Мумії та муміфікація – ще одна яскрава сторона таємничої та багатогранної єгипетської культури. Правда ця сторона здебільшого спопсована завдяки зусиллям сучасного кінематографу, чого тільки вартують всілякі примітивні голлівудські трилери типу «Мумія», «Мумія повертається» та інша схожа маячня про страшних мумій, які під лускання попкорну глядачів вбивають необережних археологів, на свою голову пробудивших мумію від багатовікового сну. (І правильно роблять, а то вештаються тут всякі археологи, не дають бідним муміям спокійно спатки). Насправді мумії зовсім не такі страшні, як їх малюють. А якщо серйозно, то для давніх єгиптян процес муміфікації був надзвичайно важливим та сакральним актом, одним з головних елементів їхньої релігії.

Мумія – слово арабського походження, яке означає «забальзамоване тіло». І слід віддати належне давньоєгипетським кудесникам, які настільки майстерно вміли бальзамувати тіла померлих людей, що вони собі лежали та не розкладались на протязі багатьох віків. Хоча бальзамуванням та муміфікацією своїх померлих родичів займались не тільки єгиптяни, але й деякі інші народи, наприклад індіанці майя (ті самі, які нам напророчили черговий кінець світу у грудні 2012 року) та інки, певні племена центральної Африки. А в минулому столітті радянські більшовики навіть забальзамували тіло «вождя пролетаріату» Леніна (типу «Ленин всегда живой»), яке не зрозуміло чого і досі лежить в самому центрі Москви у Мавзолеї на Червоній площі. (напевно, то вигідний бізнес, адже щоденно «вождя пролетаріату» відвідують натовпи туристів з усього світу, а Ленін давно перетворився на своєрідний бренд). Але як би там не було, а з понад усіх любителів муміфікації єгиптяни самі-самі просунуті.

Просто для них (єгиптян) життя і смерть були двома сторонами однієї медалі, тобто існує тільки одне Життя, яке плавно йде на двох ногах – житті та смерті. Життя і смерть це як вдих і видих, день і ніч, дебет-кредит, тощо. І в цьому сенсі смерть та загробне життя рахувалось не менш важливим, ніж життя земне, десь так само як ніч є не менш важливою, ніж день. І в цьому є свій сенс та глузд, саме звідси походять всі складні давньоєгипетські поховальні ритуали, зокрема і муміфікація, яка тісно переплетена з міфологією. Так за міфами першою мумією був сам улюблений єгипетський бог Осіріс, вбитий своїм братом Сетом, порубаний на шматки, потім знову зібраний дружиною Ісідою, після чого чудесним чином воскрес, а його воскресінню якраз і передував обряд муміфікації. Син Осіріса, бог Анубіс сам зробив з порубаного Осіріса мумію, ретельно забальзамувавши його тіло. І опа – Осіріс воскресає, то все наводить на думку, що для давніх єгиптян обряд муміфікації символізував воскресіння, звісно не тілесне, а воскресіння духовне, через яке нібито мала пройти душа забальзамованого небіжчика.

Анубіс муміфікує тіло Осіріса.

А духовне воскресіння вам скажу не умпа-па, тож муміфікували не будь-кого, а тільки дійсно великих людей, фараонів та жерців, чиї чесноти, духовний рівень, мудрість, справедливість точно мали привести душу до такого воскресіння у потойбічному світі, після чого вона входила до сонму богів та вже більше не перенароджувалась у нашому грішному світі. Фактично муміфікація у древніх єгиптян символізувала кінцевий пункт мандрів душі людини, місце в якому вона (душа) проходить через вирішальну трансформацію і знову зливається з Богом, повністю розчиняється в Ньому. До речі, щось схоже само собою відбувалося в християнстві – мощі дійсно великих святих не розкладаються, тобто фактично стають муміями, причому абсолютно природно (такі нетлінні мощі, наприклад зберігаються в Києво-Печерській лаврі), для багатьох віруючих людей це чудо, а просто вони також як і великі єгиптяни давнини, або просвітлені Будди сходу завершили свої земні мандри та остаточно злилися з Богом.

А ось так описується процес муміфікації в одній з книжок по єгиптології: тіло померлого фараона чи жерця спершу омивали, потім майстерно обробляли з середини і ззовні спеціальними антисептиками, які вводили через всі отвори у тілі, за винятком очей, вух та рота. З носа вміло виймались м’які тканини, потім особливим крючком обережно виймали мозок, а через спеціальний надріз у лівій стороні живота витягали внутрішні органи, зокрема серце та легені. Все це багатократно та ретельно промивали у різних сумішах з ароматичними маслами, та клали у чотири спеціальних сосуди, які називали канопами. Підготовлене тіло ретельно перев’язували довжелезними бинтами з особливого льону. В кінці обряду повторювали позу Осіріса, ноги мумії зв’язували разом, так ніби вони були одною ногою, між іншим пана Осіріса теж зображають з одною ногою і це не просто так. Одна нога символізує одвічну єдність життя і смерті, то саме «Життя» з великої літери, у філософському сенсі – єдність протилежностей, те що на сході відомо як Інь та Янь. А все насправді єдино, навіть початок і кінець.

На цьому початок (ну себто кінець).

P. S. Духи вещают: А как было бы здорово в противовес голливудским ужастиками снять действительно качественный и познавательный фильм о мумиях и тайнах мумификации с профессиональной озвучкой видео, интересным сюжетом, а не только спецефектами.