Ікона Тихвінської Божої Матері… Образ чистий і світлий, образ заступництва і справедливості. Усний переказ про ікону Богоматері Одигітрії Тихвінської народився в глибині століть. Як оповідає невідомий сказитель, ця ікона з’явилася рибалкам на Ладозькому озері, з ними виконала довгий шлях, а там, де зупинялася, будували люди каплиці і церкви. Кінцевою зупинкою цього шляху була річка Тіхвінка, де звели на її честь спочатку дерев’яну церкву-храм, навколо якого до початку XVI століття влаштувався Успенський Тихвінський монастир.

Всякий раз літописець у своїй розповіді пов’язує появу ікони з великими історичними подіями та справами малими, справами заступництва за хворих і слабких, скривджених і гнаних. Є в цих оповіданнях і чудові історії. Наприклад, історія про будівництво храму для Пречистого образу. Коли залишалося тільки відрізати на маківку хрест, вирішили поставити залізний, але сидячому в цей час на дерев’яній колоді біля церкви паламарю Юришу привиділося раптом, що просить його Пресвята Богородиця поставити над її обителлю хреста не кований, а виструганий дерев’яний. Сказав Юриш про це людям, але йому не повірили і не послухалися, підняли на маківку залізний хрест. Поставити не встигли, як раптово налетів вихор, зніс з купола і хрест… ахнули люди, зробили так, як Пресвята просила, а з колоди, на якій Юриш сидів, вистругали дошку і написали на ній ікону, в точності подібну до тієї, що вже була й супроводжувала рибалок. Переказ відносить цю подію до 1383 року.

Обидві ікони перебували в одній церкві, тільки поміщалися на різних стовпах. Йшли століття. Грізні стихії вирували над світом – смути, війни, пожежі. Безліч списків, зроблених з святого образу, розходилися по містах і селах, зникали, гинули, іноді зберігалися. За шість з гаком століть багато що було втрачено, набагато більше, ніж збережено. Де ж тепер шукати той, перший, рукотворний лик, написаний у XIV столітті? Чи зберігся він або втрачений назавжди? Це питання виникало не один раз.

Слід виявився в Чікі, в приватній колекції священика російської православної церкви, який опинився в США в роки післяреволюційного лихоліття. Перша ж публікація цієї ікони в каталозі, виданому в Фінляндії, дозволяла визначити: слід невірний. Фахівці встановили, що стилістично це зображення датується XVI століттям. Пізніше лабораторний аналіз, проведений американськими дослідниками, підтвердив датування.

Колись Новгород Великий володів великими землями, до складу яких входив і Тихвін. Православним центром цих володінь була свята Софія Новгородська. Софійський кафедральний собор, пам’ятка архітектури XI століття, в інтер’єрі якого знаходяться два іконостаси: головний, або Успенський, складений з ікон XV-XIX століть, і малий іконостас Різдвяного бокового вівтаря – різдвяний, що має ікони XIV-XIX століть. У різдвяному іконостасі є ікона Тихвінської Богоматері, яка вперше згадується в новгородських літописах в 1617 році. Документально відомо, що в 1680 році царівна Софія «одягла» Богоматір і немовляти в багаті ризи – золочений срібний оклад з вінцями та шатами, прикрашеними дорогоцінними каменями. Це був дуже багатий оклад, якщо врахувати, що риза коштувала дорожче, ніж будівництво храму. Чому царівна це зробила? Чим важлива для неї була ця ікона? Питання, істотні для нашого дослідження, ми спробуємо відповісти на них, але поки скажемо, що надалі літературні джерела ніяк не виділяють цю ікону Тихвінської Божої матері.

Гітлерівці, зайнявши Новгород в серпні сорок першого року, пограбували обидва іконостаси, однак після перемоги цінності Софійського собору були повернуті в Росію і стали експонатами Новгородського державного музею-заповідника.

П’ятнадцятого серпня 1991 року Софійський собор головна святиня північної Русі переданий церкві. Храм, осквернений десятиліттями богохульства, освячений і знову став служити віруючим, але Різдвяний боковий вівтар був закритий, закритий і доступ до Тихвінської Богоматері – образу, що дійшов до нас, як вважалося, з XVII століття.

