Полог небес усипали зірки. Спить Віфлеєм, занурений в безмовність. Затих денний шум, метушня вляглася. Яскрава, що спалахнула на сході зірка плавно рухається по небу. Вона світить особливим, немерехтивим світлом. Її сріблясті промені пронизують нічну імлу, пронизують світлом околиці Віфлеєма. Богонемовля в убогих яслах… Ми бачимо Його на ікони «Різдва Христового». Подих життя як ніби ледь жевріє в беззахисній дитині, і наша думка знемагає в збентеженні. «Той, Хто одним словом Своїм розпростер Небеса, нині входить в убогий вертеп і годиться як Немовля Той, Хто дає життя немовлятам!..».

Богонемовля лежить в убогих яслах, в годівниці для худоби… «Нас ради, людей, що зійшов з Небес і втілився від Духа Святого і Марії Діви…» Який разючий приклад смирення, любові і співчуття! Чи то не докір нашому себелюбству і зневаги до інших…

Як символ розкритих земних надр — може бути, самого пекла — постає перед нами на іконі Віфлеємська печера. Зяяння печери лякає, в апокрифах сказано, що вона була підземною, «куди ніколи не проникало сонце і де ніколи не було світла, бо темрява постійно перебувала там».

Але нині тут Богонемовля, і провалля темряви перемагається сяйвом світла. Нині Віфлеємська печера — духовний центр землі, осередок наших надій, бо вона являє народженого в світ Бога, повертає людям втрачений рай! Сонце Правди — Христос — з’явилося у світ і освітило, насамперед, морок пекла! Воістину це нагадує і передує сходження Спасителя в пекло перед Воскресінням.

Святий Йосиф зображений на іконі в правому нижньому куті. Він сидить замислившись. Перед ним — загадкова фігура. «Дух заперечення», «дух сумніву», «злий дух-спокусник» — так називають його в мистецтвознавчої літературі. Руський «Іконописний оригінал» називає цю фігуру одним з пастухів: «Йосип Обручник на камені сидить… а перед ним стоїть пастир, сивий, бради (в) Іоанна Богослова, плеша, риза козляти мохната». Відомий німецький мистецтвознавець Конрад Онаш вважав, що тут зображений пророк Ісайя. Можна припустити й інше: фігура уособлює сумнів святого Йосифа Обручника в той момент, коли його людське мислення не спроможне проникнути в таємницю дівоцтва Матері-Діви. Вдаючись до антропософської термінології, це — його власна «мислеформа», що породжує душевні сумніви і внутрішній розлад з самим собою. Але тепер ці сумніви пішли.

Залишивши Діву Марію в печері, святий Йосиф Обручник пішов у Віфлеєм шукати повитуху (повивальну бабку). В цей час вся природа завмерла в очікуванні найбільшого дива.

«І побачив він небо зупинилося, і птиці затрималися серед польоту свого…» (апокрифічне «Євангеліє від Якова»).

Коли святий Йосип повернувся, печеру оточувала промениста хмара. Увійшовши разом з повитухою Геломою, Йосиф побачив Пресвяту Богородицю, що годує Сина Божого… «Господь народився таємно і так покірно, що світ зовсім не знав про Різдво Його: не знав світ, тому що Він і без отця народжений, і зачатий надприродно» (святий Амвросій Медіоланський).

Пресвята Богородиця зображена в центрі ікони. Вона покоїться на пурпурній тканині, що символізує Її спокій і славу як Матері Богонемовля. Позаду Неї — відкрита печера. Тут зближені образи Матері (Діви) і плодючої землі, це є лейтмотивом всієї служби Різдва Христового: «нині Діва народжує Існуючого перш всього створеного, і земля являє печеру Неприступного…»

Якщо слідувати апокрифу, то Пресвята Діва Марія зображена на іконі на третій день після Різдва Христового, коли Вона вийшла з печери, увійшла в хлів і поклала дитину в ясла; віл і осел вклонилися Йому.

Апокрифи повідомляють, що Пресвята Діва Марія і святий Йосип їхали до Віфлеєму волом і ослом.

В Євангеліях ці тварини не згадані, але про них говорить пророцтво Ісаї: «Віл знає Володаря свого, і осел — ясла Пана свого» (Іс. 1,3). На руських іконах зазвичай замість них зображають корову і коня.

У лівому нижньому куті ікони — сцена обмивання Богонемовля. Воно було зроблено повитухами Геломою та Саломеєю. Перша одразу ж засвідчила чудове і безболісне народження Немовляти Ісуса від Матері, що залишилася Дівою; друга, засумнівавшись, відчула «пожираючий вогонь» в кисті рук. Саломея була зцілена, взявши за порадою Ангела, Богонемовля на руки (за іншою версією — доторкнувшись до краю Його пелен). На іконі вона зображена вже після зцілення.

У лівому верхньому куті ікони — волхви, стародавні «посвячені», спішать поклонитися Великому Присвяченому. Волхви — Мелхіор, Гаспар і Валтазар, які, за переказами, були нащадками Сима, Хама і Яфета, представниками трьох людських рас,— принесли в дар Богонемовляті золото, ладан і смирну.

Нержавіюча чистота золота символізує перетворення землі, всього фізичного світу, яке настало з пришестям Христа. Пахощі ладану підносяться до Неба, як підносяться людські душі на свою небесну батьківщину; душа крилата, вона схожа на Ангелів, вона злітає до Престолу Божого в молитвах і Богодумці. Смирна — похоронне миро любові. Віруючі в Христа повинні принести Йому не тільки життя, але і свою смерть, щоб у Ньому воскреснути…

Принісши ці дари, що символізують віру, любов і милосердя, силою яких повинні бути преображені стихії світу, вклонилися волхви Немовляті Ісусу як Царю Небес, Богу і Людині. Вони вклонилися Спасителю в надії на те, що розділене нині людство буде колись з’єднане в Царстві Божому, де немає ні елліна, ні юдея, ні скіфа, але всі складають вселенське братство.

Автор: Валентин Нікітін.