Може, я вас сьогодні трошки засмучу, але нагадаю одну (неприємну для когось, а для когось навпаки приємну) істину – ми всі помремо. Не важливо хочемо ми цього чи ні, але рано чи пізно, так чи інакше кожен віддасть Богу душу і нема на то ради. Що буде після смерті точно невідомо, але всі релігії світу говорять нам про те, що з фізичною смертю душа людини не вмирає, а дальше продовжує жити – або перенароджується знову, у новому тілі, як то вірять представники східних релігій таких як буддизм, індуїзм та всілякі езотерики. Або ж потрапляє у Рай, Пекло чи може Чистилище, відповідно до свого земного життя та балансу хороших/поганих вчинків.

Взагалі вірування у життя після смерті відіграє одну з головних ролей в усіх без винятку релігіях, більше того це головне завдання кожної релігії – давати людям пояснення, що ж буде з ними після смерті. Може тому здебільшого багато людей стають релігійними саме на старості, і причиною всієї цієї релігійності є не любов до Бога, щира віра, а просто банальний страх, коли старі люди вже відчувають на собі холодне дихання смерті і через релігію намагаються знайти порятунок від того страху невідомого, того що буде відбуватись з ними після того, як вони помруть. Це молодь може про це ще не думати, не паритись, ходити на всякі гульки, дискотеки та пити пивко, а от людям старшим вже час думати про вічне, про душу, бо смерть з косою от-от постукає у двері.

З давніх часів у перших язичницьких релігіях виникали різні цікаві уявлення про загробне життя і звісно не виключенням була релігія давнього Єгипту, а у єгиптян ці уявлення відігравали просто величезне значення, ті самі піраміди як гробниці для померлих фараонів, розкішні саркофаги та таємниці муміфікації – все це невід’ємні частини загадкової єгипетської культури. А ще був у них цілий епос присвячений опису мандрувань померлої душі стежками потойбічного світу. Як ви, певно, здогадались це та сама Єгипетська книга мертвих, яка служила свого роду тур путівником для всіх правовірних єгиптян, до яких вже постукала (чи от-от має постукати) та сама дама з косою.

Між іншим, окрім Єгипетської книги мертвих є ще Тибетська книга мертвих (про неї ще обов’язково напишу, коли доберусь до далекого Тибету).

Фрагмент Єгипетської книги мертвих, який зберігається у Луврі.

Фактично Єгипетська книга мертвих найдавніше письмове джерело присвячене такій не простій темі, як загробне життя, священна книжка в якій зібрані уявлення єгиптян про потойбічний світ. Написана ще п’ять тисяч років тому назад в епоху давнього царства на протязі багатьох віків і навіть тисячоліть вона неодноразово доповнювалась та змінювалась. Починалось все з поховань шляхетних єгиптян, жерців та фараонів, коли на кришках саркофагах, у який їх відправляли в останню путь, писались тексти, молитви, епітафії, та іноді цілі поетичні поеми, присвячені померлим небіжчикам. Єгипетські жерці проводили самі справжні заупокійні служби, відспівували померлих і ці всі тексти та поеми і досі зберігаються на кришках саркофагів та стінах гробниць.

Трохи пізніше вже в епоху нового царства заупокійні молитви стали записувати на папірусі, а збірка цих давніх папірусів та ієрогліфів на кришках саркофагів і являє собою ту саму велику єгипетську книгу мертвих, яка складається з багатьох різних релігійних текстів. І ось в руки вчених єгиптологів потрапляє один з папірусів, особливо цікавий, який отримав назву «Папірус Ані», фактично це сама цікава частина єгипетської книги мертвих, яка ще й до того несе глибокий повчальний зміст.

А ось і він – папірус Ані.

Як бачите, християнська картина страшного суду, коли душа померлої людини потрапляє у зал, де на спеціальних вагах зважуються хороші і погані вчинки людини, не нова. Ще за багато століть до того єгипетські жерці у своїй книзі мертвих зобразили той самий страшний суд, відомий як суд Осіріса (владики потойбічного світу), на який потрапляє будь-яка душа після смерті.

І як бачимо на картинці теж присутні ваги, на яких зважуються, ні не вчинки людини (адже вчинки то таке, бувало, що розбійники в одну мить ставали святими, а святі падали у прірву гріхів) а серце людини, яке є втіленням самої душі. А з другого боку ваг лежить пір’ячко, бачите? Це не просто так собі пір’ячко, а перо крилатої богині істини та справедливості Маат, яке втілює собою вищу істину та справедливість. І якщо серце людини важке, тобто сповнене всіляких образ, гніву, заздрості, жадібності, печалі, тоді воно потягне вниз перо Маат, а заодно і саму людину (тобто її душу), яку згамає симпатюлька алігатор – бог Амат, бачите його справа? Аж припідняв голову, певно у передчутті гарного обіду.

Зверху це все дійство спостерігають головні єгипетські боги, а деякі з них беруть у ньому безпосередню участь: пан з головою песика, тілом людини, який обслуговує ваги – бог Анубіс – провідник у підземному царстві, це його головний обов’язок провести померлу душу на суд. Пан з головою цаплі, який стоїть трохи лівіше алігатора – бог Тот, який виконує функцію секретаря, він все записує, зокрема життя та вчинки всіх людей, але вирішують все не вчинки, а серце. І якщо серце легке, навіть якщо людина була ще тим грішником, але покаялась і очистила серце (як у християнській притчі про блудного сина), то воно буде легшим за пір’ячко Маат і така щаслива душа успішно увійде в чертоги Осіріса (він з своєю дружиною Ісідою сидить зліва, такий гарний у білих одежах), де буде насолоджуватись одвічним блаженством.

Важка ж душа, після того як її згамає Алігатор знову пере народжується у нашому грішному світі, а кожне наше життя – це передусім шанс очистити своє серце, зробити його легким, легшим за пір’їнку і лишень тоді ми зможемо осягнути того вічного абсолютного щастя, яке в різних релігіях називається просвітленням, Мокшою, Царством Небесним.

P. S. Духи вещают: А еще при погребении знатных египтян, на крышах их саркофагов специальные жрецы ответственные за ритуальные церемонии наносили разные изысканные рисунки, символизирующие те или иные добродетели умершего покойника. В наше время вместо этого на могилу или могильный памятник просто ставятся фотографии ушедших людей. Но можно пойти и более нетрадиционным путем, например, заказать печать фото на холсте, которую потом установить возле памятника, как вечную память об ушедшем человеке.