Іван Франко та буддизм
У сьогоднішній статті ми з вами торкнемось мало відомої частини біографії знаменитого українського письменника і поета Івана Франка. Цей клаптик його життя чомусь зовсім не висвітлюється на шкільних уроках з літератури і багатьом людям невідомо про те, що “великий Каменяр” (саме так поважно називають І. Франка) серйозно цікавився і захоплювався східною філософією буддизму та індуїзму. Чесно для мене це теж було маленьким відкриттям, яким кортить поділитись.
Взагалі найдавніші зацікавлення в колах прогресивної української інтелігенції таємничим сходом, зокрема сонячною Індією, її релігією та культурою відбулись ще на початку 19-го століття. Одним з перших, хто почав вивчати традицію індійської культури, був Харківський Університет. Її ректор І. Ризький в книзі “Введение в круг словесности” (1806 рік) згадує про найдавніші священні писання – Веди, і прадавню індійську мову санскрит. Згодом Харківський університет став один з провідних українських центрів по вивченню східної культури – східнознавства.
Серед українських дослідників сходу було чимало видатних людей, які невтомно працювали на полі просвітництва: це історик Михайло Лунін; письменник, етнограф, та фольклорист Микола Костомаров, ще один знаний письменник та фольклорист Михайло Драгоманов. Останній був в дружніх стосунках з І. Франком, він же і захопив Франка таємничою індійською культурою, релігією та літературою.
Інтерес та захоплення Індією у Франка були настільки великими, що окрім простого вивчення індійських та буддійських писань, Франко займався перекладом на українську мову священного індійського епосу Махабхарати. Між іншим цей український переклад велика бібліографічна рідкість і знайти його на полицях книжкових магазинів (і навіть в інтернеті!) зовсім не просто. (Якщо раптом комусь вдасться таки знайти його в інтернеті, давайте ссилочку у коментарях)
Щодо ж творчого надбання присвяченого буддизму (який теж був “Made in India”) Франко залишив після себе такого гарного вірша:
“Поклін тобі, Буддо“,
Поклін тобі, Буддо!
В темряві життя
Ти ясність, ти чудо,
Ти мир забуття!
Спокійний, величний,
Ти все поборов:
І блиск царювання,
І гнів, і любов.
З царя жебраком ти,
Душею моцар,
Півсвіта осяяв
Твого духа чар.
Ти царство покинув,
Щоб духом ожить;
Зірвав усі пута,
Щоб нас слобонить.
І довгії літа
Промучився ти,
Щоб корінь страждання
Людського знайти.
Знайшов ти той корінь
У серці на дні,
Де пристрасті грають,
Надії марні,
Де гнів палахкоче,
Любов процвіта,
Луди павутинням
Наш дух опліта,
І мулить, і мулить,
Прогонює мир,
І тягне в Сансару,
В життя дикий вир.
Та з пристрастів пекла
Ти вивів людей,
Не тьмив їх туманом
Загробних ідей.
Безсмертне лиш тіло,
Бо жаден атом
Його не пропаде
На віки віком.
Та те, що в вас плаче,
Горить і терпить,
Що творить, що знає,
Що рветься й летить —
Те згасне, мов огник.
Мов хвиля пройде,
В безодні Нірвани
Спокій віднайде.
Поклін тобі, світлий,
Від бідних, блудних,
Що в пристрастів путах
Ще б’ються міцних!
Поклін і від мене,
Що скочу як стій
Із тиску Сансари
В Нірвани спокій!
І. Франко
P. S. Духи вещают: Живи Иван Франко в наше время, то со своими гениальными способностями и обширными знаниями (в том числе и в области иностранных языков) вполне мог бы заниматься раскруткой сайтов за рубежом в какой-то передовой компании вроде NETPEAK или еще где-то.
18 thoughts on “Іван Франко та буддизм”
цікава стаття, дякую )
Та нема за що 🙂
Направді це відкриття для мене. Дякую. За статтю і взагалі за те, що створили цей чудовий сайт. 🙂
🙂
Дійсно, надзвичайно цікаво, Павле!
