Іранський поет Фарідаддін Аттар наводить таку легенду про зустріч Йакуб і Йусуфа (біблійні Яків і Йосип). Після довгої, вимушеної розлуки, батько запитує сина про причину його мовчання, від чого не давав про себе знати хоча б у листах. У відповідь на ці закиди Йусуф показує батькові тисячі аркушів чистого паперу тільки з однією фразою спочатку – «в ім’я Аллаха …» – і пояснює, що він писав на цих аркушах листи, але все написане зникало, крім цієї фрази, тобто поруч з нею вся наявна в листах інформація виявлялася надлишковою, зайвою. У мусульманській свідомості з цією фразою асоціюється весь світ. Щоб представнику іншої культури зрозуміти, чому це так, треба знати, що Басмала передує будь-якій дії мусульманина, з неї починається Коран і кожна його глава – сура.

Вважається , що весь Коран вміщається в першу суру – «Фатиху», а вона, у свою чергу, – в цю саму басмалу – фразу «Бісмі-Ллах р-Рахману-р-Рахім» (в ім’я Аллаха, милостивого і милосердного), сама ж фраза символічно відповідає її початковій букві «ба», яка укладена в діакритичній точці під буквою. І це ще не все: точка, виявляється, відповідає першій краплі божественного чорнила, що впало з божественного пера, і крапля ця – прототип всього світу. Ось чому виявилися порожні сторінки листів Йусуфа. Що він міг сказати понад цю вміщаючу весь світ фразу?

Чіткіше уявити собі природу такого художнього мислення в мусульманському світі і особливу в ньому роль каліграфії допомагає порівняння мистецтва цього світу з мистецтвом, народженим в умовах іншої релігійної системи, – наприклад, християнства. У культурі християнського світу глибоко розроблена символічна система, усвідомлено застосовується умовність явленого образу, і все ж вона виходить з початкової його тотожності образу прихованому. Ікона яскравий тому приклад. У культурі мусульманського світу приховане не може бути явлено, не може набути зриме втілення, горішнє впізнається тільки в натяках, і звідси – високе мистецтво аналогій. Тому тут немає потреби в зображеннях для поклоніння – з точки зору свідомості мусульманина, вони спрощують і огрублюють основну ідею, позбавляють думку витонченості, глибини. Будь-яке зображення спочатку помилкове, минуще.

Відомий іранський поет, шейх та суфій Джелаледдін Румі в одній зі своїх газелей писав:
Чий це образ? А цей шах і емір – хто вони?
Хто цей мудрий старець? Всі вони вуалі.
Вуалі, за якими ховається світ неминущий і істинний.

У християнському світі сакральні функції належать іконі, в мусульманському – графічним накресленням. Для мусульман у графіці зримо втілювалися вищі духовні цінності їх релігії. Цікаво, що, завоювавши Іран, араби не стали робити замах на існуючі тут до ісламу антропо – і зооморфні зображення. У мистецтві ісламізованого Ірану ми також знаходимо зображення людей і тварин, але вже неодмінно поруч з ними – накреслення арабських букв. Так складався своєрідний смисловий ряд, в якому зображення (як на монетах !) семантично займали явно другорядне місце, перше належало Слову . Іноді й самі ці зображення перепліталися з різними літерними сполученнями або скидалися на арабські літери, були своєрідною стилізацією графічних накреслень. В ієрархії світопорядку зображення людей і тварин уподібнювалися хаотичному, неоформленому стану природи, слово ж пов’язувалося зі світом інтелекту – вищою сферою духовної орієнтації мусульман. Слово ставало посередником між Природою і Інтелектом, між формою і змістом.

Ці функції слова і арабської графіки найяскравіше відбилися в архітектурі. Вертикальна структура мечеті включає в себе три символічні зони: четверик – символ нижнього світу, купол – символ світу горішнього і барабан – своєрідна перехідна зона від світу земного до світу небесного. Тому найбільш важливі з релігійної точки зору написи робляться на барабані – місці роз’єднання і інтеграції земного і небесного, нижнього і верхнього світів – Слова і Природи. Подібна ідея закладена і в горизонтальній структурі мечеті. Центральний вхід і міхраб (ніша, яка вказує напрямок на Мекку) неодмінно і в першу чергу прикрашаються майстерно написаними висловами з Корану. Розташування їх над вхідними дверима символічно для мусульманської культури: двері відзначають важливий для мусульманина кордон, переступаючи який він потрапляє в сакральну зону (Причому перейти цей священний поріг мусульманин повинен тільки правою ногою, але ніколи і ні за яких обставин – лівою.)