Першою людиною, яка припустила, що ікона ця древня і має більш ранню датування, була Еліса Олексіївна Гордієнко, відомий дослідник давньоруського живопису, доктор історичних наук. Припущення Гордієнко адресовано фахівцям, реставраторам: зверніть увагу, перевірте. Але голос її почутий не був.

Свого часу версію Е. А. Гордієнко довелося вислухати й мені. Але візуальний огляд не міг дати ніякого результату: все визначні ознаки були приховані від очей – з лицьового боку записом, з зворотного – «сорочкою», шовковою тканиною, по торцях – срібним окладом. Дослідити ікону було неможливо. Допоміг, як часто буває випадок.

У серпні 1993 року єпископ Новгородський і староруський Лев звернувся до фахівців з проханням замінити занепалу «сорочку» на нову. Мало бути освячення Різдвяного бокового вівтаря, і ікона Тихвінської Богоматері повинна була одягнутися в нове «плаття». Нарешті випала можливість перевірити припущення Гордієнко! Перш ніж зняти «сорочку», потрібно було хоча б частково размонтувати оклад. Його зняли з верхнього і лівого полів ікони, а з інших торців тільки відігнули. Обвітшала тканина, яка приховувала таємницю ікони, впала на стіл. Можна уявити, яке хвилювання охопило мене в цей момент!

Я побачила зворотний бік ікони. Поверхня, грубо оброблена сокирою. Відомо, що з XVII століття на Русі з’явилися пилки для поздовжнього розпилювання дерева, дошка же, що лежала переді мною, була зроблена майстром, який не знав іншого інструмента, крім сокири. Шпонки скріпляючі дошку, були явно пізнім втручанням і тому уваги не заслуговували, але під нижньою шпонкою раптом відкрився напис старослов’янською мовою: «Денисе». Пізніше фахівець-палеограф зробить висновок, що окремі елементи письма включають в себе незаперечні ознаки XIV століття, а й без цього висновку було ясно, що напис зроблено не в XVII столітті.

На верхньому торці після видалення забруднень відкрилися сліди накладної шпонки – також древня ознака. На бічному торці виявилися мідні ковані цвяхи в безлічі, і на одному з них – залишки двох окладів з тонко прокатаного золоченого срібла, орнаментованого чека ікон.

Я розуміла, що переді мною – стародавня дошка з пізнішими робочими нашаруваннями. Це було дуже важливе розуміння. І воно знайшло підтвердження. Дослідження лицьового боку ікони по лівому полю виявило три послідовно розташованих над оригіналом шари ґрунту та живопису. Три! Як правило, живопис ікони підновляли раз на сторіччя – така була реальна необхідність. Отже, датування ікони за ознаками, виявленими на ній, цілком логічно відсунути вглиб століть на стільки, скільки шарів живопису було на авторському наповненні. І значить – ікона Тихвінської Богоматері видана не в XVII столітті, а в кінці XIV або початку XV століття! І давня дошка, і шари живопису свідчать про це.

Не залишилася осторонь від дослідження і єпархія. Нею проведено рентгенографічне дослідження ікони. Борис Лукашев, який проводив цю роботу, сказав: «Таке враження, що вона дійсно вирубана з тієї колоди, на якій сидів Юриш». Нагадаємо, це XIV століття. Рентгенологічний аналіз виявив на авторському шарі в центральній частині ікони три шари записів. І ще дослідник зазначає неймовірну зацілованність ікони – на зображенні руки Богородиці та одягу ікона процілована буквально до дошки». Сліди дотиків губ і рук видно і на зворотному боці, що говорить про високе шанування образу.

Директор Тихвінского музею Л. Й. Ярош, познайомившись з результатами дослідження, висловив припущення, що переміщення чудотворного образу з Тихвіну в Новгород пов’язано з укладенням Столбовського миру між Росією і Швецією: дати укладення цього миру і перша згадка ікони в Новгороді – 1617 року, збігаються. Ікон XIV століття з таким «родоводом» небагато. Тим важливіше відкриття.

Автор: Н. Меднікова.