Дякую, що надали мені посилання на цю публікацію! 🙂
Завжди будь-ласка 🙂
Шановний Pavlo, перш ніж поширювати між люди якісь дурниці, слід самому добре розібратися в їх суті. Безумовно, в широкім колі орієнталістичних зацікавлень Франка посідав своє місце й буддизм, але навряд чи це місце було винятковим. Модна натоді в літературознавстві компаративістика досліджувала т.зв. мандрівні сюжети і вважала їх першобатьківщиною давню Індію. Тим і пояснюється побільшений інтерес Франка, який студіював християнські апокрифи і український легендаріум, до індології, й буддизму зосібна. Втім, є тут і ще один момент – на той час зажили розголосу й моди філософічні писання Шопенгавера та Ніцше, котрі підносили буддійський світогляд над християнський, це був інтелектуальний мейнстрім цілої Европи, який відбився і в творчости обізнаного з предметом Франка. Але слід розуміти, що популярні, зокрема в українській поезії (приміром, молодомузівців, того-таки Карманського), екзотизми “нірвана”, “сансара” тощо уживалися не у властиво буддійському сенсі (так “нірвана” для Франка – не більше, ніж синонім смерті, в кращому разі – забуття, що рятує від любовних мук, “сансара” – синонім суєти життя), як не була буддійською філософія Ніцше чи Шопенгавера. До таких висновків спонукає навіть елементарний аналіз творчості поета, який не висмикує поодинокі речі з цілості (а сам Франко уважав себе – і це була його задекларована життьова настанова – за “цілого чоловіка”). Прочитайте уважно цикл “Зів’яле листя”, з якого висмикнуто наведений вами вірш, – буддизмом у ньому й не пахне. З тим самим успіхом Франка можна вважати суфієм, бо перекладав арабських і персидських поетів (як і Кримького, до речі, який суфізмом вельми цікавився – як науковець, звісно), або й гностиком-маніхейцем, бо вивчав богомильські писання і шукав їх відгуки в українській апокрифічній літературі (що й робить нині з успіхом Т.Гундорова). А щодо “Магабгарати” – Франко переклав лише кілька фрагментів цього твору з метою популяризації світової літератури. Переклади ці здійснювались не з оргигіналу, а з німецьких (і не завжди якісних) перекладів, не є відповідними оригіналу ані формально, ані – почасти – змістовно, тож особливої вартості, крім історико-літературної, нині не мають. Надруковані вони в 50-томовому зібранні Франка, яке на сьогодні легко зіськати в мережі, так що успіхів вам у читанні.
А як же переклад “Будда і буддизм”? Всього лише робота?
Ви не можете знати, що було в думках Франка, і чим він керувався перекладаючи ці праці, правда ж? Але думаєте, що вгадали))
Шановний Diomed, скажіть де ви тут побачили дурниці? А так дякую за об’ємний та цікавий коментар щодо творчості Франка. І зазначу, що у даній статті я не називав Франка буддистом, а просто розповів про його зацікавлення цим східним вченням. І. Франко був багатогранною особистістю, в коло його інтересів входили і християнські апокрифи та ісламський суфізм і він безумовно був “цілісним чоловіком” і ця стаття розкриває лише один з аспектів цієї геніальної постаті, тож не зовсім розумію ваш негатив щодо неї.
Шановний Pavlo, даруйте, можливо мій тон дещо зарізкий, а закиди сягають далі, ніж напозір випливає зі сказаного вами. Тож спробую пояснити. Ваш допис, який важко назвати статтею, не розкриває майже нічого, а зате містить як неточності (на які я вказав), так і твердження, спосібні пустити неодукованого читача New Age хибною стежкою, що, втім, не дивно, коли нею дехто з поважних науковців. Так ось, Франко не “захоплювався східною філософією”, як ви пишете, а лишень цікавився нею: почасти як науковець, почасти як літератор. Повчання самого Будди, які він, як передше Шопенгавер і Ніцше, сепарував від буддійської релігії, імпонували Франкові тим, що вони зглядно легко накладалися на матрицю европейського матеріалістично-атеїстичного світогляду XIX віку. Тому він і пише в процитованій вами поезії: “Та з пристрастів пекла // Ти вивів людей, // Не тьмив їх туманом // Загробних ідей. // Безсмертне лиш тіло, // Бо жаден атом // Його не пропаде // На віки віком”. З такої зустрічі ідей могла родитися тільки філософія стоїчного песимізму, як у Шопенгавера, або таке ж мистецтво (як от у “Зів’ялому листі” Франка). Тут тим більше треба вважати, що Франко часто свідомо негував у чужих культурах те, що не вкладалося в його світоглядну чи мистецьку парадигму. Так, і в індійській літературі його цікавили головно аспекти “загальнолюдські”, які можна легко допасувати до будь-якої (приміром, української) культурної ситуації, – щодо цього зосталося чимало його особистих свідчень. Все це я веду до того, що не слід мимоволі створювати у ваших читачів уявлень, ніби Франко займався медитацією і бив поклони Будді. Для цього досить підняти критичну літературу, першоджерела і зробити цікавий та вичерпний реферат. Тим паче, що навіяні індійським письменством образи і мотиви часто зринають у творчості Франка в цілком інших контекстах, ніж явлений у згаданій збірці. У вас же начебто журнал про “глибоке”, а пишете плитко, неінформативно.
