існувало християнство.

Про це ж говорить і знак хреста, який був відомий по обидва боки Атлантики. Зараз відомо, що символ хреста має дуже давнє, дохристиянське походження. Він зустрічається ще на єгипетських монументах, де був відомий під дивною назвою «Ключ Нілу». Ця ж емблема зображувалась на грудях єгипетських мумій. А коли один з римських імператорів наказав у 389 році нашої ери знищити колосальну статую Осіріса, встановлену на березі Мертвого моря, єгипетські жерці протестували проти цього на тій підставі, що на статуї є символ хреста, знак «вічного життя». Як знак таємних знань хрест був відомий і в Фінікії і в Шумері.

Далі буде.

Автор: А. Горбовський.