Опинившись в мечеті , віруючий всю свою увагу спрямовує до однієї точки – чіхрату, перед яким стоїть імам – керівник богослужіння. І це місце, звичайно ж, відзначено арабськими написами – вони освячують його.

Кращі зразки середньовічного мусульманського зодчества завжди багато прикрашені написами. Недосвідчена людина сприймає їх тільки з естетичної точки зору – вони й справді прекрасні, вплив їх досконалого виконання величезний. Але естетичні функції прикрас в цій архітектурі не були метою їх творців, вони повинні вводити людей в світ незримих ідей і смислів, бо за законами цієї культури – справжня краса завжди таємниця, вона зовні не виражена.

Найбільш значним її проявом спочатку була каліграфія, вона і сформувала, як вже говорилося, особливий стиль мислення – графічний. Дуже істотні для культури мусульманського світу ще дві особливості арабської графіки. І ось в чому вони полягають.

Кожна релігійна система відкриває своїм прихильникам способи регуляції їх внутрішнього стану. Найчастіше це медитація , що вимагає зосередження на якомусь об’єкті – реальному або уявному. У різних системах це – скульптурна фігура, мандала, хрест, ікона… В ісламі роль такого об’єкта виконує слово, промовлене «внутрішнім голосом», прорікаюче або ж накреслене . Природно, це не звичайні, а специфічні слова, освячені, так само, як і їх зображення, традицією. Мистецтво каліграфії здавна служить в мусульманському світі цілям регулювання психічної діяльності.

У цьому ж зв’язку каліграфія невіддільна від мистецтва арабески – рослинного орнаменту, з його особливим ритмом, химерними, різноманітними мотивами. На самих ранніх пам’ятниках образотворчого мистецтва мусульман в арабську графіку вплетені арабески. Зв’язок букв і елементів рослинності, їх певне розташування і поєднання – алегорично оповідає про суть найважливіших явищ. Символ, метафора, порівняння – визначальні риси поетичного мислення у світі ісламу, як, втім, середньовічного мислення в цілому. Поети тієї пори часто порівнюють Коран з деревом: тобто Книгу, що описує Світ, з Світовим древом. Букви Книги уподібнюються листю цього древа, а слова, сплетені з букв – гілки, посипаної листям. Ось чому мечеті прикрашаються не тільки написами, а й рослинним орнаментом, в якому суворо повторюються окремі елементи.

А оскільки споглядання об’єкта мистецтва є акт творчий, інтелектуальний, то і споглядання арабески означає набагато більше, ніж звичайну насолоду красою. Тому, хто збагнув її ритм, її форми, арабеска нагадує східну музику, і так само, як її звуки, вона призводить мудрого споглядальника в особливий емоційний стан.

Для людей, вихованих в мусульманських культурних традиціях, накреслені на клаптику паперу арабські букви, складені з них слова знаходили магічне значення. Їх часто вважають оберегами від злих сил, від “поганого ока” , хвороб. У кожного, хто відправляється в далеку подорож при собі обов’язково був вислів, зашитий в шкіру. Слова ж, нанесені на предмети лицарського озброєння, як би надавали витязям додаткову силу в битвах і поєдинках. У свідомості деяких сучасних мусульман зв’язок слова і його сенсу настільки сильний, що вони, трапляється, змивають водою написані на папері слова з Корану і дають її пити хворому, вірячи в цілющі властивості цієї рідини.

Отже, без узагальнення в короткому оповіданні про те, що ж саме характерне для культури мусульманського світу, ми ніяк не змогли обійтися. Ми знайшли точку відліку, що дозволяє правильно оцінити ціле. У цій культурі домінує Слово і його графічне накреслення. Воно – обов’язковий атрибут всіляких предметів мистецтва та ремесла, воно – і це найважливіше – моделює мислення мусульман, стимулює їх творчий початок. Велика віра в силу слова…

Автор : Шаріф Шукуров.

P. S. Духи вещают: А еще одним ярким примером искусства мусульманского востока являются настоящие восточные ковры, сделанные искусными мастерами, среди которых часто попадаются тайные суфии – представители сакрального направления ислама.