Шановний Pavlo, даруйте, змушений потурбувати вас ще раз, позаяк випадково надибав у мережі першоджерело, яке ви бездарно спотворили, скопіпастивши тільки окремі шматки – це журнал такого собі Віталія Савітара, “містика, філософа і шукача істини” за його власним визначенням (ось посилання http://vitaliy-kreslav.livejournal.com/5966.html). Втім, всі зауваження залишаються чинними, бо повний матеріал ставить усе на свої місця. Саме Савітар бере на себе сміливість стверджувати, що Франка у буддизмі цікавила “практична спрямованість на досягнення релігійного ідеалу”, хоч поперед тим наводить цитату, де Іван Якович акцентує соціальний аспект свого зацікавлення буддизмом як “релігією демократичною, релігією мас” – цілковито в руслі свого “демократичного народовства”. Однак тепер це зауваги до пана Савітара, а не до вас. Вам же раджу працювати більше самому на ниві власного “пробудження”, а, користаючи з плодів чужої праці, бути вдячним тому, в кого берете. всього вам найкращого.
Шановний Diomed ваше звинувачення з “користання плодами чужої праці” абсолютно несправедливе, оскільки стаття шановного Савітара ніяк не може бути першоджерелом до цієї нехай не статті, а просто допису. Щоб переконатись в цьому зверніть увагу на дату публікації, цей мій допис про Франка та буддизм опублікований ще бульш як 3 роки тому, а саме 26 вересня 2011, тоді як стаття Савітара опублікована 10 березня 2012 року. І так згідний з тим що вона більш повна ніж мій допис та дякую за лінк на неї, та загалом за ваші корисні коментарі, бо для мене критика теж є важливою.
Шановний Pavlo, аби закрити тему і встановити остаточну ясність (що доволі важко в мережі, де тексти кочують як бедуїни в пустелі), я знайшов точний аналог розміщеного у вас матеріалу за адресою http://ivan-franko.blogspot.com/2011/11/blog-post_4899.html від 21 листопада 2011 року, підписаний К.Курінною. Там же є дискусія з приводу. Мені не йдеться про те, аби притискати вас до стіни щодо “копірайту”, я радше заскочений тим, що звертався, вочевидь, не до автора висловлених думок. Втім, гадаю, вам ця дискусія хоч щось додасть особисто, і то вже не зле.
Шановний Diomed ще раз дякую вам за корисний лінк. Але тут вже автори сайту http://ivan-franko.blogspot.com/ повністю скопіпастили мою статтю (чи радше допис). Тож притискати когось до стіни щодо “копірайту” треба мені, вже залишив їм комментар щодо цього. А от дискусію на цьому сайті звісно цікаво почитати.
Тоді прийміть мої перепрошення за незумисні підозри: іноді текст в і-неті проходить через такі метаморфози, що тільки руками розводиш. Загалом треба було б уже до цього звикнути. А от щодо метаморфоз, то Савітар, в допис якого інкорпоровані шматки вашого тексту, таки достойно поширив тему, відзначимо це до його честі. Там він посилається, зокрема, на працю тернопільського науковця І.Папуші, який, власне, “присилував” Франка до буддизму більше, ніж того би треба було, і більше, ніж спонукали його власні висновки. Загалом тема буддизму в европейській культурі того часу – вкрай делікатна. Відсутність у буддизму ознак класичної релігії, його Не-Божництво та функціонування у вигляді такої собі практично-філософської доктрини, яке, на думку Б.Рассела, зближує її скоріше з позитивною наукою, приводило до певних хиб в його інтрепретації з боку представників матеріалістичного світогляду (Без-Божництва), а тепер викликає певні проблеми з інтрпретацією їхньої рецепції і в нас. Втім, остережуся однозначно наголошувати безбожництво Франка: цей чоловік пройшов складний внутрішній шлях і, здається, його пізніші погляди мали би бути чимсь схожі до світогляду пізнього Г.Бенна, однак поки що це всього лишень робоча гіпотеза.
Ваші перепрошення прийняті 🙂 А так дуже цікаво з вами спілкуватись та читати ваші коментарі, відчувається, що ви займаєтесь грунтовними дослідженнями літератури. Може не помилюсь, якщо припущу, що ви є професором літературознавства якогось із українських вузів, может навіть нашого Львівського університету Франка. Я правий?
Ні, не вгадали. Маєте до справи всього лиш з простим інженером шляхів сполучення :).
То приємно, що в нас такі обізнанні інженери. Але подумати про кар’єру викладача не пізно :), моя дружина закінчила історичний факультет Львівського університету Франка, так от в них завідувачем кафедри історії середніх віків був один цікавий чоловік, який до того довгий час пропрацював так само інженером, але відчував сильний потяг до історії, і врешті захистив докторську диссертацію та таки став викладачем.