Таємний зміст Успіння Богоматері важко зрозумілий для жителів тлінного світу. Бо в Успінні стверджено безсмертя – не тільки душі, а й тіла. Про Успіння Божої Матері, як і про багато інших подій Її життя, що розповідає не канонічні книги, а апокрифи: «Слово святого апостола і євангеліста Іоанна Богослова на Успіння Пречистої Владичиці нашої Богородиці» та його переробки. Ці апокрифи, оформлені на грецькій мові в перші століття нашої ери, засновані на переказі найдавнішої Єрусалимської церкви.

За цим переказом, за три дні до Успіння Діві Марії з’явився на горі Єлеонській Архангел Гавриїл і сповістив, що Христос закликає Її переселитися в небесні обителі. Архангел вручив Богоматері сяючу гілка з раю – як символ Її прийдешньої перемоги над тілесною смертю. І дійсно, смерть Діви Марії стала ніби тихим сном; апостоли, чудесним чином перенесені на хмарах в Єрусалим з усіх кінців землі, з трепетом побачили, як розкрилося небо і Христос в оточенні ангелів і праведних душ зійшов до ложа Своєї Матері і сказав Їй: «Прийди, ближня Моя; прийди, кохана Моя; прийди, найдорожчий Мій перл, і ввійди в обителі вічного життя».

Цариця Небесна віддала в руки Сина пречисту душу, і Він взяв Її, як Вона брала Його на руки, коли Він був Немовлям, і вознісся з Нею до брами неба. А запашне тіло Богоматері апостоли понесли до Гефсиманії, до печери, де були поховані Її батьки і Йосип Обручник, і Іоанн Богослов йшов попереду зі світозарною райською гілкою. Фарисеї і книжники не могли перешкодити похоронній ході, бо ангели і зробили його незримим. Коли ж апостол Фома, прийшовши до Гефсиманії лише на третій день, побажав поклонитися святим останкам і печеру відкрили, – там лежали лише дивно благоуханні похоронні пелени. А ввечері апостоли побачили стоячу в повітрі Пречисту Діву у невимовному сяйві. Вона сказала їм: «Радійте! Я з вами єсмь во вся дні».

Так Божа Матір воскресла на третій день після Успіння і піднеслася в нетлінному тілі в Царство Небесне. На небо перш були взяті також Енох «зі світу допотопного» та Ілля «зі світу підзаконного», але вони при цьому не вкусили смерті. Це дуже важливо: Цариця Небесна розділила долю всіх людей, щоб і вони могли сходити, без страху і сумнівів, до брами неба через смертні ворота.

В Успінні Богоматері виповнилося пророцтво царя Давида: «Воскресни, Господи, в спокій Твій, Ти і Кивот святині Твоя» (Пс. 131,8). Цей вірш псалма (ми наводимо його в церковно-слов’янській редакції) інтерпретують і переводять по-різному, але, мабуть, найбільш глибоке його тлумачення (прийнято на Афоні) полягає в тому, що Кіот (Ковчег) Бога – один із символів Богоматері, Якій судилося воскреснути, як і Христу. Іоанн Дамаскін (один з Отців Церкви, коло 675 – 753) говорив про це так: «Потрібно, щоб тіло через смерть, як би через вогонь у горнилі, подібно злату, очистившись від усього похмурого і від грубої тяжкості зо сміття, повстало з гробу нетлінним, чистим і осяяним світлом безсмертя» (Сказання про земне життя Пресвятої Богородиці.).

Іоанн Дамаскін виходить тут із старозавітних, алхімічних за своєю суттю порівнянь людини з металами в горнилі (Іез.22, 18; 24,11 і особливо Іов 23,10: «А Він знає дорогу мені, хай би випробував Він мене, – вийду, як золото»). Ймовірно, ці вислови також можна вважати пророцтвами про Богоматері. В такому випадку Її Успіння стало високим, ще не цілком ясним нам затвердженням духовної алхімії – не ремісничим златодіянням, а воістину Великою Роботою безсмертя, яке заповідано прийдешнім століттям у вченні Христа.

Автор: Є. Л.