Багато століть тому в уяві людей, що населяли в давнину рівнини Італійського півострова, з’явилося дивне божество. Безшумною ходою воно ковзало між будинків, щохвилини відкриваючи й закриваючи всі двері. Воно бродило по переходах і містках, на мить затримувався у чиїхось воріт або надовго завмирало під величними склепіннями арок. Старі люди казали, ніби воно здатне і на більше: вранці відкриває небесні двері і випускає на волю сонячні промені, а ввечері дбайливо їх замикає. Іноді йому стає нудно, і тоді воно спускається на землю, щоб продовжити своє улюблене заняття.

Люди звикли до цього невинного, працьовитого створіння і наділили його всілякими добрими якостями. Вважалося, наприклад, що охоронець сонячних променів посіяв на Землі життя, а разом з ним – людину. Він був захисником всіх, хто в дорозі, вирішував питання війни і миру, навчив людей будувати кораблі. І тоді вони помістили його зображення на своїх монетах. Це сталося в IV столітті до нашої ери, коли на півострові міцно утвердилися римляни.

Першими монетами із зображенням «дверного бога» були масивні мідні литі аси. Кожна з них важила близько 270 грамів і швидше нагадувала за формою маленький спортивний диск або снаряд для метання з пращі… На одній стороні таких монет зображувалася носова частина корабля, а на іншій – голова Януса, так називали стародавні зберігача сонячних променів. У нього було два обличчя, одне з яких було звернене в майбутнє, а інше – в минуле. Янус був богом часу.

Монети з дволиким Янусом відливалися і карбувалися римлянами майже 300 років. Згодом вони ставали все менше, все легше, потім зникли зовсім. На римських монетах з’явилися голови одноликих імператорів.

А дволикий Янус, бог часу, світла, життя і мудрості, став символом брехні, однією з найнижчих її різновидів – «лукавства».

Коли це сталося, сказати важко. За часів культу Януса таке поняття звучало б по-іншому, воно повинно було служити алегорією мудрості. Ми все ще говоримо: «прекрасний як Аполлон» або «сильний як Геркулес» і вживаємо ці вирази правильно, хоча і не завжди справедливо… З Янусом – все навпаки. Може бути, його погубило якраз те, що у нього було два обличчя! Людство часто переосмислює вигадані ним образи. Ви скажете, – в своєму захопленні ляскати дверима він був занадто настирливим!… Прислухайтеся, і ви почуєте, як ляскають двері. Може бути, зараз відкриється і ваша. Хтось увійде і закриє її за собою. Це не Янус, це – Час. Він вміє не тільки штовхати ваші двері, він здатний на більше… І ніколи не бреше.